Основні положення Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Метою прийняття цього Закону є визначення порядку здійснення та забезпечення права кожного громадянина країни на доступ до інформації, що знаходиться у володінні державних органів та права на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до цього Закону публічною інформацією є відображувана або задокументована інформація, яка була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків.

Зазначений Закон встановив обов’язком розпорядників надавати й оприлюднювати інформацію; створювати спеціальні структурні підрозділи або визначати посадових осіб для організації доступу до публічної інформації.

Видами публічної інформації з обмеженим доступом, згідно нового Закону, є: конфіденційна, таємна і службова інформація.

Відповідним законом Верховна Рада встановила строки розгляду запитів на інформацію. На відповідь визначено строк не більше п’яти робочих днів. Коли ж цей запит стосується інформації щодо захисту життя чи свободи особи, стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, то відповідь повинні надати не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. При цьому, клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

 Законом також передбачено, що не може бути обмеженою доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіннями, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Не можуть належати до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади; обіймають посаду дерслужбовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

При цьому запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним і подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Публічна інформація

 Стаття 2. Мета і сфера дії Закону

РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Розділ ІII. СУБ'ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 14. Обов'язки розпорядників інформації

Основні положення Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) України».

Друковані ЗМІ (преса) в Україні - це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах. Друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. "Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації".

Законом (ст. 3) висуваються обмеження щодо неприпустимості зловживання друкованими ЗМІ. Так, друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути Використані для: - поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України "Про інф." (державна та інша передбачена законом таємниця); - закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; - пропаганди війни, насильства та жорстокості; - розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; - розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Основні тенденції розвитку сучасної вітчизняної журналістики.

За проф..Блюмом для суч.ЗМІ характерні 4 тенденції: комерціалізація, інтернаціоналізація, уніфікація, монополізація.

Монополізація. ринок зобов’язаний фінансувати ЗМІ. А реклама «приходить», зазвичай, тільки у великі ЗМІ. Тобто зникає конкуренція, приходить монополія. Інтернаціоналізація. ЗМІ змушені постійно порушувати кордони. Звідси потрапляння книжок, радіопередач в інші країни. Багато в чому це відбувається через супутникове телебачення. Уніфікація. На різних каналах виникають передачі із схожим змістом і політичною позицією. Натомість вони більше відрізняються версткою і дизайном.

Комерціалізація.ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг., але завжди були ті, що передовсім займалися викриттям, поширенням сенсацій, пліток, обливанням брудом, що більше розважає, ніж інформує. А справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося у 80-тих роках, коли на ринок прийшли приватні телекомпанії. А з тим не лише приватні телеканали пропонують більше розваг замість інформації, а й громадсько-правові канали збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. І все відбулося із цифровізацією ЗМІ – найбільшої його революцією.(з часу введення телеграфу до початку ведення в експлуатацію телебачення.)