Місце конфіскації майна в системі покарань та особливості призначення цього   покарання. Помилки призначення конфіскації майна у судовій практиці.

Конфіскація майна(ст. 59 КК) полягає в примусовому безо­платному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Конфіскація майна може призначатися за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини лише як додаткове покарання і тільки у випадках, прямо передбачених у санкції статті, за якою кваліфіковане діяння засудженого.

Якщо, з огляду на конкретні обставини справи, суд визнає недо­цільним застосування конфіскації майна при засудженні за злочин, за який конфіскація передбачена як обов'язкове додаткове покаран­ня, у вироку повинні бути наведені мотиви прийнятого судом рішен­ня з цього питання (ч. 2 ст. 69 КК).

Закон розрізняє два види конфіскації майна : а) повну конфіска­цію, яка виражається у вилученні всього майна, що належить засуд­женому, і б) часткову конфіскацію, яка полягає у вилученні зазна­ченої у вироку суду частини майна.

У вироку суд обов'язково має вказати, чи все майно засуджено­го конфіскується або тільки його частина. У разі конфіскації части­ни майна суд повинен зазначити її розмір (1/2, 1/3 і т.ін.) або перелі­чити предмети, що підлягають конфіскації. Заміна конфіскації май­на грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається.

Слід мати на увазі, що при конфіскації всього майна засудженого вона обертається лише на його особисту власність та його частку в за­гальній власності і не може бути обернена на частку інших осіб, що во­лодіють майном разом з засудженим на праві особистої власності.

Не підлягають конфіскації предмети, необхідні засудженому, чле­нам його сім'ї та особам, що перебувають на його утриманні. Перелік майна, яке не підлягає конфіскації, встановлюється законом України.

Від конфіскації майна як виду покарання слід відрізняти так зва­ну спеціальну конфіскацію, що не є покаранням. Спеціальна конфіс­кація полягає у вилученні у засудженого спеціальних предметів, що є знаряддями і засобами вчинення злочину. В загальній формі вона передбачена в ст. 81 КПК, де, зокрема, сказано, що гроші, цінності та інші предмети, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави, а знаряддя злочину, що належали обвинуваченому, конфіс­куються. Спеціальна конфіскація передбачена в деяких санкціях ста­тей КК. Так, за ст. 201 обов'язковою є конфіскація предметів конт­рабанди, за ст. 246 — конфіскація незаконно зрубаних дерев і т.ін.

У справах про незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, незаконну порубку лісу знаряддя злочину, що належали підсудному, в тому числі автома­шини, човни та інші транспортні і плавучі засоби, у разі використання їх як знарядь, за допомогою яких вчиняються злочинні дії (вилов риби, відстріл звіра), підлягають конфіскації на підставі ст. 81 КПК.

Вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. У вироку має бути зазначено, конфіскується все майно чи його частина (в останньому випадку треба уточнити, яка саме частина, або перелічити відповідні предмети).
Конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) , а також неповнолітнім,
навіть у тому разі, коли вони на час розгляду справи судом досягли повноліття.
 Слід відрізняти від спеціальної конфіскації.

Врахування при призначенні покарання за незакінчений злочин загальних засад призначення покарання.

Відповідно до статті 68 при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Суд враховує:

Ст.65,66,67 КК України, тобто призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

 (Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання передбачені ст.66, 67 КК України);

В ч.1ст.68 КК зазначається, що суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння. Ця вимога є нічим іншим, як дублювання загальних засад призначення покарання, яка закріплена в п.3ч.1ст.65. Однак, слід мати на увазі, що визначаючи нетиповий ступінь тяжкості незакінченого злочину, суд повинен виходити з того, що він є таким же як і закінченого злочину. Визначаючи ступінь тяжкості готування чи замаху на злочин, суд має брати до уваги, що готування є менш тяжким злочином, ніж замах чи закінчений злочин.Отже, і за незакінчено­го злочину суд має право (з урахуванням конкретних обставин справи та при обов'язковому вмотивуванні свого рішення у вироку) призначити по­карання того ж виду і у тих же межах, що встановлені в санкції статті Особливої частини КК за закінчений злочин. Так, навряд чи у всіх випад­ках є достатні підстави для пом'якшення покарання, наприклад, при зама­ху на вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), коли лише за­вдяки своєчасному втручанню лікарів удалося врятувати життя потерпіло­му, який внаслідок замаху залишився, до того ж, назавжди прикутим до ліжка.

При призначенні покарання необхідно враховувати наявність або відсутність реально заподіяної шкоди та її розміри; вид незакінченого злочину; оцінює ступінь реалізації злочинного намі