Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти

Важливим і корисним для України є співпраця з міжнародними установами й організаціями у питаннях мінімізації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і в галузі ядерної та радіаційної безпеки. З різних аспектів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи проведено численні дослідження, майже щороку відбуваються конференції, присвячені вивченню цих проблем. Відповідно до спільної заяви Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і міністра охорони навколишнього середовища та безпеки ядерних реакторів ФРН про співробітництво щодо збереження клімату в галузі "Навколишнє середовище та енергетика", підписаної 4 липня 1995 p., була створена змішана українсько-німецька робоча група. В Україні 11-12 грудня 1995 р. відбулося її перше засідання, під час якого досягнуто прогресу в розв'язанні проблеми "розмороження" українсько-німецького довгобуду "Установка для вилучення сірки з димового газу для IX енергоблоку Добротвірської електростанції" та активізації співпраці з екологічного оздоровлення колишніх військових об'єктів на території України внаслідок технічної допомоги ФРН.

В Оттаві 20 грудня 1995 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо закриття ЧАЕС між Україною і державами "великої сімки" та Єврокомісії, членом яких є Німеччина. Його підписанню передували довготривалі, напружені переговори. Текст цього документу став результатом складного компромісу, але він чітко визначає принципи співробітництва між Україною і "великою сімкою" у пошуку, мобілізації та залученні фінансових ресурсів для закриття ЧАЕС. Цю програму розроблено за принципом мінімальних витрат, до того ж фінансування всіх безприбуткових проектів має здійснюватися за грантами, а прибуткових - за кредитами. Меморандум не визначає фінансових зобов'язань України - вона має брати участь у фінансуванні проектів, виходячи з реальних можливостей, зумовлених станом економіки.

Проблема подолання наслідків Чорнобильської катастрофи багатомірна, але декілька аспектів реалізації Меморандуму заслуговують на детальнішу згадку. Передусім це стосується реалізації проекту "Укриття". Ризики, пов'язані зі значною кількістю радіоактивних матеріалів, зокрема і ядерних, що містяться у саркофазі над четвертим енергоблоком ЧАЕС, і перебігом процесів, які погіршують його захисні характеристики, визначили нагальну потребу в розробці та здійсненні заходів, спрямованих на перетворення цього об'єкта в екологічно безпечну систему.

Загальний бюджет заходів на об'єкті "Укриття" становить 768 млн. доларів США. Нині Чорнобильський фонд "Укриття" фінансують 29 країн-донорів і міжнародні організації. Для наповнення фонду "Укриття" розроблено механізм проведення спеціальних конференцій донорів. Перша з них відбулася 20 листопада 1997 р. у Нью-Йорку. Було проголошено внесків на суму 343 млн доларів США. Аби в подальшому наповнювати фонд до суми 768 млн доларів США, 5 липня 2000 р. у Берліні відбулася друга конференція донорів під співголовуванням прем'єр-міністра України та віце-канцлера ФРН. Листи-звернення до дійсних та потенційних донорів підписали Президент України Л. Кучма та канцлер Німеччини Г. Шрьодер. У ході конференції було зроблено внесків на суму приблизно 325 млн. доларів США.

Україна і проблема ядерної зброї

Як відомо, після розпаду СРСР Україна успадкувала третій в світі ядерний арсенал, а саме:

· 222 носія стратегічної зброї (в тому числі 46 МБР СС24 останнього покоління, які розроблені та виготовлені на території України) та близько 1700 ядерних боєзарядів до них;

· кілька сот тактичних ядерних боєзарядів.

Склалась досить складна юридична ситуація. Україна, згідно з міжнародними правами, отримала у власність ядерні озброєння, які контролювались у той час оперативно Москвою і якими Україна не могла скористатись на свій розсуд.

Україна мала технічну можливість взяти управління цією зброєю на себе і стати правонаступником СРСР в якості держави з ядерним статусом. Але Уряд і Парламент України зробив свій вибір на користь без'ядерного статусу і необхідно було найти вихід із ситуації, що склалась.

В трьохсторонній заяві Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 року рішення:

· Україна здійснює переміщення всіх ядерних боєзарядів до Росії і отримує за них матеріальну компенсацію в формі палива для своїх АЕС;

· Україна приєднується до NPT як країна з без'ядерним статусом;

· Ядерні країни надають їй політичні гарантії безпеки;

· Україна стає стороною Договору START-I і відповідно з Договором ліквідує стратегічні носії, розміщені на її території.

Ця програма була повністю здійснена, отримала законодавче закріплення в Парламенті України та Парламентах США і РФ при ратифікації Договору START-I, після чого він 05.12.1994 р. вступив в силу.

Це був значний успіх на шляху ядерного роззброєння. Саме рішення України та дещо відмінний шлях до без'ядерного статусу республік Казахстан та Білорусь, створили передумови для успішного завершення Конференції 1995 р. про долю NPT.

Рішення України відносно ліквідації успадкованої ядерної зброї є безпрецедентним і все ще не отримало адекватної оцінки світової громадськості. Більш того, його порівнюють з відмовою ПАР від продовження своєї ядерної програми. Таке порівняння просто не правомірне, бо мова йде про непорівнянні речі. Україна відмовилась від найбільш сучасної ядерної зброї, яка дісталась їй в спадщину (більше 2000 одиниць), тоді як ПАР відмовилась від продовження робіт по програмі розробки ядерної зброї. Тобто мова йшла про кілька одиниць ядерних пристроїв, які були дуже далекими від закінчених систем озброєння.

На сьогодні маємо досить широкі можливості по практичних кроках в сфері ядерного роззброєння, які повністю залежать від доброї волі ядерних держав.

Неприйняття таких практичних кроків буде підштовхувати до ядерного розповсюдження і навіть до перегляду раніше прийнятих рішень про без'ядерний вибір. Саме такі голоси роздаються в Україні серед лівих політиків відносно її без'ядерного вибору.