Назрівання суперечностей всередині СРСР і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин

Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу — одна з найважливіших подій другої по­ловини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суве­ренітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й автори­тарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.

Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче по­роджувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. Це, зокрема:

На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.

Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної дер­жави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.

Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті ста­новища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.

Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були на­лаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі.

Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербай­джанський конфлікт, що спалах­нув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.)

Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила віднов­лення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.

Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прий­няла й Верховна Рада Української РСР.

Крах комунізму у Східній Європі та дезінтеграція СРСР глобально змінили геополітичну систему світу. Колишня рівновага сил порушилася.

По-перше, зник­ли глобальна двосистемність (Схід — Захід, комунізм — капіталізм) і відповідно двополюсність у міжнародних від­носинах (конфронтація по лініях СРСР — США, Варшав­ський Договір — НАТО). У «холодній війні» зазнав поразки слабший полюс — Радянський Союз.

По-друге, у світі виникла багатополюсність з очевидною перевагою переможця у «холодній війні» — Сполучених Штатів. Окремі центри геополітичної сили (Китай, Японія, Європейський Союз та інші) вимагають перегляду світо-устрою, що склався після Другої світової війни, обстоюють багатовимірність світового розвитку.

По-третє, розвалилася Ялтинська система перерозподілу Європейського континенту на сфери впливу переможців у Другій світовій війні, система, котра перетворилася на сис­тему протиборства і конфронтації «західної демократії» і «табору соціалізму». Зникнення загрози «експорту революції» кардинально змінило роль НАТО. Адже американцям та їхнім союзникам з Північноатлантичного блоку нікого більше стримувати. Забезпечення стабільності в Європі, врегулюван­ня конфліктів, що виникають на етнічно-національному під­ґрунті, активна співпраця з ЄС, ОБСЄ, ЗЄС, Радою Європи стали головними напрямами діяльності Північноатлантич­ного блоку.

По-четверте, зменшилася напруженість міжнародних від­носин, остаточно була зламана «залізна завіса», що відокрем­лювала народи колишньої комуністичної імперії від решти цивілізованого світу.

Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені

Здобуття Україною незалежності кардинально змінило геополітичну мапу світу. Поява в центрі Європи країни, що територіально та за кількістю населення ставала в один ряд з провідними державами континенту, звісно, не могла не позначитися на особливостях глобальних процесів.
Суверенна Україна, відкриваючи себе світові, змушена була творити й власну, самостійну зовнішню політику. Впровадження її в життя супроводжувалося дією об'єктивних чинників, які визначали тенденції сучасного суспільного розвитку.

Датою формування зовнішньої політики України доцільно вважати 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет.

У Декларації про державний суверенітет було наголошено: Україна "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній і спортивній сферах. Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах".

Декларація про суверенітет стала не лише основою для подальшої розробки концепції зовнішньої політики молодої Української держави, а й визначила її принципові засади. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення має і визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Все це засвідчує чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.

Щодо відносин із республіками СРСР, то, згідно з Декларацією, вони будуватимуться на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.