Еколого-економічний підхід.

Підхід сформований на підставі загального критерію екологічного ризику, що виділяється такими авторами: Н.Е. Дієва, Л.В. Панжар, Н.П. Тіхоміров із співавторами. Критерієм екологічного ризику є величина ймовірності події з максимальними економічними збитками (для людини, підприємства, оточуючого середовища).

Особливістю підходу є його більш комплексний характер в порівнянні з попередніми підходами. Автори розглядають екологічний ризик, як частину концепцій екологічної безпеки і сталого розвитку регіонів, розробляють методики оцінки і управління екологічних ризиків, проводять класифікацію екологічного ризику по різних критеріях. У роботі Н.П. Тіхомірова приводиться методика розрахунків стійкості територій (залежно від виконуваних функцій різні території мають свої межі стійкості до зовнішніх впливів); запропоновані методи розрахунку середнього ризику (основна формула, яку можна змінювати залежно від об'єкту дослідження, враховує ймовірність збитків для певного об'єкту, величину збитку, число можливих варіантів збитків, ймовірність вибору об'єктом ситуації, об'єм вжитих заходів по захисту від несприятливої події). У роботах Л.В. Панжар і Н.Е. Дєєвой кількісна оцінка екологічного ризику здійснюється на підставі економічних показників роботи промислових підприємств. Хоча методики розрахунків екологічного ризику у авторів відрізняються, основа всіх методик – економічна.

Н.П Тіхоміров пропонує використовувати статистичні, експертні і аналітичні методи визначення екологічного ризику, Л.В. Панжар розраховує коефіцієнт екологічного ризику, який виражає співвідношення очікуваних збитків від екологічних порушень до величини капіталу промислового підприємства, Після виконання кількісної і якісної оцінки екологічного ризику виконується вибір методу управління ризиком, таким чином йдеться про еколого-економічний аналіз ризику що складається з двох етапів: оцінки і управління ризиком.

Екологічний ризик розглядається в даному підході на основі суб'єкт-об'єктних відносин, об'єктами екологічного ризику виступають вже – здоров'я і працездатність людей, цивільна відповідальність за спричинення збитку третій стороні, екологічний стан в регіоні. Суб'єкти екологічного ризику – це людина, підприємство, суспільство, окремі соціальні групи, регіон в цілому. Автори визначають екологічний ризик– як ризик економічних втрат (збитків), які можуть бути у об'єктів різного рівня суспільної організації, внаслідок погіршення стану (якості) навколишнього середовища.

Позитивною стороною підходу є комплексність поняття і критеріїв екологічного ризику, виконання всестороннього аналізу чинників і джерел екологічного ризику, використання різноманітних методів розрахунку екологічного ризику (статистичні, аналітичні, експертні). Проте є і недоліки – це складність отримання початкової інформації для розрахунку ризику і використовування методів економічної статистики, хоча не завжди можливо виразити у вартісній формі екологічні.

Біоекологічний підхід.

Даний підхід розкритий в роботі В.А. Барановського і И.М. Підкамінного, що склали карту України «Антропоекологічний ризик». Критерієм екологічного ризику є порушення відносин живих організмів з навколишнім середовищем. Екологічний ризик визначається як – явище небезпеки порушення відносин живих організмів з навколишнім середовищем внаслідок дії природних, антропогенних і техногенних чинників. Екологічний ризик розглядається авторами в руслі концепції екологічної безпеки і ділиться умовно на дві складові: біоекологічний (ризик для живої природи) і антропоекологічний (ризик для людини). Автори проводять класифікацію екологічного ризику за декількома критеріями, вказують на здійснення ризик-аналізу в два етапи. Кількісна оцінка антропоекологічного ризику виконана виходячи з екологічного потенціалу території (він обчислюється по формулі Е=Т/С+Н, де Т – техногенне навантаження на природне середовище, З – потенціал стійкості природного середовища, Н – ступінь охоплення території несприятливим природно-антропогенним процесам) з використанням критерію Ешбі. На підставі оцінки ризику автори склали карту України, де показані території з допустимим, помірним, підвищеним і високим рівнями ризику, кількісно параметри антропоекологічного ризику змінюються в інтервалах (від мінімального до максимального) від 1•10^-5 до 2,5•10^-1.

Такий підхід до визначення екологічного ризику є класичним біолого-екологічним, оскільки в центрі системи оцінки стоїть людина. Розгляд тільки екосистеми на нинішньому етапі розвитку суспільства декілька однобічний, оскільки не враховує багатьох інших чинників і аспектів екологічного ризику.

Геоекологічний підхід.

