Функції політичної етнології.

Важливе місце у становленні й розвитку науки займають проблеми визначення її функцій. Виходячи з аналізу предмета політичної етнології, її функції визначаються наступним чином:

1. Теоретико-пізнавальна функція - вивчення, аналіз, систематизація, узагальнення й з’ясування основних закономірностей і тенденцій розвитку й функціонування етнополітичного життя та різних теорій і концепцій етнополітичних процесів.

2. Методологічна функція, котра передбачає визначення засобів, методів і принципів пізнання, розробку й уточнення понятійно-категоріального апарату етнополітології як науки та за їх допомогою формулювання закономірностей і тенденцій етнополітичного життя.

3. Критична функція, суть якої полягає у критичному аналізі теоретичних положень і практики етнонаціональної політики.

4. Світоглядна функція, що полягає у тому, щоб впливати на формування етнополітичної свідомості й культури, а також етнополітичну орієнтацію та поведінку окремих осіб, партій, спільнот, їх еліт тощо.

5. Інтегративна функція, що особливо притаманна етнополітології, і передбачає інтеграцію знань, отриманих іншими загальними науками і, перш за все, "етнонауками" та "етнонапрямками", про що вже йшлося.

6. Функція моделювання, під якою мається на увазі розробка формальних, евристичних, математичних та інших моделей етнополітичних процесів. Пошуки в цьому напрямку ведуться зарубіжними і вітчизняними вченими.

7. Прогностична функція, головним завданням якої є передбачення наслідків тих чи інших рішень, виконання планів, впровадження в життя різноманітних теорій і концепцій, підготовка середньо- та короткострокових прогнозів можливого розвитку етнополітичних процесів і явищ. Можна по-різному ставитись до можливостей і точності етнополітологічних прогнозів, але чимало з них здійснюється.

Підтвердження цьому - передбачення, зроблені ще в 60 - 70-х роках ХХ сторіччя З.Бжезинським, Р.Пайпсом та іншими західними вченими, про неминучість дезінтеграції тодішніх СРСР та СФРЮ, інтеграції Західної Європи тощо. Слід сподіватись, що із розвитком етнополітології, використанням нею досягнень інших наук та більш широким застосуванням методу моделювання, точність цих прогнозів значно зросте.

8. Прикладна функція, сутність якої полягає у тому, щоб на основі пізнання закономірностей розвитку етнополітичних процесів виробляти рекомендації для практичної етнонаціональної політики.

Тут слід зауважити, що ставлення західних вчених до цієї функції неоднозначне. Деякі з них взагалі заперечують можливість, а головне потребу підготовки цих рекомендацій. Інші, навпаки, вважають цю функцію найбільш суттєвою і охоче пропонують свої рекомендації. Так, в одній з робіт американського дослідника Е.Френсіса міститься 131 пропозиція з проблем етнополітології та етнонаціональної політики. Як би там не було, але сьогодні на Заході працюють десятки відповідних наукових центрів і університетських кафедр, більшість з яких займається розробкою рекомендацій, в тому числі щодо посттоталітарних країн. Варто підкреслити, що ці рекомендації є науково- обґрунтованими і мають альтернативний характер.

Отже, функції політичної етнології полягають в тому, щоб, цитуючи О.Конта, "знати – щоб передбачити, передбачити – щоб могти". Могти позбутись ворожнечі й ненависті, покласти край кровопролитним конфліктам і війнам, забезпечити етнополітичну стабільність і національну безпеку, без чого годі й мріяти про мир, добробут і щастя на українській землі.

Які ж конкретно цілі і завдання можуть бути покладені на політичну етнологію взагалі і в незалежній Україні зокрема? Це, перш за все:

допомогти звільнитись від догм та стереотипів догматичного етнополітичного мислення та оволодіти критичним етнополітичним мисленням, яке є єдиною перепусткою у світове цивілізоване співтовариство;

знайомити із справді науковими вітчизняними та західними етнополітичними теоріями і концепціями; показати справжнє місце і роль етнонаціональних спільнот в політичному житті суспільства;

аналізувати глибинні причини етнополітичного ренесансу в Україні;

дослідити зародження і розвиток української етнічної і національної спільноти; дати об’єктивний ґрунтовний аналіз таким надзвичайно складним і суперечливим феноменам як етніцизм і націоналізм; висвітлювати загальне й особливе, досягнення, перешкоди та перспективи національно-державного будівництва в Україні;

дати конструктивно-критичний аналіз переваг і недоліків різних форм державного устрою поліетнічних держав унітаризму та федералізму;

розкривати сутність і принципи справді демократичної етнонаціональної політики;

озброїти знанням та вмінням аналізувати причини виникнення і загострення етнополітичних та етнорегіональних конфліктів, віжнайти способи їх запобігання й врегулювання, а також засоби збереження та зміцнення етнополітичної стабільності як одного з головних чинників національної безпеки України.

4. Методика і методологія етнополітичних досліджень.

Як і будь-яка інша суспільна наука, політична етнологія має загальні й
специфічні методи та принципи дослідження. Найбільш цікавими та ефективними серед них є принципи цивілізаційної унікальності, наукового плюралізму; історизму, гуманізму, демократизму, природовідповідності, системного аналізу, етноісторичний, етнофілософський, етно-соціологічний, етнодержавний, етнокомунікативний, етнополітологічний, моделювання та багато інших.

Розробка проблеми етносу як одиниці дослідження можлива на таких методологічних засадах, як принципи стадійності, поліваріантності, цивілізаційної унікальності.

Методологічною підвалиною етнополітології є критичне етнополітичне мислення. На відміну від догматичного етнополітичного мислення з його формаційним, класовим та партійним підходами, критичне мислення базується на цивілізаційному та гуманістичному принципах. По суті справи, критичне етнополітичне мислення перетворилось на нову метапарадигму і є ключем до розуміння й розв’язання етнополітичних проблем на мікро-, мезо- та макрорівнях.