Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України

Членство в ЄС залишається головним зовнiшньополiтичним пріоритетом України. Цей процес надзвичайно складний i тривалий. Бiльша частина роботи має бути зроблена в Українi i самими українцями. Нiхто iнший не сплатить за нас цей рахунок. З цiєю метою Президент видав ряд указiв, серед яких найважливiшi - про Стратегiю iнтеграцiї України до ЄС i про Нацiональну програму iнтеграцiї. Таким чином закладено вiдповiдну законодавчу та iнституцiйну базу. Водночас ми усвiдомлюємо, що повиннi здiйснювати реформи безвiдносно до перспектив членства в ЄС. Адже так чи iнакше це в наших нацiональних iнтересах. Нашi найближчi прiоритети: - якнайповнiше виконання Угоди про Партнерство i Спiвробiтництво; - поглиблена спiвпраця в рамках спiльної зовнiшньої та безпекової полiтики ЄС; На Паризькому самiтi Україна-ЄС у вереснi Україна передала детальний Меморандум про модальностi такої спiвпрацi, включаючи iнформацiю про спецiальнi вiйськовi пiдроздiли, якi ми готовi надати в розпорядження ЄС до складу сил швидкого реагування.

- забезпечення iнтересiв України на перехiдний перiод розширення ЄС.

Україна з самого початку повнiстю пiдтримувала розширення Євросоюзу на схiд. В той же час ми повиннi працювати для того, щоб це розширення принесло лише позитиви для України та її захiдних сусiдок, не пiддаючи ризику нашi вiковi зв'язки й уникаючи перешкод для розвитку мiжлюдських стосункiв. Взаємини України з НАТО на сучасному етапі розвиваються в рамках особливих партнерських відносин у форматі "19+1", формалізованих в Хартії про особливе партнерство, більш індивідуалізованого партнерства у сфері оборони, військового співробітництва та операцій з підтримання миру - поглибленої Програми Партнерство заради миру, а також багатостороннього механізму консультацій і співробітництва з політичних питань та питань безпеки між державами-членами НАТО і країнами-партнерами - Ради Євроатлантичного Партнерства. Важливим елементом особливого партнерства нашої держави з Альянсом є механізм регулярного огляду стану співробітництва та політичних консультацій в рамках Комісії Україна-НАТО (КУН) та Військового комітету Україна-НАТО.

Суттєву роль з точки зору здійснення Україною оборонної реформи та розбудови національних збройних сил за євроатлантичною моделлю, в тому числі досягнення взаємосумісності з Об'єднаними збройними силами НАТО, відіграє її участь у Процесі планування та оцінки сил (ППОС). Співробітництво в такому форматі допомагає досягти взаємосумісності між національними збройними силами і воєнізованими формуваннями, виділеними для участі в Програмі ПЗМ, та Об'єднаними збройними силами НАТО, в т.ч. при проведенні миротворчих і гуманітарних операцій під егідою ООН і/або ОБСЄ. Розвиток відносин особливого партнерства супроводжується розширенням і поглибленням співробітництва між Україною і НАТО у різних вимірах: політичному, військовому та невійськовому. Реалізуючи курс на євроатлантичну інтеграцію і прагнучи до поглиблення особливого партнерства з НАТО, Україна виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки.

Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі

Стосунки України із сусідніми державами формуються в складних умовах і не завжди виглядають безконфліктними і безхмарними. Про це свідчать насамперед:

- збройні конфлікти в сусідніх з Україною державах;

- наявність територіальних претензій до України;

- конфлікти на економічному ґрунті;

- розширення військового блоку НАТО і його наближення до кордонів України;

- якісне нарощування свого військового потенціалу державами, що безпосередньо межують з Україною.

Нейтралізація загроз національним інтересам України вимагає здійснення комплексу заходів щодо зміцнення безпеки й обороноздатності держави. Формування зваженої політики національної безпеки і механізмів її реалізації неможливе без наукового аналізу процесів, що відбуваються у різних сферах громадського життя.

Рішення завдань забезпечення воєнної безпеки для України є новим, оскільки союзні республіки колишнього СРСР практично не брали участі у визначенні рівня обороноздатності, необхідних фінансових витрат і матеріальних ресурсів на потреби оборони, а існуючий методичний апарат таких розрахунків ні за масштабами, ні за способами досягнення головної мети не може бути використаний у сучасних умовах.

Великим гальмом в ефективному рішенні цих питань є відсутність загальновизнаної теорії воєнної безпеки держави. До цього часу більшість перелічених завдань вирішується відомим методом проб і помилок. Існуючі розробки з даної тематики вкрай обмежені, а системні дослідження взагалі відсутні.

Специфіка відносин до України сусідніх держав на заході зумовлена певною мірою їх власними інтересами і пріоритетами їх зовнішньої політики. Керівництво та державна політична еліта цих країн забезпечують на офіційному рівні підтримку курсу України на європейську інтеграцію. Вони зацікавлені, щоб Україна як сусідня країна була стабільною, демократичною, економічно розвиненою державою, однак мають деякі сумніви щодо послідовності України в реалізації європейського вектору її зовнішньої політики та стурбовані перебігом подій всередині України.

У співробітництві між прикордонними районами України і її західних сусідів наявні подібні проблеми, а саме: неоднорідність суміжних адміністративно-територіальних одиниць за площею, повноваженнями місцевих адміністрацій, досить низький рівень економічного розвитку; різне розуміння цілей створюваних єврорегіонів; відсутність коштів для виконання спільних проектів.

А такж варто зазначити, що доі триває конфлікт між Україною та Румунією з приводу о. Зміїний, існує проблема Придністров’я з Молдовою, а також проблеми Криму, зокрема Чорноморського флоту та Севастополя, а також проблеми у нафтогазовій сфері з РФ.