Правопис та відмінювання кількісних(цілих і дробових) та порядкових числівників. Написання відчислівникових слів.

Числівник — самостійна частина мови, що означає число, певну кількість чого-небудь. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові.

1. Кількісні числівники означають

назви абстрактних чисел (з іменниками, як правило, не сполучуються), напр.: два, сто, тисяча дев’яносто;кількість предметів (уживаються при іменниках), напр.: п’ять сосен, тринадцяте жовтня.

Кількісні числівники змінюються за відмінками, але не мають роду і числа, крім числівників: один (одна, одно-с. р., одне-с. р.), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

2. Порядкові числівники означають

порядок предметів при лічбі (перший день, п’ятий студент, сьомий вояк);відповідають на питання котрий? котра? котре?; утворюються від основ кількісних за допомогою закінчень –ий, –а, –е (десятий, десята, десяте).

Порядкові числівники змінюються за родами, числами і відмінками як прикметники (перший виступ, перше заняття, перші успіхи, перша доповідь, першої доповіді, на першій доповіді).

 Система відмінювання числівників має кілька типів:

Перший тип – це відмінювання числівника один за родами, числами, відмінками як прикметника. Одна має паралельні закінчення у родовому та орудному відмінках однини: однієї (одної), однією (одною). В сер. роді в називному відмінку одно (одне), давальний та місцевий – (на) одному (однім).

• Другий тип відмінювання становлять числівники два, три, чотири, кілька, багато, а також усі збірні (у збірних при відмінюванні суфікс -ер(о) випадає): три, трьох, трьом, трьома;двоє, двох, двом; четверо, чотирьох, чотирьом, чотирма; п ‘ятеро, п ‘ятьох, п’ятьом, п’ятьма (п’ятьома)...

• Третій тип – це відмінювання числівників 5–20, 30, 50, 60, 70, 80, а також кільканадцять, кількадесят.

Тут є кілька прикмет:

1) В усіх відмінках, крім називного допускаються паралельні форми: п’яти – п’ятьох, вісімдесяти – вісімдесятьох.

У родовому, давальному і місцевому відмінках мають закінчення -й, в орудному відмінку – -ма: вісім, восьми, вісьма (вісьмома), на восьми.

2) У числівниках від 11-ти до 19-ти м’який знак пишеться тільки у кінці слова: п’ятнадцять, сімнадцять, дев’ятнадцять.

3) Назви десятків 50–80 та сотень 500—900 пишуться без м’якого знака у середині слова: шістдесят, сімдесят, п ‘ятсот, дев‘ятсот.

4) У назвах десятків 50–80 при відмінюванні змінюється лише друга частина (на відміну від російської мови, в якій ці числівники відмінюються в обох складових частинах): шістдесят, шістдесяти, шістдесятьма і т. д.

5) У числывниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування голосного і з е, о: шести, семи, восьми.

6) У порядкових числівниках, утворених від назв десятків 50–80, перша складова частина у всіх відмінкових формах залишається незмінною: шістдесятий, шістдесятого, шістдесятим і т. д.

• Четвертий тип – відмінювання числівників 40, 90, 100, які в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення –а (сорока, дев’яноста, ста).

П’ятий тип – у назвах сотень при відмінюванні змінюються обидві частини: шестисот, шестистам, шістьмастами, на шестистах. В орудному відмінку можливі паралельні форми: шістьмастами і шістьомастами; сьомастами і сімомастами, вісьмастами і вісьмомастами.

Шостий тип відмінювання становлять числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд. Вони відмінюються як іменники.

Деякі особливості:

– У дробових числівниках чисельник відмінюється як відповідний кількісний числівник, а знаменник як порядковий: одна п’ята, однієї п’ятої, одній п’ятій, одну п’яту, однією п’ятою, на одній п’ятій.

– У складених кількісних числівниках відмінюється кожне слово: шістсот п’ятдесят чотири, шестисот п’ятдесяти чотирьох, шестистам п’ятдесяти чотирьом, шістьмастами п ‘ятдесятьма чотирма і т. д.

– У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово: сімсот вісімдесят п’ятий, сімсот вісімдесят п’ятого і т. д.

Відчислівникові складні слова можуть писатися буквеним або цифрово-буквеним способом. При цьому слова, записані цифрою й буквами, пишуться через дефіс: 24-поверховий — двадцятичотириповерховий. Порядковий числівник другий слід уживати в разі переліку (послідовності): у першому півріччі досягнуто високих результатів, а в другому вони знизилися. Один депутат відмовився від дискусії, а другий прийшов (тобто депутатів було двоє). В інших випадках уживаються пари перший — інший або один — інший: Перший звіт подасте сьогодні, інші — завтра; Один розглянули, а інший — ні.

Дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні. Особливості використання активних дієприкметників. Перевага активних конструкцій над пасивними, використання безособових конструкцій з дієслівними формами на –но, -то.

Дієприкметник – це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч- (контролюючий, терплячий) та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- (зів’ялий). У сучасній українській літературній мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т-:прочитаний, запрошений, доглянутий.

