Набуття права власності на земельні ділянки в процесі паювання

Набуття права власності на земельні ділянки в процесі паювання детально розглядається в темі «Право на земельну частку (пай)».

V. ПРАВО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Поняття права землекористування

Право землекористування можна розглядати в різних аспектах:

1) в суб´єктивному розумінні -

• як правомочність користування земельними ділянками, тобто застосування їх корисних властивостей (правомочність користування є складовою «класичної тріади» повноважень власника) або

• як правовий титул, що надає фізичним та юридичним особам суб´єктивне право використовувати земельну ділянку, відмінний від права власності. Такий титул є «ярликом», що відповідає певній сукупності повноважень щодо земельної ділянки - щодо (1) користування та, у певних випадках, (2) володіння та (3) обмеженого права розпорядження нею (наприклад, шляхом надання земельної ділянки в суборенду). Саме у такому розумінні буде розглядатися термін «право землекористування» в даній темі.

2) в об´єктивному розумінні - як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб´єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення.

Наявність окремого речового титулу на використання земельної ділянки слід відрізняти від використання земельної ділянки з дозволу володільця титулу на зобов´язальному праві. Так, нікому не спаде на думку, що, поставивши з дозволу друга на певний час, припустимо, намет на його присадибній ділянці, ми вчиняємо незаконно, оскільки не маємо титулу на використання земельної ділянки. Водночас, щодо державних земель чомусь здебільшого вважається, що для будь-якого користування ними (у т. ч. установки згаданого намету) необхідний окремий речовий титул на земельну ділянку (див., наприклад, ПКМ від 26.08.2009 № 982 «Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», яка вимагає від особи, що розміщує МАФ, отримання ділянки у власність, оренду636 або на праві особистого сервітуту).

Використання земельних ділянок з дозволу власника (без надання окремого речового титулу) практикується і щодо державних земель. Проте складність, забюрократизованість та вразливість для корупції процедур отримання відповідного дозволу (зазвичай вони встановлюються рішеннями місцевих рад) співставна із складністю отримання земельної ділянки - і це при тому, що користувач не гарантований від того, що органи державного контролю все-рівно не будуть вимагати від нього наявності титулу на землю.

Звертає на себе явно неспівставна з питанням, що вирішується, кількість погоджень, які вимагаються при тимчасовому розміщенні збірно-розбірного гаража.

Законодавство містить окремі вказівки на можливість користування земельними ділянками без надання відповідного титулу, на основі дозволу на використання ділянки зобов´язального характеру. Це, зокрема, положення про використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт «на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем» (ч. 1 ст. 97 ЗКУ). На жаль, навіть в таких випадках деякі органи земельних ресурсів вимагають від підприємств, що здійснюють розвідувальні роботи, укладення договорів оренди землі, розуміючи ст. 97 ЗКУ таким чином, що вона начебто веде мову про оренду земельних ділянок. З таким підходом погодитися не можна - формулювання «за погодженням з землекористувачем» (ч. 1 ст. 97) ясно вказує, що надання окремого титулу (в т. ч. оренди) суб´єкту, що проводить розвідувальні роботи, не передбачено.

Інший приклад - користування земельними ділянками лісогосподарського призначення тимчасових лісокористувачів (довгострокове та короткострокове), яке здійснюється «без вилучення земельних ділянок» на підставі спеціального дозволу або договору (див. ст. ст.. 4-6 ст. 18 ЛКУ).

Ще одним прикладом є користування земельними ділянками мисливських угідь (ділянок «суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства» - ст. 1 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000). У більшості випадків користувач угідь не є власником або користувачем земельної ділянки. Згідно із ч. 6 ст. 21 Закону, «[в]ідносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами». Ч. 5 ст. 21 Закону передбачає, що «[д]ля потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов’язані з веденням мисливського господарства ...».

Ще раз наголосимо, що, на наш погляд, використання земельної ділянки без надання окремого титулу на земельну ділянку з дозволу власника або користувача ділянки без надання окремого титулу на користування нею можливо в усіх випадках (за відсутності спеціальної заборони), а не лише тоді, коли така можливість передбачена законом.

Землекористування є різновидом права природокористування, що є підставою для застосування до відносин із землекористування загальних актів екологічного законодавства, насамперед, ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. ст.. 38-40).