Проблема виховання у філософських теоріях Стародавньої Греції (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель).

Предмет, об’єкт педагогіки як науки, зв’язок педагогіки з іншими науками.

Предметом педагогіки є об'єктивні закони конкретно-історичного процесу виховання, органічно пов'язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості й умови організації педагогічного процесу.Тому найважливішими завданнями педагогіки як науки є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів.

Оскільки, педагогіка — це наука про виховання людини, то об'єктом педагогіки є процес виховання людини. Тобто, об'єктом педагогіки є ті явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності його в суспільстві. об'єктом педагогіки є  процес виховання, система педагогічних явищ, пов'язаних з розвитком індивіда.

ЗВ’ЯЗОК З ІНШИМИ НАУКАМИ.Філософія визначає методологічні підходи в поясненні педагогічних явищ і процесів і місце виховання в розвитку суспільства, дає знання про загальні закони розвитку природи, суспільства, теорію пізнання (гносеологію).Соціально-економічні науки.Соціологія пояснює вплив середовища на формування особистості, закони розвитку соціальних груп і соціальних відносин. Психологія - наука, без якої педагогіка взагалі не може розвиватися і виводити свої закони і правила. Педагогіка займається питаннями виховання і навчання дитини, а які особливості психіки зростаючого людини, як відбувається процес становлення особистості, сутність психології виховання і навчання вивчає і розкриває психологія. Інформатика, вивчаючи сучасні інформаційні технології, допомагає правильно використовувати їх у педагогічному процесі, комп'ютеризація якого йде бурхливими темпами.Медицина, анатомія, шкільна гігієна, фізіологія вищої нервової діяльності, генетика збагачують педагогіку знаннями про фізіологію і генетики людини, що допомагають краще зрозуміти індивідуальні особливості психіки кожного вихованця, рекомендаціями про те, як в процесі організації навчально-виховного процесу зберегти і зміцнити здоров'я дітей .Етнографія - побутові й культурні особливості народів. Ушинський сформулював як один з найважливіших принцип народності у навчанні та вихованні. У тісному зв'язку з етнографією розвивається етнопедагогіка, що дозволяє зрозуміти і враховувати в процесі виховання і навчання народні, національні особливості характеру вихованців різних національностей, використовувати традиції і практику народної педагогіки у навчанні та вихованні.Екологія особистості, екологія середовища - нові наукові галузі, які вивчають закономірності та умови збереження особистості, неспричинення їй шкоди, створення умов для повного розкриття се потенційних сил і можливостей.

Проблема виховання у філософських теоріях Стародавньої Греції (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель).

Демокрiт (460-370 рр. до н. е.). Демокрiт надавав вихованню надзвичайно великого значення. Він вважав, що зовнішні впливи відіграють провідну роль у розвитку людини. До найголовніших впливівтакого роду відносив: навчання, позитивний приклад дорослих та вправи.Він одним із перших вказав на важливу роль праці у вихованні i навчанні. Саме навчання мислитель розглядає як серйозну трудову діяльність. Демокрiту одному з перших у світі належить думка про необхідність виховання у відповідності з природою дитини. Важливими умовами досягнення позитивного результату у навчанні Демокріт називає знання внутрішнього світу дитини та наявність в учнів внутрішніх психологічних передумов – скромності та бажання вчитися .

Сократ (469-399 рр. до н. е.). На його думку, людина може пізнати тільки саму себе (“Пізнай самого себе“).Виводив мету виховання, яка полягає в особистому моральному самовдосконаленні, звільненні інтелекту від усіх негативних зовнішніх впливів.

Учительську місію мислитель вважав важливішою за обов’язки батьків. Головне завдання вчителя – виявити у людини  потаємні душевні сили вихованця.

Головні педагогічні принципи Сократа: відмова від примусу і насилля, визнання найбільш дійовим виховним засобом переконання.

Він запропонував свою схему учительської діяльності – сократичний метод. Для сократової бесіди характерні дві специфічні риси:

– ”сократова індукція“ – система навідних запитань, відповідаючи на котрі співбесідник поступово сам переконується у неправильності раніше висловлених ним суджень (“Я знаю, що я нічого не знаю“);

– ”сократова іронія“ – жартівливо спотворена позиція вчителя, яка підкреслює його удаване незнання обговорюваного питання на противагу хваленій самовпевненості учня.

Платон (427-347 рр. до н. е.). Своє філософське вчення і педагогічні погляди виклав у творах “Держава“ i “Закони“.

Платон першим у світі обґрунтував систему освіти і виховання підростаючого покоління. Використав при цьому моменти афінського i спартанського виховання: з першого взяв ідею гармонійного розвитку та систему шкіл, а з другого – досвід фізичного виховання. Мета виховання за Платоном – формування “i тіла i душі найпрекраснішими“.Відстоює державне, суспільне виховання дітей. Платон першим в історії прийшов до думки про необхідність запровадження державою дитячих дошкільних закладів.

З 7 до 18 років – державне мусичне і гімнастичне виховання. Діти віком 7-12 років відвідують державні школи, де їх навчають читанню, письму, лічбі, музиці і співів. Для підлітків 12-16 років існують школи-палестри, а для юнаків 16-18 років – гімназії. Молодь 18-20 років проходить військову підготовку в умовах ефебії. Ефебія – перехідна ланка до вищої освіти.Для найбільш здібних юнаків існує вища освіта. Вона має два цикли: перший десятилітній (21-30 років), другий п’ятирічний (31-35 років). Вік 35-60 років для філософів Платоном визначається як підготовка до вступу у світ ідей і участь (до 50 років) в управлінні державою.Для представників третьої касти виховання здійснюється у процесі практичного життя.Платон вкрай негативно ставився до фізичної праці. Навчання, на його думку, не повинно носити трудового характеру. Особливо важливу роль у вихованні відводить грі дітей. Арiстотель (384-322 р. до н. е.).Займався педагогічною діяльністю у заснованій ним філософській школі “Лiкей“ при однойменному гiмнасiї.

Педагогічні ідеї мислителя викладені у його філософських творах: "Політика", "Нiкомахова етика", "Метафізика", "Про душу" та ін.

Наоснові вчення про душу Арістотель вперше в історії робить спробу обґрунтувати мету виховання. Трьом видам душі відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне та розумове. Мета виховання повинна полягати у розвитку передусім вищих сторін душі:розумової i вольової, i перш за все – вольової.

Арістотель вважав, що у людини від природи є лише зародки здібностей, які треба розвивати шляхом виховання. Виходячи з ідеї розвитку він вперше в історії педагогіки робить спробу вікової періодизації, яку потрібно враховувати у процесі виховання: від народження до 7 років; від 7 років до наступу статевої зрілості – 14 років; від 15 до 21 року, тобто до змужніння.

Навідміну вiд Платона, Арістотель обґрунтовує велике значення діяльності у вихованні i навчанні. Все життя людини повинно носити діяльний характер. Але мислитель має на увазі не фізичну працю, а діяльність душі по удосконаленню певних доброчинностей.

Арістотель відділяє фізичну працю від занять вiльнонароджених людей, оскільки це їх принижує і забирає час для розвитку інтелектуальних сил. Він виключає будь-яку професіоналізацію всіх навчальних дисциплін, оскільки це робить з людини ремісника.