Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми

         Відходи ядерної енергетики

Внаслідок викиду радіоактивних матеріалів із зруйнованого 26 квітня 1986 р. четвертого блока Чорнобильської АЕС забруднено понад 53,5 тис.кв. кілометрів території України.

РАВ Зони відчуження

У Законі України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” Зону відчуження визначено як територію, з якої було евакуйоване населення і яку віднесено до радіаційно небезпечних земель. Згідно із законодавством на території Зони відчуження і Зони безумовного (обов’язкового) відселення здійснюється спеціалізована виробнича діяльність, спрямована на моніторинг радіаційного стану та ліквідацію несанкціонованих звалищ, локалізацію та захоронення РАВ, дезактивацію матеріалів, експлуатацію сховищ радіоактивних відходів, та інше.

Основними радіонуклідами, які визначають забруднення зони відчуження, є цезій-137, стронцій-90 та альфа-випромінювальні трансуранові елементи, сумарні запаси яких у цій зоні становлять більше ніж 720^.10¹⁵ бекерелів активності. Цезій-137 на цей час обумовлює понад 90 відсотків (суми всіх радіонуклідів аварійного походження) зовнішнього опромінення персоналу в зоні відчуження, а також населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення.

Основна кількість радіоактивних речовин зосереджена на об'єкті “Укриття”, тобто близько 200 тонн опроміненого і свіжого ядерного палива, змішаного з іншими матеріалами в різноманітних формах. Загальна активність довгоіснуючих радіонуклідів становить близько 700×10¹⁵ бекерелів. Об’єкт "Укриття" виконує свої захисні функції протягом п'ятнадцяти років, проте його стабільність у подальшому не може бути гарантована. Існує гостра необхідність у перетворенні цього об’єкта на екологічно безпечну систему, яка здійснюється з міжнародною допомогою.

Активність радіоактивних відходів (далі - РАВ), зосереджених у пунктах їх захоронення та пунктах тимчасової локалізації, створених в 1986-1987 роках під час дезактивації, дорівнює приблизно 13?10¹⁵ бекерелів.

Зберігаючи значну кількість радіонуклідів, Зона в той же час виступає в ролі своєрідного буфера, стримуючи міграцію радіонуклідів за її межі. Підвищений вміст радіонуклідів в ряді продуктів тваринного та рослинного походження , що спостерігається і, вірогідно, буде надалі, не дає змоги повернути Зону до сільськогосподарського користування. Для флори та фауни характерні процеси продовження вибіркового накопичення радіонуклідів по окремих досліджуваних видах (гриби, дикі тварини, риба в непроточних водоймах) – до рівня радіоактивних відходів.

Біля 90 % виносу радіонуклідів за межі Зони відчуження відбувається водним шляхом, тому особлива увага приділяється здійсненню водоохоронних заходів. Одним із додаткових джерел радіаційного забруднення приземного шару атмосфери Зони відчуження є транскордонний перенос радіонуклідів, зокрема при пожежах і відповідному напрямі вітру на територію України з білоруської частини Зони відчуження. Повітряний простір Зони відчуження, як показують результати багаторічного моніторингу, є надзвичайно динамічним середовищем з досить широким (більше 4 порядків) діапазоном коливань вмісту радіонуклідів в залежності від відповідних погодних умов.

Головним підприємством по поводженню з радіоактивними відходами і дезактивації в Зоні є ДСП “Комплекс”, який виконує роботи по виявленню зосередження траншей та буртів з радіоактивними відходами у пунктах тимчасової локалізації, визначенню меж, де вони розміщені, вивченню та інвентаризації радіоактивних відходів.

Для виконання робіт щодо розробки безпечних та ефективних технологій поводження з радіоактивними відходами, утворених внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, створюється комплекс виробництв з дезактивації, транспортування, переробки та захоронення радіоактивних відходів (“Вектор”). Введення до експлуатації комплексу дозволить надійно ізолювати близько 500 тис. куб. м радіоактивних відходів. Комплексною програмою передбачено створення другої черги комплексу “Вектор” – єдиного центру переробки та захоронення радіоактивних відходів Зони відчуження, промисловості, наукових, медичних та інших установ, а також АЕС України. Згідно з даними попереднього аналізу загалом може бути направлено в Центр переробки та захоронення для зберігання чи захоронення біля 2500 тис. куб. м твердих радіоактивних відходів, у тому числі тих, що вміщують високоактивні відходи.

