До теми 1. Поняття, джерела, становлення та розвиток

 міжнародного права

Реферат:

Міжнародне екологічне право : поняття та історія розвитку, особливості джерел та суб’єктів.

До теми 2. Право міжнародних договорів

Фіксований виступ:

Міжнародні договори в сфері охорони навколишнього природного сереловища.

До теми 4. Міжнародно-правовий захист прав людини

Фіксований виступ:

Міжнародний механізм захисту екологічних прав людини: міжнародні конвенції та діяльність спеціалізованих міжнародних інституцій.

До теми 5. Територія і міжнародне право

Фіксований виступ:

Правовий режим міжнародних рік, озер та каналів

Реферат:

Правовий режим Антарктиди.

До теми 6. Право міжнародних організацій

Фіксований виступ:

Діяльність ООН в галузі забезпечення міжнародної екологічної безпеки.

До теми 7. Міжнародно-правова відповідальність

Фіксований виступ:

Міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.

До теми 8. Право Європейського Союзу

Планове питання:

Європейське екологічне право.

9.4 Рекомендована література для лекцій і семінарських занять з екологізації освіти з навчального курсу „Міжнародне право”

Нормативно-правові акти

1. Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Постанова Верховної Ради України // ВВРУ. – 1998. - № 38-39. – С.770-816.

2. Про приєднання України до Конвенції 1979 р. про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 50. – С.742.

Навчальні посібники, монографії

1. Василенко В., Туниця Ю. Не хлібом єдиним: Про глобальну екологічну ініціативу та права людини // Урядовий кур’єр. – 1999. – 24 квіт.

 2. Заржицький О. Правові засади регіональної екологічної політики // Право України. – 2001. - № 4. – С.75-77.

 3. Кравченко С., Андрусевич А. Розвиток екологічних прав людини у міжнародному праві // Право України. – 2001. - № 2. – С.133-136.

Кучма Л. Гарантувати екологічну безпеку планети (Виступ Президента України на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН для всебічного огляду та оцінки ходу здійснення „Порядку денного на 21-е століття” // Церква і соціальні проблеми. Львів: „Місіонер”, 2000. –

4. Минович І., Рущак М. Оплата попенна, ціна – „екогенна”: /Хто і як дбає про збереження і примноження „зеленого золота” Карпат // Віче. – 2001. – № 11. – С.36-45.

 5. Непийвода В. Правові підходи Європейського Союзу до вирішення проблем охорони та раціонального використання лісів: /Право та екологія // Право України. – 1999. - № .10. – С.51-53.

 6. Перга Т. Екологічний тероризм // Політика і час. – 2002. - № 12. –

 С.46-50.

7. Перга Т. І шляхом екологічної інтеграції // Політика і час. 2001. - № 11. – С.48-51.

 8. Різак І. Людство удосконалює та коригує план спасіння життя на планеті: Всесвітній саміт зі сталого розвитку та його наслідки для законодавчої влади в Україні // Голос України. – Перга Т. І шляхом екологічної інтеграції // Політика і час. 2001. - № 11. – С.48-51.

2002. – 13 верес.

9. Самойленко Ю. Сучасні екологічні проблеми – мовою права // Віче. – 2001. - № 10. – С.151-153.

10. Світовий досвід використання відходів та можливості його застосування в Україні // Економіка України: десять років реформ. – Львів: ЛНУ, 2001. – С.482-490.

11. Туниця Ю. Екологічна Конституція Землі – веління третього тисячоліття // Церква і соціальні проблеми. – Львів: „Місіонер”, 2000. – С.538-545.

12. Экология города... Київ, Лібра, 2000.

13. Екологія Львова в цифрах і фактах. Міський екологічний бюлетень № 1. – Львів, 2002.

14. Варик Л., Чернюк Г. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки й аналізу. Тернопіль, 2001.

15. Білецька Г.А. Моніторинг навколишнього середовища. – Хмельницький, 2003.

Документи

(витяги)

№1

Декларація Ріо-де-Жанейро з охорони навколишнього середовища та розвитку від 14 червня 1992 року

Принцип 2. У відповідності зі Статутом Організації Об’єднаних Націй та принципами міжнародного права держави наділені суверенним правом на розробку власних ресурсів у відповідності до власної політики в сфері охорони навколишнього середовища та розвитку, а також несуть зобов’язання забезпечити умови, за якими діяльність, що проводиться під їх юрисдикцією чи контролем, не спричиняла шкоду довкілля інших держав чи районів, що знаходяться за межами національної юрисдикції.

