Співвідношення ордера на жиле приміщення з рішенням про його надання

Рішення про надання жилого приміщення окремим громадянам приймає виконавчий орган місцевої ради, підприємство, організація, у віданні яких перебуває жилий будинок. На підставі прийнятого рі­шення про надання жилого приміщення, громадяни, в тому числі тимчасово відсутні, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного чи громад­ського житлового фонду (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності). Орган, що прийняв рішен­ня про надання жилого приміщення, може переглянути своє рішен­ня до видачі ордера, якщо виявляються обставини, які не були рані­ше відомі та могли вплинути на вказане рішення. У надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення.

Жилі приміщення державного чи громадського житлового фонду заселяються тільки на підставі ордеру. Заселення жилого приміщен­ня в приватному будинку здійснюється на підставі договору найму. Жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, має бути не тільки фактично, а й юридично вільним. На жиле приміщення, най­мач якого незважаючи на непроживання в ньому, зберігає право, ордер не може бути виданий, як і на приміщення, в якому хтось про­живає без законних на те підстав. Житлові органи зобов'язані до ви­дачі ордера вжити всіх заходів щодо звільнення цього приміщення. Включення неповнолітньої дитини до ордера на жиле приміщен­ня, надане одному з батьків, не тягне за собою втрату ним прав ко­ристування жилою площею другого з батьків, з яким неповнолітній продовжує постійно проживати.

Показовою у цьому випадку є така справа.

Л. пред'явив позов до "Київського заводу по виготовленню техно­логічного обладнання для агропромислового комплексу" (АТ "Тодак") про визнання права на жиле приміщення і вселення.

-116-

Позивач зазначив, що їхня сім'я з чотирьох осіб (він, батьки і мо­лодший брат) проживала у двокімнатній квартирі, що належить відпо­відачу. Батьки шлюб розірвали, і матері в 1989 р. було надано двокім­натну квартиру, в яку вона поселилася з молодшим сином. Оскільки двокімнатної квартири на двох осіб не надавали, мати включила до чле­нів своєї сім'ї і його, позивача, — на той час неповнолітнього (народив­ся у 1975 р.). Незважаючи на те що його було включено до ордера на нову квартиру, він залишився проживати з батьком, а у грудні 1993 р. був призваний звідти на строкову військову службу. Того ж місяця йо­го батько помер.

Посилаючись на те, що відповідач не визнав за ним права на жилу площу у спірній квартирі і перешкоджає вселенню його туди, позивач просив суд задовольнити позов. Позов було задоволено.

У касаційній скарзі АТ "Тодак" просив скасувати зазначене рішен­ня, посилаючись на те, що суд, зокрема не врахував, що позивачеві ра­зом з матір'ю було надано іншу жилу площу.

Цілком правильно судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України 3 квітня 1996 р. визнала, що така касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зібраними у справі доказами підтверджено, що позивач зі спірної квартири не виселявся і постійно там проживав до призову на військо­ву службу та користувався згідно зі ст. 64 ЖК правами й обов'язками члена сім'ї наймача цієї квартири. У нову квартиру він не вселявся і тому права на неї не набув. Це підтверджується показаннями свідків, приєднаними до справи документами, а також тим, що особисті речі позивача на момент смерті батька були у спірній квартирі. Батько по-

зивача неодноразово звертався із заявою про прописання сина на свою

жилу площу, де той фактично проживав.

Суд дав належну оцінку також тій обставині, що позивача до досяг-'  нення ним повноліття було включено до ордера на одержання матір'ю ' квартири і там прописано. Оскільки фактично він у цю квартиру не вселявся і там не проживав, зазначення її в окремих документах як місця його прописки не має правового значення для вирішення даного спору.

Громадянин, який отримав ордер на жиле приміщення, що на момент видачі ордера було вільним, але незабаром виявилося неза­конно зайнятим будь-ким, вправі в судовому порядку вимагати звільнення приміщення.

Оскільки ордер породжує для громадянина, який його отримав, визначені вище правові наслідки, він не може бути односторонньо анульованим виконавчим органом без згоди самого громадянина. І тому тільки в судовому порядку він може бути визнаний недійсним.

- 117-