V. Екологізація освіти в курсі

“Господарське законодавство”

Доповнення до робочої навчальної програми

5.2. Матеріали з екологічних проблем для використання в лекціях і на семінарських заняттях у викладанні дисципліни “Господарське законодавство”

Тема 1-2: ОНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Принципи підприємницької діяльності. Держава і підприємці.

Одним із принципів підприємницької діяльності (основні засади, на яких базується підприємництво) відповідно до ЗУ “Про підприємництво” є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством.

Тобто здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За заподіяні шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність. Державне управління в цій галузі означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень з оперативних питань господарського життя, серед яких ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлення лімітів на використання природних ресурсів тощо.

 Так законодавство передбачає ліцензування окремих видів господарської діяльності, до яких, зокрема, відносяться: - пошук (розвідка) корисних копалин; - постачання природного газу; - будівельна діяльність; - виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова і роздрібна торгівля ними; - ветеринарна практика; - виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля ними; - медична практика та ін.

Місцеві Ради в галузі охорони навколишнього природного середовища припиняють господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих Раді підприємств, установ та організацій в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Тема 3: СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Правовий статус господарських товариств.

Відповідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” підприємства, установи, організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Відповідно до Закону України “Про господарські товариства” в Україні створюються і діють різноманітні види господарських товариств. Одним із них є селянське (фермерське) господарство, діяльність якого регулюється Законом України “Про селянські (фермерські) господарства”. Цей закон спрямований на створення умов для розвитку СФГ, виробництва в них товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і збереження переданих і наданих їм земель, соціального та правового захисту цих господарств. Обов’язки СФГ безпосередньо пов’язані із захистом навколишнього природного середовища. До них належать: - забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; - ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; - здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених ст.84 Земельного кодексу України; - дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються та ін.

СФГ мають право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об’єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.

Тема 4: МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Право власності в сфері господарських правовідносин.

Цивільно-правовий інститут права власності включає в себе специфічний вид відносин у цій сфері, а саме – право власності на природні ресурси.

Право власності на природні ресурси – це сукупність правових норм, які регулюють володіння, користування та розпорядження природними ресурсами в інтересах як окремої особи, так і суспільства в цілому.

Діюче законодавство розрізняє державну, колективну і приватну власність на окремі природні ресурси, вказуючи, що всі три форми власності є рівноправними.

Згідно із ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря і інші природні ресурси, які знаходяться на території України, є об’єктами права власності українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Розвиток ринкових відносин в Україні сприяв тому, що об’єктом приватної власності стала земля. Але, враховуючи національні інтереси держави, у ст.6 Земельного кодексу України закріплено, що суб’єктами права приватної власності на землю можуть бути виключно громадяни України.

Об’єкти приватизації.

Приватизація –це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до ст.5 ЗУ “Про приватизацію державного майна” приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові
комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. 

Загальнодержавне значення мають:

- надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу;

- майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

- сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин;

- об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.