Конституційна характеристика України як соціальної держави.

Початок процесу формування української правової держави, зокрема, пов'язано з установою Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність до норм міжнародного права, що закріплюють стандарти в галузі прав людини, проголошенням непорушності прав людини і встановленням основ юридичного механізму, що гарантує їх реалізацію, захист .

Соціальна держава, на відміну, наприклад, від держави класового, олігархічного, корпоративно-бюрократичного т. п., охороняє і забезпечує вузькогрупові інтереси, інтереси меншості населення, служить всьому суспільству в цілому, прагне до виключення або зменшення невиправданих соціальних відмінностей, забезпечує соціальну захищеність особистості. Формування так званого "середнього класу" (гаранта стабільності суспільства) - одне з основних декларованих напрямків соціальної політики Української держави. Ця політика, зокрема, проявляється у витрачанні певної частки бюджетних коштів на різного роду соціальні виплати. Наприклад, видаються субсидії нужденним для оплати комунальних послуг, проводяться і фінансуються великомасштабні соціальні програми (Національна програма "Україна", Програма зайнятості населення, створюються відповідні фонди наприклад, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна - дітям» .

Громадянське суспільство в концепції конституційного ладу.

Конституційна держава характеризується насамперед тим, що в ньому забезпечено підпорядкування держави праву.

Відомо, що всяка держава, включаючи і тоталітарне, в тій чи іншій мірі підпорядковане праву, будучи одночасно і суб'єктом права, і фактором правоутворення. Але для того, щоб держава повною мірою підпорядковувалося праву, потрібні відповідні гарантії. У своїй сукупності вони забезпечують таку форму, такий спосіб організації держави, який може бути названий конституційним ладом.

Отже, конституційний лад - це форма (або спосіб) організації держави, яка забезпечує підпорядкування його праву і характеризує його як конституційна держава.

Обмеження державної влади правом має однією з цілей створення оптимальних умов для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом конституційної держави.

Громадянське суспільство являє собою систему самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер.

Громадянське суспільство охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і діяльність громадських об'єднань, виховання, освіту, науку і культуру, сім'ю як первинну основу співжиття, систему засобів масової інформації, неписані норми етики, багато конкретні сторони політичного режиму.

Громадянське суспільство ототожнюється в цілому зі сферою приватних інтересів і потреб. Саме в його рамках реалізується велика частина прав і свобод людини. Однак громадянське суспільство не можна уявляти собі як світ ізольованих індивідів. Воно не арифметична сума складових його суб'єктів, а їх сукупність, яка утворює його сутнісна єдність. Ця єдність полягає в тому, що в громадянському суспільстві діють різнорідні соціальні сили, інститути, організації тощо, об'єднані спільними прагненнями до спільного життя.

Поняття «громадянське суспільство» виникло ще в Стародавній Греції і аж до XVIII століття використовувалося як синонім поняття «держава». Перехід від середньовіччя до нового часу привів до формування громадянського суспільства і усвідомлення того, що, крім відмінностей між ним і суто державними інститутами, існують відмінності, породжені ідеями про свободу людини як громадянина суспільства, незалежного від держави.

Поступово розходження між громадянським суспільством і державою стають важливим аргументом в боротьбі за соціальну рівність, громадянські свободи і конституційна держава, що отримали розгорнуте висвітлення в програмному документі Великої французької революції - Декларації прав людини і громадянина.

Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства належить Гегелю, який прийшов до висновку, що громадянське суспільство являє собою особливу стадію в діалектичному русі від сім'ї до держави в тривалому і складному процесі історичної трансформації від середньовіччя до нового часу. Соціальна життя, характерна для громадянського суспільства, радикально відрізняється від етичного світу сім'ї і від публічного життя держави, утворюючи необхідний момент раціонально структурованого політичного суспільства. Соціальна життя, по Гегелю, включає ринкову економіку, соціальні класи, корпорації, інститути, у задачу яких входять забезпечення життєдіяльності суспільства та реалізація цивільного права. Громадянське суспільство, підкреслював Гегель, - це комплекс приватних осіб, класів, груп і інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом і які прямо не залежать від самого політичного держави.