Тип поведінки керівника та його складові.

Зміст управління праці полягає у виробленні і прийнятті рішень які впливають на стан об’єкта управління. Вмілий керівник чітко формулює завдання, розуміє свою роль в їх вирішенні, знаходить найкращі рішення. В сучасних умовах головною особливістю діяльності керівника є підприємливість що передбачає творчість, винахідливість ініціативність. Керівник повинен бути готовий йти на ризик в розумних межах. Керівник повинен володіти такими основними якостями: 1. Схильність до організаційної роботи. 2. Здатність впливати на інших людей силою свого характеру. 3. Вміння виділяти головні ланки і твердо йти до поставленої мети. 4. Вміння аналізувати. 5. Самостійність і рішучість у прийнятті управлінських рішень, здатність чітко ставити завдання підлеглим. 6. Вміння працювати з людьми. 7. Здатність втілювати інновації, творчість, інтуїція, пам'ять. 8. Комунікабельність, вміння бути лідером. 9. працездатність. Кожни й керівник виконує свої обов’язки у відповідному йому стилі роботи. Під стилем розуміють манеру поведінки працівника по відношенню до підлеглих. Існують 2 стилі керівництва: 1. Шкала влади – діапазон якої визначається відношенням керівника до підлеглих як суб’єктів управління. За «шкалою влади» розрізняють авторитарні, демократичні і ліберальні стилі управління. 2. Шкала переваг – це відношення керівника до підлеглих як об’єктів управління. За «шкалою переваг» розрізняють наступні стилі: 1. «страх перед бідністю» - мінімум уваги результатам виробництва і виконавцям. 2. «будинок відпочинку» - зацікавленість людьми мінімальна увага виробництву. 3. «Організаційне управління» - задовільні виробничі результати + середня задоволеність підпорядкованих роботою. 4. «авторитет - підпорядкування» - хороші виробничі результати, мінімальна увага людям. 5. «групове управління» - високі результати.

Завдання та зміст організації праці.

Під організацією праці розуміють сукупність технічних, організаційних і санітарно – гігієнічних заходів, які забезпечують краще використання робочого часу, обладнання, виробничих навиків і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення тяжкої ручної праці і несприятливих впливів виробничого середовища на організм працюючого. Метою організації праці є підвищення продуктивності праці при збереженні здоров’я працюючого. Завдання організації праці: 1. всемірне скорочення затрат робочого часу на одиницю продукції при збереженні її якості. 2. встановлення раціональних форм розподілу і кооперації праці. 3. розробка систем оплати праці які стимулюють її ефективність. 4. забезпечення відповідності роботи кваліфікації, нахилам, психологічним і іншим особливостям працівника. 5. поліпшення санітарно – гігієнічних умов праці, скорочення питомої ваги важкої і шкідливої праці. 6. забезпечення фізіологічно достатнього відпочинку. 7. всемірне поширення передових методів праці. 8. підвищення кваліфікації і культурного рівня працівника. Напрями організації праці: 1. організація робіт по складанню і реалізації планів орг. праці. 2. формування раціональної структури кадрів і аналіз їх розподілу. 3. розподіл і кооперація праці, поліпшення її умов. 4. організація трудового процесу на робочому місці і його обслуговування. 5. нормування затрат робочого часу. 6. організація навчання і підвищення кваліфікації кадрів. 7. розробка і реалізація системи стимулювання праці. З метою побудови і організації робіт спочатку проводиться розподіл виробничої мети підприємства (вироб авто) аж до найменших елементів. Потім проходить об’єднання частин: елементи зводяться на конкретних робочих місцях, які потім об’єднуються у відділи і сектори фірми, принципи яких при цьому дотримуються в значній мірі в значній мірі визначають границі і можливості діяльності людини на підприємстві.

Організація праці в сучасних виробничих системах.

В сучасних виробничих системах виділяють такі види організації праці робітників: 1. одно і багатоверстатне обслуговування. 2. праця в апаратурних виробництвах з дискретними процесами. 3. праця в апаратурних виробництвах з безперервними процесами. 4. гнучкі виробничі системи. 5. праця по ремонту обладнання і обслуговування робочих місць. При одній і тій же технології весь комплекс необхідних робіт може по різному розподілятися між різними підрозділами і робітниками різної кваліфікації в залежності від централізації підготовчих робіт, наявності спеціалістів по наладці, організації контролю і т.д. В основі існуючої організації праці лежать принципи тейлоризму, які розглядають «людину як машину», возвеличують інженерні рішення, ставлять наголос виключно на грошові стимули. В світі з врахуванням індивідуалізації потреб все більшу цінність набувають кваліфікація, професійні знання, відповідальність, а не бажання любою ціною автоматизувати вироб. Все більше використовують гнучкі виробничі технології з все більшим врахуванням людського фактору.

Структура затрат робочого часу та способи її вивчення.

Структура затрат робочого часу: 1. Час роботи: 1.1. час на виконання виробничого завдання: підготовчо – заключний час; оперативний час (час основної роботи, час допоміжної роботи); час обслуговування робочого місця. 1.2. час роботи, не обумовлений викон вироб завдання. 2. Час перерв: 2.1. регламентовані перерви: час на відпочинок і особисті потреби; час перерв організаційно – технічного характеру. 2.2. Нерегламентовані перерви: час перерв організаційно – технічного характеру; час перерв викликаний порушенням трудової дисципліни. Вивчення затрат робочого часу здійснюється наступними методами: 1. фотографія робочого часу – фіксує всі види затрат часу на всі види робіт і перев.. 2. хронометраж – визначає тривалість операції які повторюються тим самим вивчає передові прийоми і методи праці( вивчає лише оперативний час). 3. метод моментних спостережень – охоплює 10 і більше робочих місць, 50 обходів, 500 спостережень на основі теорії ймовірності встановлюються: 80% - робота, 16% - простій, 4% - з вини робітника. 4. математично – статистичні методи встановлюють кореляційні зв’язки і рівняння регресії для характеристики затрат часу. Перераховані методи використовуються для вивчення затрат і нормування часу основних робітників.