Принцип 7. Держави співпрацюють в дусі глобального партнерства з метою збереження захисту та відновлення чистоти та цілісності екосистеми Землі. З врахуванням того, що різні держави в неоднаковій мірі сприяли погіршенню стану навколишнього середовища планети, вони несуть загальні, проте диференційовані за своїм ступенем зобов’язання. Розвинуті країни визнають відповідальність, що покладена на них в контексті міжнародних зусиль зі збереження сталого розвитку, з врахуванням тягара, що накладають їхні суспільства на навколишнє середовище планети, і тих технологій і фінансових ресурсів, якими вони наділені.

Принцип 10. Екологічні питання розглядаються найбільш ефективним шляхом за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен громадянин має належний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, що перебуває в розпорядженні державних органів, включно з інформацією про небезпечні матеріали, а також можливість брати участь в процесах прийняття рішень.

Держави розвивають та сприяють інформованості та участі населення шляхом поширення інформації. Забезпечується ефективний доступ до судового та адміністративного вирішення спорів, включаючи можливість відшкодування шкоди і гарантування судового захисту.

Принцип 11. Держави приймають ефективне законодавство в сфері охорони довкілля. Екологічні стандарти, а також цілі і пріоритети господарської діяльності мають відображати умови в галузі охорони довкілля та розвитку, по відношенню до яких вони застосовуються. Стандарти, що застосовуються деяким державами можуть не відповідати інтересам інших країн і бути пов’язана з необґрунтованими економічними та соціальними витратами для них, в тому числі країни, що розвиваються.

Принцип 26 Держави вирішує всі свої екологічні спори мирним шляхом і належними їм засобами у відповідності до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

№2

Конвенція про захист всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 року

Стаття 4.

Кожна держава – сторона цієї Конвенції визнає, що зобов’язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію та передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що знаходиться на її території, покладається передусім на неї. З цією метою вона намагається діяти як шляхом власних зусиль з максимальним використанням наявних ресурсів, так і у випадку необхідності використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може скористатися, в тому числі фінансове, художнє, наукове та технічне.

Стаття 8.

1. При Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури діє Міжурядовий комітет з охорони культурної і природної спадщини всезагального визначного значення, що має назву „Комітет всесвітньої спадщини.”

Стаття 11.

4. Комітет складає, оновлює та публікує „Список всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою”, куди включені об’єкти, для порятунку яких необхідні значні роботи і для котрих в рамках цієї Конвенції був запит на допомогу.

НАШІ АВТОРИ

Туниця Ю.Ю. - член-коресподент НАН України, доктор економічних

                       наук, професор, ректор УкрДЛТУ

Адамовський М.Г. - професор, зав.кафедри технології

                                та обладнання лісопромислового виробництва УкрДЛТУ

Вітковська І.М. – ст.викладач кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Гапонюк Н.В. – доцент кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Голень І.Р. – ст.викладач кафедри історії та політології УкрДЛТУ, Президент    

                  адвокатського об’єднання адвокатської фірми „Допомога”

Іваник М.М. - доцент кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Захарчин Н.Г. – ст.викладач кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Кондратюк В.О. - доктор історичних наук, професор,

                          завідувач кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Криницький Г.Т. – доктор сільгосп.наук, зав.кафедри лісівництва УкрДЛТУ

Кучерявий В.П. – доктор сільгосп. наук, професор, зав.кафедри

                           садово-паркового господарства та урбоекології УкрДЛТУ

Кондратюк О.В. – ст.викладач кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Лепісевич П.М. – здобувач кафедри історії та політології УкрДЛТУ,

                          проректор Львівського юридичного інституту

Ортинський В.Л. – к.е.н., професор, заслужений юрист України,

                            генерал-майор міліції, ректор Львівського юридичного

                            інституту МВС України

Омельченко О.В. – доцент кафедри

                            Львівського регіонального інституту

                            державного управління Національної академії

                            державного управління при Президентові України

Преснер Б. – зав.філіалом кафедри садово-паркового господарства та 

                  урбоекології, начальник  державного управління екології та                  

                  природних ресурсів у Львівській області;

Пасічник В.М. – викладач кафедри  

                        Львівського регіонального інституту

                        державного управління Національної академії державного

                        управління при Президентові України

Піскорський О.В. – здобувач кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Рябчук В.П. – д-р с/г наук, професор, зав.кафедри

Ременяк В.В. – ст.викладач кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Саламаха І.П. – асистент кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Семеніхіна Є.В. – асистент кафедри історії та політології УкрДЛТУ

Семків В.О. – к.ю.н., доцент, зав.кафедри основи права України Львівського

         національного університету ім. Ів.Франка

Тушницький О.П. – к.х.н., доцент, проректор УкрДЛТУ

Юристовський О.І. – професор кафедри історії та політології УкрДЛТУ