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзначаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях порівняно з активними. Пасивні дієприкметники уточнюють, конкретизують зміст означуваного ним слова: Домашнє завдання, заданена сьогодні, студенти виконали добре.

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам’ятати про різні засоби української мови, якими можна замінити відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполучення: інформуючий – той, що інформує; слідуючий – наступний, подальший, такий; діючий(закон) – чинний; знеболюючий(засіб) – знеболювальний; завідуючий(кафедрою) – завідувач; оточуюче(середовище) – довкілля, навколишнє; зростаюча (інфляція) – щораз більша інфляція; лікуючі (властивості) – лікувальні.

Сфера використання активних дієприкметників – в основному термінологічна лексика: блукаючий нерв, крокуючий екскаватор, ведуче колесо, ріжучий диск, тонізуючі речовини, резонуюча камера, діючий вулкан, несуча поверхня крила, працюючий двигун, планеруючий літак, лімітуючий режим.

Дієприслівник – це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов’язково мають виконуватися одним суб’єктом.Предикативні форми на -но, -то – це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом у безособових речення (зроблено, здобуто). За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов’янських мова.

За характером своєї семантики виражають дію перехідну, минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного дієслова бути:Роботу буде зроблено вчасно.

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значення «хтось щось зробив»: Роботу завершено(хтосьзавершив);Лист відправлено(хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи: Поля затоплено(вода затопила).

Слід пам’ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб’єкта, вираженого формою орудного відмінка: У роботі проаналізовано, а не нами проаналізовано.

Особливості використання службових слів у професійному мовленні. Прийменники у професійному мовленні. Синонімія прийменниково-відмінкових форм і безприйменниково-відмінкових конструкцій. Уживання прийменника по. Переклад російських конструкцій з прийменника при. Сполучники у професійному мовленні.

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям.

Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому) - інформувати директора (кого), опанувати (що) мову - оволодіти (чим) мовою, властивий (кому) - характерний (для кого), сповнений (чого) - наповнений (чим), оснований (на чому) - заснований (ким), багата (на що) - славиться (чим), торкатися (чого) - доторкатися (до чого). Наприклад: Нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас).

Український прийменник при не можна вживати в значенні "під час" та для означення обставин, що не полягають у наявності чогось поруч. У цих випадках, окрім наведених в прийменників за та під час, можна також застосовувати прийменник для або конструкцію, що розпочинається з прислівника коли. Наприклад, російське словосполучення "При выполненииработынужно" можна перекласти як "Під час виконання роботи потрібно", "За виконання роботи потрібно", "Для виконання роботи потрібно" або "Коли робота виконується, потрібно".

ВЖИВАННЯ СПОЛУЧНИКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ

В офіційно-ділових паперах використовуються як сполучники сурядності , так і сполучники підрядності . Вони надають тексту книжного, власне ділового характеру.

Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і , або, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як. Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто, себто, покіль. Як засіб стилізації використовуються у художніх творах застарілі сполучники: заки (поки) , коби (якби) , позаяк (бо) та ін.

Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні сполучники, наприклад: і , та; але, та, проте, однак; бо, тому що, через те що, оскільки, у зв’язку з тим що, поки, доки; зважаючи на те що, з огляду на те що; щоб, для того щоб, з тим щоб та ін. Можливість заміни одного сполучника іншим є одним із шляхів удосконалення форми вислову.

Синтаксичні особливості професійних текстів. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, пасивні конструкції, використання віддієслівних іменників. Місце в реченні вставних слів, дієприслівникових зворотів.

Мова ділових паперів має свої особливості, повинна бути точною, чіткою, нести максимум інформації. Тому, зрозуміло, що загальна грамотність документа виражається в чіткості, логічності, послідовності викладу, а також дотримання правил обов‘язкових для ділових паперів досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Різні типи  синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для найбільш точно вираження змісту документа та передачі різноманітних логічних відношень. Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов’язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів. Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень. У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (прибуток – одержується, система освіти – перебудовується).Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.        

Серед різних типів синтаксичних одиниць перевага надається простим неускпадненнм реченням, в яких зберігається прямий порядок: підмет стоїть перед присудком, означення - перед означуваним словом, а додаток -після опорного слова Порядок слів в українській мові вважається вільним, тобто не існує певного місця у реченні за тим чи іншим його членом Вільний порядок слів значить, що кожне речення може мати різні варіанти. Таким чином, в українській мові існує прямий і непрямий порядок слів (інверсія) Однак, саме прямий порядок слів домінує у мові документів, бо він вважається нейтральним і тому відповідає вимогам офіційно-ділового стилю. Однорідні члени повинні граматично однаково залежати від головного слова, бути граматично правильно оформлені.

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам’ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові. Місце розташування вставних конструкцій в основному в основному реченні довільне, проте найчастіше розміщуються вони на початку і в середині речення. Рідше зустрічаються в кінці його. Дієприслівник із залежними від нього словами називають дієприслівниковим зворотом. У реченні зворот завжди виступає обставиною і є одним членом речення