Основні задачі по поводженню з радіоактивними відходами в Чорнобильській зоні визначені у “Комплексній програмі по поводженню з радіоактивними відходами”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. N 2015, та передбачають. На жаль, ця Програма не має характеру “національної програми”, а є комплексним планом, окремі позиції якого вносяться і виконуються за “бажанням” окремих міністерств та відомств; фінансування здійснюється тільки в тих обсягах, які визначені самими учасниками. Як наслідок неповного фінансування, низка запланованих заходів не виконується своєчасно або не в повному обсязі. Наукова частина Програми не одержує належного фінансування.

Території, що зазнали радіоактивного забруднення

За роки, що минули після аварії на Чорнобильській АЕС, радіаційний стан територій, що зазнали радіоактивного забруднення, поліпшився. Цьому сприяли природні процеси та здійснення заходів із запобігання винесенню радіонуклідів за межі зони відчуження, мінімізації наслідків аварії у сільськогосподарському виробництві, проведення дезактиваційних робіт, а також заходів, спрямованих на зниження рівнів опромінення людей, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення.

За цей час була задіяна низка програм з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які не виконувались в повному обсязі. Остання Національна програма на 1996-2000 роки не мала чітко визначених пріоритетів і контролю за її реалізацією при обмеженому бюджетному фінансуванні. Це призводило до того, що невідкладні заходи не завжди здійснювалися ефективно і в повному обсязі. Запропонована нова Національна програма мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2002-2005 роки та на період до 2010 року взагалі не була прийнята.

У 1998 – 2000 роках тільки в 15 населених пунктах річні дози опромінення через радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи перевищували 5 мілізіверт (рівень віднесення території до зони безумовного (обов’язкового) відселення). У 440 населених пунктах ці дози перевищували 1 мілізіверт (рівень віднесення території до зони гарантованого добровільного відселення). У зв’язку із споживанням забруднених продуктів для більшості населення, яке проживає на територіях Українського Полісся, що зазнали радіоактивного забруднення, до 90 відсотків дози додаткового опромінення зумовлено внутрішнім опроміненням.

Головна складова дози внутрішнього опромінення зумовлена цезієм-137. Стронцій-90 має істотне радіологічне значення тільки на території, суміжній із зоною відчуження (північна частина Київської та західна частина Чернігівської областей). Приблизно в 500 населених пунктах перевищено показники державних санітарно-гігієнічних нормативів за вмістом цезію-137 у молоці корів тих господарств, де для випасу худоби та заготівлі сіна використовують непридатні для цього за радіологічними показниками сінокоси та пасовища. Максимальні рівні забруднення продуктів харчування, які формують найбільшу дозу додаткового опромінення (молоко та м¢ясо великої рогатої худоби і гусей), перевищують показники державних санітарно-гігієнічних нормативів у 2 - 3, а іноді і більше разів.

Ліси, луги, пасовища, де значення коефіцієнтів переходу радіонуклідів з ґрунту в рослинність значно вищі порівняно з орними землями, є найбільш небезпечними з точки зору радіологічних показників (або критичними) територіями, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Результати оцінки протирадіаційних заходів дають підстави стверджувати, що найефективнішими були вапнування ґрунтів (одночасно із зниженням рівня накопичення радіоактивного цезію-137 давало змогу зменшити накопичення важких металів - свинцю і кадмію), внесення підвищених доз мінеральних добрив, залуження та перезалуження луків, пасовищ та глибоке переорювання ґрунтів там, де це давала змогу потужність гумусового горизонту. Програми виробничої діяльності повинні включати роботи з проведення моніторингу рівня забруднення території або продукції, результати яких є основою для планування протирадіаційних заходів.

