Школа і педагогічна думка епохи Відродження

Основні зміни у поглядах на освіту

Епоха Відродження (XIV—XVI ст.) виникла у надрах середньовіччя і була історичним періодом, під час якого в країнах Західної Європи почалося формування буржуаз­ної культури та ідеології. Тривалий час ознаки відроджен­ня і середньовіччя існували паралельно як окремі тенден­ції, що протистояли одна одній.

На зміну середньовічному аскетизму у світогляді цієї епохи відроджується античний ідеал діяльної, гармоній­но розвинутої людини. Ідейна течія, яка запропонувала цей новий ідеал, дістала назву гуманізму. Гуманізм епо­хи Відродження знайшов відображення як у поглядах на виховання, так і в організації практичної роботи шкіл. Превалюючими рисами освіти стали: повага до дитини, увага до її потреб та психологічних особливостей, праг­нення до фізичного розвитку, заперечення фізичних по­карань.

У школах значної уваги надавали фізичному та есте­тичному вихованню дітей (середньовічна школа обмежува­лася релігійним вихованням), вивченню рідної мови (рані­ше навчання було лише латинською мовою), природничих наук: математики, астрономії, механіки, природознавства, географії (які заперечувалися середньовічними схоласта­ми), літератури, мистецтва. Гуманісти наголошували на по­глибленні та розширенні змісту освіти, праві дітей навча­тися в різних типах шкіл, розвитку їх активного мислен­ня, привабливості й організації навчання, використанні наочності, організації екскурсій, прогулянок з метою пі­знання навколишнього світу. Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але викривали духовенство. Мо­раль, етика, культура, освіта ставали більш світськими. Важливими рисами освітянських поглядів гуманістів ста­ли: індивідуалізм (у центрі виховання — особистість), вра­хування вікових особливостей дитини, вимога гармонійно­го всебічного розвитку особистості, піднесення ролі мораль­ного виховання, зменшення впливу церкви на школу.

Епоха Відродження, яка наповнила середньовічну осві­ту новим змістом, організаційно не змінила її. Існували міські школи, відкривалися латинські школи підвищено­го типу (колегіуми, гімназії), нові університети, державні та приватні школи для дівчат, в яких навчалися переваж­но діти заможних батьків.

542

З історії педагогіки

Основні проблеми розвитку європейського шкільництва...

543

Педагогічна думка епохи Відродження

Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

Вітторіно да Фельтре (1378—1446) — італійський педа-гог-гуманіст епохи Відродження. Прославився, як «pater omnis humanitatis» (батько гуманності), перший шкільний учитель нового типу, що здійснив ідею школи на природі. Він очолив школу-інтернат «Будинок радості» (1424), де, крім давніх мов і літератури, вивчали математику, приро­дознавство, астрономію, грецьку мову та літературу, музи­ку, живопис. Значна увага приділялася практичним занят­тям, фізичним вправам (фехтування, їзда верхи) та іграм. У навчанні застосовували наочність, стимулювання творчості дітей, поступово позбавлялися зубрячки. Виховання здійс­нювалось за допомогою ласки, переконання (покарання роз­глядалось як зло), на особистому прикладі вихователів і на­глядом за манерами, моральною чистотою вихованців.

Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письмен-ник-гуманіст, педагог, автор роману «Гаргантюа і Панта-грюель», у якому нещадно висміював схоластичне навчан­ня. Ним висвітлено нову педагогіку Відродження (якщо Гаргантюа вчився ще за методикою зубрячки, то його син Пантагрюель робить рішучий поворот у бік природничих наук, життєвості навчання, спорту, праці). Рабле наголо­шував на розвитку мислення, активності дитини, побудові навчання на зацікавленості її навколишнім середовищем, вивченні природи під час прогулянок, бесід, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю. Про­пагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармо­нійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Ра­бле, в школі повинні вивчати мови, математику, астроно­мію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного виховання вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1469—1536)— видатний ні­дерландський учений-гуманіст епохи Відродження. Знач­ну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей з раннього віку моральності та благо­честя. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» різко критикував зміст і схоластичні методи навчання, паличну дисципліну і брутальність учителів. Під час вивчення стародавніх мов вважав за необхідне основну увагу приділяти не формальному оволодінню гра­матикою, а читанню латинських і грецьких класиків. Ви-

магав, щоб навчання було легким і приємним для учнів, ґрунтувалося на їхніх інтересах і розвивало самостійність. Як і всі гуманісти, був прихильником м'якої дисципліни в школі. Його книга «Молодим дітям наука» містить пра­вила з укріплення духа, важливі для юнацтва (наприклад, «Насміхатися, виставивши язика, є справа блазня», «Зі старшими говорити потрібно поважно і мало, а з рівни­ми — дружньо і ласкаво», «Три знаряддя маємо для вче­ності: розум, пам'ять, старанність. Розум формується впра­вами. Пам'ять примножується від наполегливості. Напо­легливість розвивай сам і не лінуйся».

Мішель Монтень (1553—1592)— французький мисли-тель-гуманіст, представник філософського скептицизму. В своїй головній праці «Досліди» (1580) гостро критикував сучасну йому школу за те, що вона вчила некритично сприй­мати чужі думки, сліпо слідувати за авторитетами, й пере­конував, що таке навчання тренує пам'ять, проте не розви­ває розуму, учить цитувати й коментувати, але не вчить мислити. Вважав, що освіта має насамперед розвивати ро­зум учня, самостійність його думки, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів, підтверджувати на­вички освіти практичною діяльністю, а результати навчан­ня — своїм життям. Особливу роль відводив вихованню високих моральних якостей, яке необхідно здійснювати не повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. До запропонованої ним програми теоретичної освіти входили фізика й геометрія, які в XVI ст. в коледжах і університе­тах Франції не вивчалися. Високо оцінюючи освітнє і ви­ховне значення історії, засуджував зведення вивчення її до засвоєння дат і імен. Вимагав виявляти індивідуальні особ­ливості учня й шукати підхід, якого потребує своєрідність кожної дитячої особистості.

Томас Мор (1478—1535)— англійський мислитель-гуманіст, політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. В знаменитій «Золотій книжці про найкращий суспільний лад і про новий острів Утопію» (1516) обстою­вав необхідність надання всім громадянам можливості «ду­ховної свободи і освіти». Критикуючи економічний і полі­тичний лад в Англії, докладно змалював картину справед­ливого, на його думку, ладу, де люди працюють, а держава дбає про освіту і виховання громадян. Обстоював принцип загального навчання рідною мовою, вимагаючи рівності осві­ти для 'чоловіків і жінок. Задовго до Коменського висунув принцип наочності та спостереження за природою. Наголо­шував на гармонійному розвитку особистості, зв'язку школи

544

З історії педагогіки

Основні проблеми розвитку європейського шкільництва...

545

з життям, трудовому вихованні, рівноправності розумової й фізичної праці. Вперше поставив проблему освіти дорос­лих засобами бібліотек, музеїв, організацією самоосвіти гро­мадян і прилученням їх до науки.

Запитання. Завдання

1. Поясніть характеристику епохи Відродження як епохи гуманіз­
му, а педагогіки як гуманістичної.

2. Охарактеризуйте основні відмінності змісту виховання в епоху
Відродження та середньовіччя.

3. Порівняйте основні риси освіти епохи Відродження та середніх
віків.

4. Обгрунтуйте наявність педагогічних інновацій у творі Т. Мора
«Утопія» (за текстом твору).

5. Доведіть гуманістичне спрямування педагогічних ідей епохи Від­
родження.