Операції банків з валютн.цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систе­му валютного регулювання і контролю» термін іноземна валюта

означає:

— іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також ви­лучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

—кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнарод­них розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетар­них металах;

—монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, про­мислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Згідно з Декретом «іноземна валюта» — це як власне іноземна валюта, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Згідно з Декретом до валютних операційналежать:

—операції, пов'язані з переходом права власності на валю­тні цінності, за винятком операцій між резидентами у валюті України;

—операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням забо­ргованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

—операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і переси­ланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Отже, операції, пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті, а також з покладанням виконання зобов'язань в іноземній валюті на третю особу, є валютними операціями.

Валютні операції можуть здійснюватися як громадянами Украї­ни, так і громадянами іноземних держав.

Банк.кредити і їх клас-я.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Най­більш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:

1) За терміном використання розрізняють кредити:

— короткострокові – до 1р;

— середньострокові – 1-3;

— довгострокові – понад 3.

2) Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпе­чені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпе­чення. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при ви­сокому ступені довіри банку до позичальника

3) За ступенем ризику— стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позича­льникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком — це ті, які не мають забез­печення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих по­зичок і сплати процентів за ними.

4) За методом надання.розрізняють банківські позички, які клієн­ти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі за­яви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії.

Гарантовані позички бувають двох видів:

— з попередньо обумовленою датою видачі;

— з видачею у міру виникнення в ній потреби.

5) Щодо способу повернення розрізняють позички, що поверта­ються:

— поступово (в розстрочку);

— водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

— відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

— на вимогу кредитора;

— з регресією платежів.

6) За строком повернення банківські позички поділяються на:

— строкові;

— до запитання;

— прострочені;

— відстрочені (пролонговані).

7) За характером визначення процента банківські позички бу­вають:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою.

8) За способом сплати процента розрізняються банківські по­зички:

— з виплатою процентів у міру використання позичкових ко­штів (звичайний кредит);

— з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

9) За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

— надаються одним банком;

— є синдикованими (або консорціальними);

— є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з пози­чальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декіль­кох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

10) за критеріями суб'єктного й об'єкт­ного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним установам;

— органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов'язані з вексельним обігом.