Закон України «Про інформацію».

Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання,

Одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: документ - матеріальний носій, що містить інформацію,основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб'єкт владних повноважень- орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основними принципами інформаційних відносин є:   гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації;свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Основними напрямами державної інформаційної політики є:     забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захистуінформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

За змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

Стаття 24. Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації

Закон України «Про телебачення і радіомовлення в Україні».

Цей Закон відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єктами діяльності в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від їхньої форми власності, мети створення, виду статутної діяльності, а також від способу розповсюдження телерадіопрограм та передач,розрахованих на масове приймання споживачами.

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України.

Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Не допускається використання телерадіоорганізацій для: поширення відомостей, що становлять державну таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом;

Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення.

Забороняється будь-яке пряме бюджетне утримання телерадіоорганізацій органами державної влади.

Законодавча база преси .

Питання правової регламентації журналістської діяльності в Україні на сьогодні є дуже важливим. Створено правові основи, встановлено державні гарантії й свободи згідно з Конституцією України і відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992), “Про інформацію” (1992 р), “Про інформаційні агентства” (1995), “Про рекламу” (1996).Основні положення документів полягають у регламентації діяльності ЗМІ; відносин між редакціями ЗМІ, громадянами та організаціями; міжнародної діяльності; відповідальності за порушення свободи діяльності ЗМІ. Закон України “Про видавничу справу” (1997), регламентує сприяння законодавства у сфері видавничої справи, національно-культурного розвитку українського народу, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виробників, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” (1993), охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та равонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відповідно до цього документа об’єктами авторського права є текстові та аудіовізуальні твори. До засобів масової інформації мають відношення й такі закони, як Закон “Про державну таємницю” (1994), опубліковані проекти законів “Про розвиток і захист національного інформаційного простору України та державну підтримку засобів масової інформації та книжково-журнальних видавництв” (1996), “Про порядок висвітлення діяльності державних органів в Україні засобами масової інформації” (1998). Окремі правові норми щодо ЗМІ містять Цивільний та Кримінальний кодекси.

Зміст поняття журналістика

Журналістика, вид суспільної діяльності по збору, обробці і періодичному поширенню актуальною інформації через канали масовій комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно і ін.); одна з форм ведення масовою пропаганди і агітації . Інформація, поширювана Ж., повинна мати для аудиторії соціально-орієнтуюче значення, формуючи її громадську думку і світогляд, даючи уявлення про явища, процеси і тенденції сучасної дійсності у всьому різноманітті, про закономірності, визначальне функціонування і розвиток економічного, соціально-політичного, духовно-ідеологічного життя суспільства.

Зміст та структура 10 статті Європейської Конвенції з прав людини

Стаття 10

1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.