Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя

Загальний стан науки, культури та освіти у середні віки

Епоха середньовіччя в Європі (V—XVI ст.) успадкува­ла від Римської імперії християнську релігію — католи-

¹ Жураховский Г.Е. Очерки по истории античной педагогики. — М., 1963.— С.473—474.

цизм. Головною ідеологічною силою, що визначила роз­виток культури, стала християнська церква, яка різко не­гативно сприйняла античну культуру як язичницьку.

В історії добу середньовіччя оцінюють суперечливо. Так, гуманісти в ньому вбачають насамперед темряву та неуцтво. Інші, наголошуючи на своєрідності, репрезен­тують її як епоху великого напруження духу та відчуття особистості — особистого порятунку (у монашества) та особистої честі (у рицарства). Виникає питання, чи мож­на вважати темною та неосвіченою епоху, що дала вели­ких мислителів та митців: Роджер Бекон, Ян Гус, Мико­ла Копернік, Джордано Бруно, Галілео Галілей, Дайте, Дюрер та ін.

На початку цієї епохи освіта будувалась на основі вивчення античних авторів та природничих даних, отри­маних вченими Давньої Греції та Риму. Пізніше знання приходить до занепаду. В царині розумовій домінує авто­ритет церкви, зникають природничі науки, все природне проклинається церквою, з'являються професори-містики та кабалістики, процвітають алхімія, астрологія. Серед­ньовіччя увійшло в історію як епоха повного підкорення авторитету церкви та аскетизму.

Аскетизм¹, ставши домінуючою течією в християнст­ві, проповідував виховання в дусі релігійного аскетично­го світогляду. Віруючі протягом життя мали готуватися до перебування у потойбічному світі. Церква наголошува­ла на молитвах та покаяннях. Краса природи, мистецтво, втіхи особистого життя, допитливість розуму були оголо­шені владою диявола. Людське тіло розглядалось як осе­редок гріховності. Культурний розвиток та освіта відбу­валися в руслі релігійної ідеології католицизму.

Типи виховних систем та школа в середні віки

В епоху середньовіччя у Західній Європі, залежно від класової та станової належності (духовні або світські фео­дали, бюргери — купці та ремісники — селяни), склалося кілька типів виховних систем:

1) церковне (духовне) виховання. Здійснювалося в хри­стиянській сім'ї та церковних школах (парафіяльних, мо-

¹ Аскетизм (від «пустельник», «чернець») — самозречення, край­нє обмеження людиною своїх потреб, відмова від життєвих благ і насолод з метою досягнення релігійного чи етичного ідеалу.

538

З історії педагогіки

Основні проблеми розвитку європейського шкільництва...

539

настирських, соборних). Школи відвідували хлопці 7—15 років. Учні зазубрювали молитви і псалми, вчилися чита­ти релігійні книги, писати, співати, вивчали арифмети­ку. Опанувавши елементарні знання, кращі учні вивчали «сім вільних мистецтв»: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астро­номія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов'я. Навчання носило релігійний характер. Учнів готували до церковної діяльності;

2) рицарське виховання. Здійснювалося матір'ю (до 7
років) в сім'ях; з 7 до 14 років — в сім'ях сюзерена (більш
знатного рицаря), де хлопчики виконували обов'язки па­
жа при його дружині; від 14 до 21 року — були зброєнос­
цями сюзерена. Виховання завершувалося урочистим по­
свяченням у рицарі. Ставило за мету сформувати у май­
бутнього рицаря («пана землі й селян») кріпосницьку
мораль, навчити поводитись у «вищому товаристві» та дати
військово-фізичну підготовку. В основу виховання рица­
рів було покладено вивчення «вільних благочестей» (їзда
верхи, стріляння з лука, метання списа, фехтування, пла­
вання, полювання, гра в шахи, вміння складати і співати
пісні). Більшість із них була неписьменною. Дівчата отри­
мували домашнє виховання;

3) бюргерське виховання. Здійснювалося в гільдійсь­
ких і цехових школах, які згодом було перетворено на
міські початкові школи, утримувані на кошти міського
самоврядування (магістрату). Ставило за мету підготовку
дітей до торговельної, ремісницької справи. Учнів навча­
ли письма, читання, лічби та релігії, а в деяких шко­
лах — риторики, граматики, геометрії. Церква боролася
проти поширення цих шкіл, бо вони руйнували її монопо­
лію у шкільній справі;

4) стихійне виховання дітей селян. Здійснювалося
батьками у повсякденній праці та носило практичний ха­
рактер. Його складові: фізичне (витривалість, спритність,
фізична сила), трудове (формування трудових навичок,
участь у праці з дорослими), моральне (підкорення бать­
кові, феодалу, слухняність, тілесні кари), релігійне (зау­
чування молитви, участь в обрядах) виховання.

