Етнічна стратифікація, етнічна мобільність та мобілізація етнічності.

Етносоціальна стратифікація проявляється тільки в поліетнічному суспільстві. Таким чином, під етносоціальною стратифікацією мається на увазі нерівність різних етносів. Ознаками нерівності служать класичні критерії соціальної стратифікації, такі як доход, престиж, обсяг влади, рівень життя, перспективи соціальної мобільності тощо. В якості особливого індикатора статусної позиції в системі етносоціальної стратифікації слід розглядати безпеку і стабільність фізичного існування представників етнічних груп.

У Радянському Союзі дослідження етностратіфікаційних проблем гальмувалися чинником державного регулювання етнічних відносин. Хоча вже в 80-і роки ХХ сторіччя почалося вивчення в методологічному ключі проблем міжгрупових відносин. Демократизація суспільства чималою мірою сприяла як активізації етносоціальних процесів, так і їхнім дослідженням. У поле зору вчених потрапили, перш за все, питання політичної активності етносів, яка призвела до актуалізації проблем федералізму.

У сучасних суспільствах етностратифікаційна система реально проходить по цивілізаційному кордону: домінуюче становище займають етноси, які досягли індустріальної фази соціально-економічного розвитку, підлегле – аграрні етноси. Формування стратифікаційних систем за етнічною ознакою визначає умови соціальної мобільності. Вона можлива або з переходом етнофорів на принципи досяжної мобільності, які задаються домінуючою етногрупою, або зі зміною соціального статусу власної етногрупи. У першому випадку спостерігається процес асиміляції, в другому - революційне переструктурування соціуму і його архаїзація, оскільки тепер домінуюче положення займає цивілізаційно відстала етногрупа.

Яким чином здійснюється стратифікація за етносоціальними ознаками? В основі такої диференціації лежить механізм етнічної самоідентифікціі. Іншими словами, диференціації соціального оточення на «своїх» і «чужих». «Свої» мають набір стійких ознак, за якими їх можна відрізнити від «чужих»; вони формуються під впливом цілої низки факторів (територія проживання, традиції, мову спілкування, культурні практики і т.п.). Однак подібна диференціація сама по собі ще не призводить до виникнення етносоціальної ієрархії. Останнєяє результатом дії двох чинників.

По-перше, етносоціальна стратифікація має місце тоді, коли адміністративно-політична влада за допомогою законодавчого або часто легітимного права номінації ставить різні етноси у нерівне по відношенню до себе положення. Одні розглядаються як опора державної влади, інші - як явні чи приховані її супротивники, опиняючись відповідно на вершині і на нижніх поверхах соціальної ієрархії.
По-друге, в умовах ринкової економіки різні етноси, маючи, внаслідок різного роду

культурних факторів (традицій, цінностей, норм і т.п.), нерівній ступенем пристосування до вимог ринку, виявляються на різних поверхах соціальної ієрархії.

Найбільш яскраво даний вид етно-соціальної стратифікації проявляється в так званій сфері етнічного підприємництва. «Китайські квартали» і «італійські піцерії» у великих містах світу, феномен «підприємців-південців» в Росії багато в чому свідчать про існування значної різниці між етносами в можливостях «інтерналізації» вимог зовнішнього середовища. Корені цього явища, очевидно, слід шукати не в зомбартовском поділ народів, що бере свої витоки з теорії Ж. Гобіно, на «героїв» і «торговців», сполучених з расово-біологічними і природно-кліматичними причинами, але швидше в тому, що називається «сукупністю вдач і звичаїв даного народу, етносу». Перетворення етнічності в міжнародному масштабі з культурного і расового показника у фактор, який генерує економічну, професійну, політичну підструктури суспільства, сталося під впливом процесів глобалізації, що викликали що проникнення елементів модерністка західної культури в традиційні суспільства третього світу, так і масові міграції представників третього світу на територію Заходу. Конфлікти, породжені зіткненням Заходу і Третього світу стимулювали дослідження проблеми "стратифікації і етнічності". Глибоке дослідження з проблеми статусів етнічних груп було проведено Л. Хагендорном.

