Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, насильства.

Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним.

 Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

 2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування. Отже для визнання правочину недійсним байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) або ж виражаються у бездіяльності (навмисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину.

 Обманні дії з суб'єктивної сторони характеризуються наміром. Ввести в оману по необережності не можна: необережними діями особа може лише сприяти обману іншої особи.

 Основним майновим наслідком правочину, визнаного недійсним з підстав, передбачених коментованою статтею, є двостороння реституція: сторони поновлюються у попередньому становищі. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодовується його вартість у грошах.

Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

 2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

 Правочин, укладений під впливом насильства, є оспорюваним, оскільки воля учасника формувалася невільно. Під насильством у цивільному праві розуміється психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому). При цьому необов'язково, щоб насильство здійснювалося саме іншою стороною правочину. Достатньо, щоб він знав про насильство з боку інших осіб і використав цю обставину у своїх інтересах.

  У випадку визнання правочину недійсним внаслідок насильства сторони повертаються у первісний стан.  Крім того, оскільки застосування насильства (так само, як і використання насильства, застосованого третіми особами) є правопорушенням, що являє серйозну небезпеку для правильного виникнення та функціонування цивільних правовідносин, до винної особи застосовуються додаткові штрафні санкції. Частина 2 коментованої статті передбачає, що винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.