Склад земель природно-заповідного фонду

Відповідно до ст. 44 ЗКУ, «До складу земель природно-заповідного фонду входять природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об´єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).»

Аналогічний за обсягом перелік наведений у ч. 2 ст. 61 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». Класифікація об´єктів природно-заповідного фонду (а отже, і земель фонду) наведена у ст. З ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», де передбачений поділ об´єктів не лише на природні та штучні, а і на об´єкти загальнодержавного та місцевого значення, а також поділ залежно від походження та інших особливостей (ч. ч. 2-4 статті):

«Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

• заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
• пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об´єктів природно-заповідного фонду.»

Правовий режим кожного із об´єктів природно-заповідного фонду, вимоги щодо їх зонування тощо визначаються розділом III (ст. ст.. 14-38) ЗУ «Про природно-заповідний фонд України». Положення Закону деталізуються у положеннях про конкретні об´єкти природно-заповідного фонду та охоронних зобов´язаннях на них.

До 1991 р. в Україні було створено 15 заповідників та 3 національні природні парки. На 1999 р. в Україні існувало вже 20 заповідників та 9 національних природних парків. У 2001 р. - 16 природних, 4 біосферних заповідника, 11 національних природних парків, 17 ботанічних садів, 7 зоопарків, 19 дендропарків, а також 30 регіональних ландшафтних парків. Щороку створюється більш як один заповідник чи парк.

Проблема. У науковій літературі звертається увага на необхідність приведення вітчизняної класифікації об´єктів природно-заповідного фонду у відповідність до класифікації МСОП (насамперед, йдеться про «національний природний парк» та «регіональний ландшафтний парк»).

Разом із тим, як зазначається у Рекомендаціях МСОП (Міжнародний союз охорони природи, International Union for Conservation of Nature, або IUCN) щодо класифікації об´єктів, що підлягають охороні {Guidelines for Protected Area Management Catégories), класифікація МСОП використовується виключно з інформаційною метою та для спрощення обміну інформацією.

Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду:

1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об´єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокрема, див. ст. ст.. 7, 9 та ін. ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);

2. деякі об´єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а також положення ст. ст.. 83, 84 ЗКУ щодо об´єктів, що не можуть приватизуватися). Але це правило поширюється не на всі землі природно-заповідного фонду. Більшість із них може перебувати у недержавній власності;

3. встановлений особливий порядок оголошення територій об´єктами природно-заповідного фонду (ст. ст.. 51-55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);

4. передбачене внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об´єкти природно-заповідного фонду;

5. передбачене влаштування навколо об´єктів природного-заповідного фонду охоронних зон. Розмір охоронних зон визначається ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» та ін. нормативними документами;

6. встановлений пільговий режим оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком: відповідно до пп. 282.1.1 ст. 282 ПКУ, майже всі об´єкти природно-заповідного фонду звільняються від земельного податку;

7. за порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду встановлена підвищена відповідальність: у ККУ передбачена кримінальна відповідальність за ст. 252 «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об´єктів природно-заповідного фонду», вчинення злочину на території природно-заповідного фонду є кваліфікуючою ознакою складу злочину «Порушення правил охорони або використання надр» (ст. 240 ККУ) та конститутивною ознакою складів злочину «Незаконна порубка лісу» (ст. 246) та «Незаконне полювання» (ст. 248). Встановлена також адміністративна відповідальність за порушення режиму об´єктів природно-заповідного фонду - див. ст. 91 «Порушення правил охорони та використання територій та об´єктів природно-заповідного фонду» КУпАП. Вчинення правопорушення на території об´єкта природно-заповідного фонду є підставою для застосування адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 77-1 «Самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків». Ст. 65 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» встановлює особливості застосування цивільної відповідальності - шкода стягується на основі кадастрово-екологічної оцінки та спеціальних такс. П. 276.2 ст. 276 ПКУ встановлює підвищені ставки земельного податку у разі використання земель природно-заповідного фонду не за безпосереднім призначенням.