Розкрийте педагогічні погляди Марка Фабія Квінтіліана.

Квінтіліан /42-118 рр. н.е. /. "Про виховання оратора" - систематизував і переробив запозичені з Греції педагогічні ідеї і доповнив їх обширними дидактичними вказівками, чому його можна назвати першим за часом дидактом.

Квінтіліан указував, що у дитяти є широкі можливості розвитку. Він дає багато вказівок про розвиток мови у дитяти, зачинаючи з перших років його життя. Указує на велике значення школи для виховання дітей. Дітей потрібно вчити з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Квінтіліан висуває вимоги до вчителя: він має бути утвореним, любити дітей, бути стриманим на похвалу і покарання, повинен вивчати дітей і ін.

Головними методами навчання, по Квінтіліану, є теоретичні повчання, наслідування і вправи. Основи навчання треба закладати міцно. Квінталіан детально указує значення кожного учбового предмету в системі освіти. Зачинати навчання дітей в ігровій формі. Навчаючись читанню, діти повинні одночасно знайомитися із зображенням і з назвою букв. Навчаючи читанню, не слід дуже поспішати, поки дитя не в змозі без запинок зв'язати між собою букви, а потім з складів слова, а потім вже за допомогою вправ добиватися правильної прудкості. При навчанні листу, слід звертати увагу на зміст тексту, який повинен містити не порожні сентенції, а етичне правило.

Випробувавши здібності кожного учня, вчитель повинен вирішити як його навчати і чому. Бо у одного учня можуть бути разні здібності. Як у навчанні, так і у вихованні вчитель повинен відноситися до дітей поблажливо, аби не переступити при цьому міри. Не слід удаватися до тілесних покарань: бити дітей, значить, спершу не привчити їх до добра і правди, а потім карати за упущення того і іншого. Наставник і вчитель повинні мати до дітей батьківську любов, знати теорію навчання, бути освіченою людиною. Квінтіліан був прихильником суспільного виховання, вважаючи, що воно має переваги в порівнянні з індивідуальним, домашнім.

Вчитель може сприяти швидшим успіхам учнів, якщо він ознайомить їх з творами істориків і ораторів, зверне увагу на красу, вкаже на помилки автора, поступово привчатиме учнів мислити самостійно.

Класифікація методів виховання.

У 50-х роках XX століття у вітчизняній педагогіці популярною була класифікація, за якою методи виховання поділялися на три групи:
– методи словесні (розповідь, бесіда, диспут, лекція, приклад);
– методи привчання (практичні методи: тренування, доручення, гра, праця);
– методи заохочення, покарання (додаткові методи, спрямовані здебільшого на виховання дисциплінованості вихованців).

У 60-х роках було створено нову систему методів виховання, в якій основним критерієм оцінки кожного методу була здатність слугувати формуванню особистості вихованця згідно з ідеалами суспільства:
– методи формування морального досвіду в поведінці та діяльності (методи привчання, організації суспільно корисної діяльності, використання творчої гри, змагання);
– методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції);
– додаткові методи виховання (заохочення і покарання).

В 70-х роках застосовувалася класифікація методів виховання на основі ідеї систематичного засвоєння всього багатства знань, накопичених людством:
– методи виховання в навчальному процесі;
– методи виховання в процесі суспільно-практичної діяльності;
– методи педагогічного спілкування.

В російській педагогіці популярні класифікації методів виховання за В. О. Сластьоніним, Г. І. Щукіною.

В. О. Сластьонін розподіляє їх на чотири групи: перша – методи формування свідомості особистості( слово педагога); друга – методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки( практичні дії вихованців); третя – методи стимулювання діяльності та поведінки( емоційні аспекти засобів стимулювання ); четверта група – методи самовиховання.

Г. І. Щукіна виокремлює такі групи:– методи формування свідомості особистості; – методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки; – методи стимулювання поведінки й діяльності.

У вітчизняній педагогіці найбільш обгрунтованою є класифікація методів виховання за рекомендаціями С. У. Гончаренка, яка збігається з попередньою:
– методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад);
– методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);
– методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення).

12.Методи, прийоми та засоби трудового виховання.

Трудове виховання є довготривалим процесом. По суті, воно охоплює все життя людини. Але основи закладаються в дитинстві. Важливо в ранньому дитинстві сформувати психологічні засади працелюбства людини.Основними напрямками трудового виховання є такі:

1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої закладаються психологічні основи любові до праці, формуються вміння і навички у різних видах побутової праці, почуття обов'язку та відповідальності.

2. Перебування вихованців у дошкільних виховних закладах. Тут усі діти відповідно до програми залучаються до різних видів трудової діяльності, в першу чергу у них формуються вміння і навички обслуговуючої праці.

3. Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Тут вихованці займаються двома основними видами праці – розумовою та фізичною. Навчальними планами і програмами передбачена чітка система залучення учнів до розумової та фізичної праці впродовж усіх років навчання.

4. Участь у систематичній продуктивній діяльності. До неї залучаються дорослі люди, які отримали певну професію.

5. Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпечують підготовку людей до активної професійної діяльності відповідно до соціально-економічних потреб держави.

Засоби трудового виховання— це фізичні зусилля людини, знаряддя праці, обладнання, природні багатства та ін.

Форми трудового виховання вирізняються своєю різноманітністю. До них можна віднести: уроки праці, гуртки, студії, трудові десанти та ін.

Трудове виховання є складовою всебічного гармонійного розвитку особистості. Тому загальні методи виховання мають бути ефективно використані і в системі трудового виховання: переконання, приклад, вимога, вправи, вправляння, заохочення, покарання.