Виховання й освіта жінок також мали становий харак­тер. Дівчата знатного походження виховувались у сім'ях або в пансіонах при жіночих монастирях, де їх навчали читання, письма, латини, благородних манер. Дівчата з непривілейованих станів вчилися ведення господарства, ру­коділля та релігійних настанов.

Виникнення університетів

У середньовічній науці домінувала схоластика (грец. schole — школа) як тип філософії мислення, що полягав у застосуванні формальної логіки для обґрунтування релі­гії, її виявом у навчанні було переважно вивчення фор­мально-логічних доведень певних релігійних положень. Розвиваючи витонченість форми, схоластичне навчання водночас подавляло самостійність мислення. Не ставлячи за мету відкрити щось нове, схоластика систематизувала існуючий зміст християнської віри, сприяла розвитку аб­страктного мислення, привчала до уважності та методич­ності, врешті-решт прийшла до вивчення античної спад­щини. Намагаючись знайти штучний камінь мудрості, фан­тастичний еліксир життя, вона не розвивала інтересу до дійсного світу, природничих наук.

Учені, невдоволені ігноруванням церковною школою нових знань, у XII ст. почали об'єднуватись у позацер-ковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спе­ціальних шкіл — університетів (universitas — сукуп­ність, об'єднання) — співтовариств тих, хто вчить і хто вчиться, відкритих для всіх бажаючих. Перші універ­ситети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348) та ін­ших містах Європи. Система управління університета­ми, що користувалися певною автономією щодо церк­ви, міських магістратів, мала елементи демократизму: виборність керівних посад (ректор, рада студентів), само­врядування.

До кінця XII ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (ми­стецький), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв»; юридичний; медичний і богословський (тер­мін навчання 5—6 років). Особи, які закінчували підго- товчий факультет (за змістом і завданнями нагадував се­редню школу, або сучасний коледж), діставали ступінь «магістра мистецтв» і могли вступати на інші факульте­ти. Після закінчення повного курсу навчання в універ­ситеті (11—13 років) одержували вище звання «доктора наук».

Основними видами занять в університеті були лекції (читання якоїсь канонічної книги і коментарів до неї) і диспути (суперечки з приводу певних тез, які треба було довести або спростувати за допомогою логічно формаль­ного уміння сперечатись чи хитрощів). Студенти викону-

540

З історії педагогіки

Основні проблеми розвитку європейського шкільництва...      541

вали багато вправ і писали письмові роботи — трактати. Мова викладання була універсальною — латина, що спри­яло зосередженню слухачів з різних країн, уможливлю­вало їх перехід з одного університету в інший з метою розширення знань. У XII ст. склався тип мандруючого студента — ваганта.

Середньовічні університети користувалися великим ав­торитетом, відповідаючи назрілим потребам життя, спри­яли розвиткові міст, певною мірою підготували культур­ний поступ епохи Відродження.

Найбільш відомими вченими-схоластами, які намага­лися теоретично обґрунтувати істинність релігійних догм, були Фома Аквінський та П'єр Абеляр.

Фома Аквінський (1225—1274) — середньовічний фі­лософ і теолог. Створив універсальну філософсько-теоло­гічну систему — томізм —- вчення, яке і нині (неотомізм) визнає Ватикан своєю офіційною філософією. Педагогіч­на система томізму, за Аквінським, ґрунтується на пси­хологічному вченні про нематеріальну безсмертну душу (впроваджену Богом в людське тіло, яка є щодо тіла ру­шійною силою) та етичному вченні, згідно з яким метою життя є досконалість, що досягається поведінкою відпо­відно до суспільних законів. Наголошував, що вся систе­ма виховання будується як виконання цього завдання. То­мізм розрізняє виховання: формальне (вдосконалення лю­дини для виконання нею свого життєвого призначення) і матеріальне (розвиток особистості відповідно до її індиві­дуальних особливостей і здібностей).

П'єр Абеляр (1079—1142) — середньовічний філософ, теолог (богослов), університетський викладач, автор фі­лософського вчення концептуалізму, вирішував питання обґрунтування віри (необхідно не сліпо вірити, а розуміти те, в що віриш).

Запитання. Завдання

6. Охарактеризуйте ставлення середньовічного християнства до
античної культури і освіченості.

7. Обгрунтуйте існування різних систем виховання в середньовіч­
ній Європі.

8. Розкрийте зміст рицарського виховання.

9. Проаналізуйте фактори, які сприяли появі схоластики.

10. Поясніть передумови виникнення перших європейських універ­
ситетів.