Підхід найчисленніше представлений в літературних джерелах. Автори в руслі цього підходу відштовхуються від основного критерію екологічного ризику – критичного рівня зміни показників (параметрів) природно-господарської системи(нижче буде уточнений). Даний підхід з різним ступенем глибини розкритий в роботах: Т.А. Акимової і В.В. Хаськіна, Е.П. Буравльова, М.Д. Гродзінського, С.П. Курдюмова, Л.К. Казакова і В.П. Чижевої, Г.Г. Малінецкого, И.Г. Медведева, Е. Хлобистова, Т.А. Хоружаї.

М.Д. Гродзінській виходить з того, що критична зміна параметрів геосистеми (у деяких авторів природно-господарської системи, геоекосистеми) веде до втрати її стійкості, тобто – здатності при дії зовнішнього чинника перебувати в заданій області станів (нормальних або допустимих) і повертатися в неї за рахунок інертності і відновлюваності, а також переходити завдяки пластичності з однієї локально стійкої області станів до інших, не виходячи при цьому за межі інваріанта впродовж заданого інтервалу.

Е.Хлобистов визначає екологічний ризик як – ймовірність негативних наслідків, які ведуть за собою необоротну деградацію екосистем, тобто як крайній ступінь втрати стійкості системи і перехід її до іншого деструктивного стану. Подібним є уявлення про кризову екологічну ситуацію – коли основні параметри стану і функціонування геоекосистем наближаються до критичних значень, коли вся геоекосистема в цілому втрачає стійкість і саморегуляцію, характеризується спрощенням структури і збільшенням амплітуди коливань значень основних її параметрів. Г.Г. Малінецкий говорить про можливість виділення декількох показників системи, зміна яких свідчить про близьку можливість деструктивної зміни всієї системи.

Т.А. Акимова і В.В. Хаськін замість поняття стійкості використовують поняття цілісності системи, маючи на увазі під цим збереження видового складу, біорізноманітності і структури внутрішніх зв'язків; автори пропонують визначати рівні екологічного ризику залежно від рівнів напруженості екологічної обстановки, загальної забрудненості навколишнього середовища, ступеня антропогенного впливу на структуру екосистеми, відповідно, чим вище значення цих 3 показників, тим більше ступінь екологічного ризику. Т.А. Хоружая також пропонує використовувати для визначення екологічного ризику непрямі показники: коефіцієнт екологічної небезпеки Л.Хокансона, індекс екологічної небезпеки.

У роботах М.Д. Гродзінського екологічний ризик тісно пов'язаний з поняттям відмови геосистеми – події виходу геосистеми з області нормальних або допустимих станів; це подія виходу характеристик (параметрів) геосистеми із заданих діапазонів їх можливих (допустимих, нормальних) змін. Автор виділяє два основні види відмов: функціональні (вихід з області допустимих станів) і природно-ландшафтні (вихід з області нормальних станів), причому другий вид відмов має жорсткіші рамки.

Хоча в даному підході представлені погляди багатьох учених, які відрізняються за визначенням поняття екологічний ризик і методиці його оцінки, проте, загальним критерієм екологічного ризику даного підходу є – втрата стійкості геосистеми, екосистеми, геоекосистеми, природно-господарської системи.

У понятті “екологічний ризик” здебільшого не вказується його територіальний аспект і воно торкається екосистеми (її популяції, угрупування, абіотічеськіх складових) як позатериторіальної категорії. Включення територіального аспекту в поняття екологічного ризику привело до його модифікації в поняття геоекологічного або ландшафтно-екологічного ризику .

Під ландшафтно-екологічним ризиком розуміється можлива зміна ландшафту, настання якого істотно відобразиться на ландшафті як цілісній природній системі, призведе до зниження ефективності виконання функцій і знизить якість людського життя. Іншими словами – це зміна ландшафту, яка призведе до його переходу в область неприпустимих або анормальних станів, внаслідок чого суспільство зазнає господарські збитки, зіткнеться із загрозою фізичному здоров'ю людей і обмеженням їх духовних запитів.

Виходячи з положень даного підходу екологічний ризик – це ймовірність події виходу характеристик (параметрів) геоекосистеми із заданих діапазонів (нормальних, допустимих) їх можливих змін.

Не дивлячись на те, що в літературі ці 4 існуючі різні напрями прийнято позначати одним і тим же терміном «екологічний ризик», ми вважаємо за доцільне відмінності, що сформувалися усередині одного поняття, позначити відповідними термінами, так екологічні ризики, що відображають геоекологічний підхід пропонуємо назвати геоекологічними (див. мал. 1).

Мал. 1. Підходи в розумінні екологічного ризику.