Класики української музики початку ХХ ст.: М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий.

Українська музика 20—30-х років позначена інтенсивними новаторськими пошуками. У 1923—1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке певний час зберігало своєрідну автономію. Навколо товариства гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. М. Леонтович (1877—1921) найбільше уславився хоровою обробкою народних («Щедрик», «Дударик», «Ой з-за гори кам'яної», «Козака несуть» та ін.) і революційних («Інтернаціонал», «Варшав'янка», «Ми ковалі» та ін.) пісень. Організовуючи учнівські й народні хори, керуючи ними, Леонтович багато зробив для розвитку масового хорового мистецтва. К. Г. Стеценко (1882—1922) написав героїчну оперу «Кармалюк», музично-вокальні твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, солоспіви «Плавай, плавай, лебедонько», «Вечірня пісня», хори «Бурлака», «Рано-вранці новобранці» та ін.Вже сучасники учнів Лисенка, ті, що не в нього вчилися, зробили рішучий крок у тому напрямі. Це були Яків Степовий (1883—1921) і П а в л о Сениця (род. 1879). Степовий — родом із Харкова (справжнє прізвище — Якименко), вихованець придворної капели, до якої попав змалку, а потім — Петербурзької консерваторії, яку скінчив по класу теорії композиції Римського-Корсакова. В своїй творчості Степовий теж головним чином тримався вокальної музики малих форм із пануванням мінору. Такі його «Барвінки» — серія солових співів, дуетів і тріо в звичайному для української музики мелодійному стилі, ліричного змісту. Наступний крок у творчості Степового — це збірник «Пісні настрою» на слова Олеся. Це, власне, продовження «Барвінків», але тут уже замість епіко-ліричної простоти приходять модуляція мелодійної лінії й досить вибагливі моменти гармонії. Далі Степовий написав досить багато романсів і взагалі солоспівів на слова різних поетів. Але, не задовольняючись самою вокальною музикою, в якій він все ж повніше виявився, Степовий дав уже серію фортепіанних творів камерного характеру, а саме невеличкі п'єси, як „Ргеlude”, „Іmpromtu”, „Valse”, „Menuette” тощо. Правда, в цих речах чуються впливи то Чайковського, то Гріга, то різних модерністів, але важливо, що Степовий не залишається чистим вокалістом, хоч із натури мав до того нахил.

42. Видатні українські співаки С.Крушельницька, Б.Гмиря, І.Козловський та ін.

Соломія Крушельницька — видатна світова українська співачка

Ще за життя вона була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Ваґнерівська примадонна» ХХ століття. Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці, нині Бучацького району Тернопільської області, у сім’ї священика. Сім’я Крушельницьких походить із шляхетного й старовинного українського роду. Батько Амвросій — зять письменника, уродженця с. Дуплиська, нині Заліщицького району Григорія Савчинського. Провадив хори, аматорські театри, грав на скрипці та фортепіано, на ювілейних концертах дириґував хором товариства «Руська бесіда» у м. Тернопіль. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській музичній школі товариства «Приятелі музики», іспити в якій здавала екстерном. Тут зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський — згодом відомий композитор, автор опери «Роксоляна».

 Перший сольний виступ С. Крушельницької відбувся 28 лютого 1891 року. У 1892 отримала нагороду за виконання партій Леонори й Амелії з опер Дж. Верді «Трубадур» і «Бал-маскарад». 13 квітня 1892 року вперше на сцені театру Скарбка (м. Львів) виконала головну партію в ораторії Г.-Ф Генделя «Месія». У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда». На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко, який разом із українськими, російськими і болгарськими студентами та композитором Остапом Нижанківським, художником і поетом Корнилом Устияновичем мандрував тоді краєм. На концерті був також письменник Павло Думка, родом із сусіднього села Купчинці. У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Згодом диплом був Взнайдений у фондах міського історичного музею.

Взагалі С.Крушельницьку по праву вважають найкращого акторкою за історію українського театру.

Бори́с Рома́нович Гми́ря (5 серпня 1903, Лебедин — † 1 серпня 1969, Київ) — видатний український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952). У 1962 році ім'я Бориса Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who». У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря. В Інтернеті твори у виконанні Гмирі включені в найпрестижніші каталоги світу. Протягом 1945–1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено астрономічну кількість платівок із записами Б.Гмирі — 7 мільярдів примірників. Внесок у світову скарбницю: Понад 600 камерних творів:300 українських народних пісень і романсів;204 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві;понад 100 західних пісень і романсів44 оперні партії (75 арій) української, російської та західної класики.; 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів.;30 трансляційних концертів.

І. Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв'язки із київськими митцями і земляками-мар'янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. Іван Семенович заповів поховати себе в рідній Мар'янівці, сам вибрав місце для могили — але й останню волю митця не було виконано: великий українець знайшов свій останній притулок на офіціозному Новодівичому цвинтарі в Москві. Козловський виконував твори Шапоріна та Власова, проте у списку немає… українських класиків Гулака-Артемовського та Лисенка. Автор іншої пише, що «с большим мастерством исполняет И. С. Козловский русские старинные романсы» — та йому «невідомо», що співак тричі записував один лише славетний український романс «Коли розлучаються двоє», інші українські твори цього жанру.