У самій демократичній державі наявність офіційно проголошеної або фактично існуючої державної мови виступає як потужний інструмент етносоціальної стратифікації.(історичний анекдот про лінгвістичний фактор у Кракові початку 14 ст., Коли король Владислав …чечевиця, млин…) У простому випадку ця офіційна ієрархія має два рівні: державний та інші мови. У складніших випадках ієрархія має декілька поверхів: загальнодержавний, офіційний регіональний, а іноді і субрегіональний.

Вивчення міжетнічних конфліктів призвело до введення у науковий обіг поняття етнічного статусу, який вказує місце індивіда або групи в системі міжетнічних відносин на особистісному та груповому рівнях. Якщо індивідуальний соціальний статус досягається, або "завойовується" в сучасному суспільстві, то етнічний - успадковується. У деяких випадках він, зрозуміло, може бути змінений шляхом формальної зміни національної приналежності. Етнічний статус являє собою атрибут будь-якого неізольоване етносу або етнічної групи, і людина володіє їм лише остільки, оскільки належить до певної спільноти.

Даний статус має складну структуру. Він обумовлений об'єктивними факторами (включеність представників того чи іншого етносу в систему управління, рівень їхніх доходів, освіта тощо). Але ще більшою мірою етнічний статус визначається феноменами групової свідомості (самооцінка етносу в цілому, різних груп і верств всередині етносу, а також відгуки з боку контактуючих спільнот по цілому ряду критеріїв, наприклад, ступеня внутрішньої солідарності). Етнічний статус в поліетнічному регіонах є найважливішою складовою соціального самопочуття людини. Низький рівень його породжує почуття національної ущемленості, що підтверджують багато досліджень.

В індустріальному суспільстві збільшується мобільність населення. "По самій природі своєї виробничої діяльності індустріальне суспільство є величезним, анонімним, мобільним і має потребу в гарній комунікативної системи для спілкування незалежно від ситуації".

Неможливо уявити собі, навіть гіпотетично, ситуацію в якій нормально функціонуючий індивід відрізаний від суспільства та його основних соціальних інститутів. Така сучасна культура. Індивід постійно вступає у взаємодію. Внаслідок чого індивід може досить легко змінити своє соціальне становище. Виходячи з цього, можна зробити висновок: стираються відмінності між культурами, між індивідами. Цілком логічним виявляється криза ідентичності, і цілком нелогічним виявляється збереження, і більше того-загострення етнічної ідентичності та етнічної самосвідомості. Парадокс! Однак той факт, що етнічні проблеми хвилюють практично весь світ, не дозволяє стверджувати, що подібні явища є особливістю деяких країн: Франція, Великобританія, Канада, Югославія, Туреччина, практично всі пост радянський простір і інші частини світу на своєму прикладі стверджують, що проблема етнічної ідентифікації актуальна і глобальна.

Під  мобілізацією етнічності розуміється процес посилення групової згуртованості на основі переважання етнічної ідентичності перед іншими соціальними солідарностями, що забезпечує групі цілісність, узгодженість дій і певним чином протиставляє етнічну групу іншим соціокультурним спільнотам. Мобілізація етнічності виявляється потужним фактором та інструментом у боротьбі за політичну владу. Етнічна мобілізація припускає емоційно-ціннісне ставлення до минулого, що уявляється і конструюється етнооріентірованнимі інтелектуалами. Аналіз діяльності культурно-просвітницьких організацій показує, що відбувається активне освоєння етнічної культури, головним чином, мови, відроджуються релігійні свята і навіть перш за забуті культи, іде апеляція до далекого минулого як джерела легітимності або несправедливості сьогоднішнього стану.

У соціокультурних умовах, коли все більше виявляє себе глобальний конфлікт між християнсько-європейським і ісламсько-східним світами, все частіше зони безпосереднього, інтенсивного міжетнічної взаємодії стають вибухонебезпечною територією, яка характеризується наростанням конфліктних ситуацій, ескалацією етнічної нетерпимості. У таких зонах відбувається явна або латентна етнічна мобілізація.