Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі.

ст.3 КВК

1. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

2. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Викладене у повній мірі відповідає положенням ст. 58 Конституції України, в якій закріплено, що закони та інші норма­тивно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи.

Рішення КСУ про зворот­ну дію кримінального закону в часі: кримінально-виконавче законодавство не вирішує питання про злочинність та караність діяння, у зв'язку з чим на нього і не поширюється правило зворотної дії закону. Питання застосування або незастосування того чи іншого елемента змісту процедури чи умов виконання — відбування покарання повинно вирішуватися у відповідності з законом, який діє в даний момент, а не законом, який діяв під час засудження, початку виконання вироку тощо.

Поняття та суть виправлення засуджених.

ст.6 КВК

Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести ко­рективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізува­ти негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону. Досягнення та­кого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат застосування покарання, суттєвий показ­ник його ефективності.

Поняття та суть ресоціалізації засуджених.

ст.6 КВК

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Саме тому у пенітен­ціарній педагогіці ресоціалізацію поділяють на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою ви­роблення у засудженого законослухняної поведінки в установі ви­конання покарань; до постпенітенціарної ресоціалізації відносять комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і вста­новлення зв'язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, в результаті чого забез­печується відновлення засудженого у соціальному статусі та по­вернення до самостійного життя.

Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес віднов­лення (а у деяких випадках — становлення) особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі засто­сування до неї комплексу правових, організаційних, психологіч­них, виховних та інших заходів впливу на різних етапах криміналь­ної відповідальності з метою повернення її до самостійного загально­прийнятого суспільно-нормального життя.