Форми забезпечення повернення банк.кредитів.

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення забов”язання позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів.

Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпе­чення повернення банківського кредиту. Оформляється вона дого­вором про заставу. Позички, що видаються під заставу майна клієнта або його майнових прав, назив. ломбардними.

Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поді­ляються на такі групи:

1. Застава майна клієнта:

• товарно-матеріальних цінностей;

• цінних паперів, включаючи векселі;

• депозитів, що знаходяться в тому ж банку;

• іпотека (застава нерухомості).

2. Застава майнових прав:

• орендатора;

• автора на винагороду;

• замовника за договором підряду;

• комісіонера за договором комісії.

Ще однією формою забезпечення кредиту є гарантія чи порука — зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності.

Кредити під гарантію видаються позичальнику лише в тому випадку, якщо гарант є платоспроможною особою. Платоспроможність гаранта повинна бути підтверджена банком, що його обслуговує. Для цього підприємство-гарант перед тим, як видати гарантійний лист підприємству, що звернулося до нього з проханням виступити гарантом по позичці, надає цей лист в свою установу банку. Після перевірки платоспроможності гаранта робить відповідний напис на гарантійному листі і завіряє його підписами керівних осіб банку, а також печаткою.

Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних організацій, що здійснюють регуляр­ні поставки товарів за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від покупця по виплаті за контрактні роботи зараховується у погашення заборгова­ності за кредитом.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари (виконані роботи чи надані послуги). Існує два різновиди переуступки:

1) без повідомлення дебіторів. У цьому випадку грошові надход­ження від дебіторів передаються банку позичальником;

2) з повідомленням дебіторів. Тоді дебітори направляють платежі безпосередньо банку.

Забезпечення дорожніми документами застосовується при кре­дитуванні експортно-імпортних операцій. У цьому випадку заста­вою по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти викори­стовуються при оформленні відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформляє­ться шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банка-кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.

Іпотекою називається застава землі, нерухомого майна, при якій земля або нерухоме майно залишається у заставодавця чи третьої особи.

Забезпечення нерухомим майном, як правило, використовується при видачі великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позичок. Заставою тут можуть виступати:

– Для промислових і торгових фірм, фермерських господарств – земельні ділянки, виробничі і сільськогосподарські споруди, приміщення, комунікації;

– Для індивідуальних позич-ків – жилі будинки, квартири.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позичках приймаються монети, злитки, вироби із золота, срібла, платини, коштовне каміння та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в наш час використовується досить рідко.

Кред.ризик: визнач.і мініміз.втрат.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником основного боргу і процентів по ньому, належних кредитору. Під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої специфічні причини та фактори, що визначають ступінь ризику.

Найбільш загальні способи страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх розподілу, регулювання структури і розмірів, а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень, нормативів та здійснення у разі необхідності коригуючих дій.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких способів:

1 спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі).

ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим менше буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом.

ІV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що б-ки пов створ-ти страхові фонди як на макро -, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб - забезпеченість кредиту. формами забезпечення забов"язання позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів.

VI спосіб. є оцінка кредитоспроможності позичальника.Кредитоспр-сть позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу.