Значення й методи аналізу капіталу підприємства.

Для започаткування діяльності будь-якого підприємства йому спочатку потрібно сформувати певні фінансові та матеріальні ресурси, які втілюються в понятті «капітал». Капітал – це кошти, втілені в необоротні та оборотні активи для започаткування та продовження господарської діяльності. Тобто, капітал – це кошти, якими володіє суб’єкт господарювання для здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку.

Згідно П(С)БО капітал – це матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності.

За трактування капіталу як категорії фінансів підприємств у науково-практичній літературі, як правило, розрізняють дві його форми:- конкретний капітал;- абстрактний капітал.

Основні завдання аналізу капіталу:

1) вивчення вихідних умов функціонування підприємства;

2) встановлення змін у наявності та структурі капіталу та оцінка змін, що відбулися;

3) пошук шляхів нарощування капіталу, підвищення його рентабельності та зміцнення фінансової стійкості.

Основними принципами формування капіталу підприємства :

-забезпечення мінімізації витрат по формуванню капіталу з різних джерел;

-забезпечення відповідності обсягів залученого капіталу і суми активів підприємства;

-визначення перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

-забезпечення оптимізації структури з позиції ефективного його функціонування;

-забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності.

В процесі аналізу капіталу та його структури важливо визначити різні його види, тому варто розглянути ті класифікаційні ознаки, за якими капітал ділиться на різні види. Це такі ознаки:

1. За належністю підприємству: власний і залучений.

2. За метою використання : виробничий, позичковий, спекулятивний.

Продуктивний – це кошти, які інвестовані в операційні активи підприємства для здійснення операційної його діяльності;

Позичковий капітал – та частина капіталу, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довгострокові депозитні вклади в комерційних банках; в боргові фондові інструменти);

Спекулятивний капітал – та частина капіталу, що використовується в процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій, основаних на різниці в цінах.

3. За формою інвестування: фінансовий (цінні папери, грошові кошти дебіторська заборгованість), матеріальний (основні засоби, виробничі запаси), нематеріальний (патенти, ліцензії, „ноу-хау”).

4. За об’єктом інвестування: основний і оборотний.

5. За формою перебування в процесі кругообігу: грошовий, виробничий, товарний.

6. За формою власності: приватний і державний.

7. За організаційно-правовою формою: акціонерний, пайовий, індивідуальний.

8. За характером використання власниками: споживчий і нагромаджений.

Споживчий – це капітал, який пов’язаний з виплатою дивідендів, процентів; на покриття соціальних потреба підприємства і його працівників.До накопиченого капіталу можна віднести нерозподілений прибуток звітного та минулого років. Він характеризує різей форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат.

9. За правовими нормами функціонування : легальний, “тіньовий”.

10. За ступенем незалежності капітал поділяється на постійний і змінний. Постійний капітал включає в себе власний капітал та довгостроковий позичений капітал. Змінний капітал включає в себе короткостроковий позичений капітал [14].

Оптимізація грошових потоків: модель Міллера-Орра.

Модель Міллера–Орра. Модель Баумоля є простою і в достатній мірі прийнятною для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. В дійсності таке трапляється рідко; залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, причому можливі значні коливання.

Модель, розроблена Міллером і Орром, представляє собою компроміс між простотою і реальністю. Вчені при побудові моделі використали процес Бернулі – стохастичний процес, в якому надходження і витрачання грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями. Залишок коштів на рахунку хаотично змінюється до тих пір, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство розпочинає купувати достатню кількість цінних паперів з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня. Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і таким чином поповнює запас грошових коштів до нормальної межі.