Результати дозиметричної паспортизації, проведеної у 1996-2001 роках, показали, що внаслідок здійснення протирадіаційних заходів та природного відновлювального процесу список населених пунктів, що віднесені до зон радіоактивного забруднення, може бути значно скорочено. У 1350 населених пунктах, до проживає 1,6 млн. осіб, з них 390 тис. дітей, сумарна середньорічна ефективна доза опромінення людей не перевищує критерію віднесення до зони посиленого радіоекологічного контролю - 0,5 мілізіверт за рік. Основним напрямом радіаційного захисту населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення, є припинення виробництва та споживання продукції з рівнями забруднення, що перевищують державні санітарно-гігієнічні нормативи. У зв’язку з цим необхідно розробити та внести до земельного законодавства зміни щодо заборони виділення громадянам сінокосів і пасовищ з високими коефіцієнтами переходу цезію-137 у траву, де через заболоченість території не можна провести меліоративні роботи.

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що продукція приватних господарств містить більшу кількість цезію-137, ніж продукція, вироблена сільськогосподарськими підприємствами. Тому для зменшення колективної дози опромінення населення слід здійснювати протирадіаційні заходи переважно в особистих господарствах.

На територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, необхідно підтримувати радіаційний моніторинг, який включає дозиметричну паспортизацію населених пунктів, контроль за рівнями радіоактивного забруднення продуктів харчування, лісових продуктів, лікарських рослин, тощо. Дозиметричний моніторинг складається з відбору проб та їх радіохімічного і спектрометричного аналізу, вимірювання вмісту радіонуклідів в організмі людини, визначення доз опромінення осіб, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, аналізу розподілу радіонуклідів для розрахунку доз зовнішнього опромінення, контрольних вимірювань, тощо.

Одним з найбільш важливих питань мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи є повернення територій, що зазнали радіоактивного забруднення, до нормального життя, забезпечення людей роботою, надання можливості містам, районам, іншим населеним пунктам і громадянам для реалізації свого економічного потенціалу. Але це треба робити зважено, на підставі повної оцінки радіаційного стану, особливостей існуючих екосистем, характеру економічної активності населення та виваженого прогнозу можливих наслідків.

В той же час вимагають суттєвого посилення науково-прикладні та цільові теоретичні дослідження, пов’язані з проблемами, які поставила аварія на ЧАЕС і які останні часи проводилися у все більш обмежених обсягах. 

За даними спостережень радіоактивне забруднення повітря у приземному шарі знаходиться на рівнях, нижчих за доаварійні. Концентрація цезію-137 та стронцію-90 у воді Дніпровського каскаду суттєво нижче за допустимі рівні відповідно до НРБУ-97. Тому особливу увагу необхідно приділити територіям Полісся з торф’яно-болотними та підзолистими грунтами, високою кислотністю та дефіцитом мікроелементів. Для цієї зони притаманні високі коефіцієнти переходу радіонуклідів з грунту в рослини. І ці території вимагають запровадження спеціальних програм поліпшення грунтів з метою запобігання переходу радіонуклідів з грунту в сільськогосподарську продукцію і тим самим зменшити надходження їх в організм людей, що проживають на таких територіях.

Водночас вимагає перегляду статус забруднених територій за віднесенням до різних категорії. За час, що пройшов, значна частка територій за рахунок природних процесів та розпаду радіонуклідів характеризується суттєвим поліпшенням радіаційної ситуації. Відносно чисті території з’явилися навіть у межах Зони відчуження. Пропозиції по перегляду статусу територій кожні три роки на основі експертних висновків були включені в Концепцію захисту населення, але Концепція була відхилена Верховною Радою. В той же час зміни статусу окремих населених пунктів відкриють можливості для активізації господарської діяльності, забороненої зараз Законом, і відповідного притоку коштів на розвиток. Головну увагу і державну підтримку треба зосередити на вирішення нагальних проблем Полісся. На жаль, висока політизованість питань зміни статусу територій та змін потоків фінансових витрат на подолання наслідків Чорнобиля суттєво сповільнює прийняття необхідних і обґрунтованих дій.