Україна і паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації

Зважаючи на стан війни між ЗУНР і Польщею, Мирна конференція наприкінці лютого 1919 року відрядила місію до уряду ЗУНР для проведення переговорів з метою встановлення перемир'я з Польщею. Очолював цю місію французький генерал, а до її складу входили полковники від Англії й Італії та професор від США. Не зовсім розуміючись на специфіці західноукраїнського регіону, місія просто заборонила ведення воєнних дій, не ліквідувавши їх причини, і встановила таку демаркаційну лінію, що третина Східної Галичини зі Львовом і багатим нафтою Дрогобицьким районом відійшла до Польщі. На це не погодився уряд ЗУНР, а тому війна тривала. Тоді в цей район було направлено другу місію під головуванням бурського генерала Боти. Тепер на пропозицію нової місії Дрогобицький район переходив до ЗУНР.

У квітні до Польщі з Франції прибула чудово озброєна й вишколена армія генерала Галлера. Антанта планувала використати цю армію виключно для боротьби з більшовиками. Але поляки розпорядилися таким потужним підкріпленням по-своєму: вони кинули його проти Галицької армії. В середині травня Ґаллер почав широкий наступ на фронті. Цей наступ підтримала своїми надмірними домаганнями Румунія, яка вимагала від ЗУНР значних територіальних поступок. Насамперед Румунія претендувала на чималу частину галицького Підкарпаття. Румунія не обмежилася лише ультиматумом такого змісту, а її війська безцеремонно загарбали територію, на яку вона зазіхала. Під натиском потужних сил Галицька армія змушена була відступати. І хоча були й короткочасні бойові успіхи, однак у цілому ця війна закінчилася для армії ЗУНР трагічно: армія та уряд ЗУНР перейшли на Наддніпрянщину, а Польща захопила всю Галичину.

Вельми різними були інтереси керівництв західних і східних українських земель. Та й ідеологічно їхні позиції не збігалися. Провід ЗУНР був безпартійний, більше зорієнтований на вирішення національних завдань, а керівництво УНР було соціалістичним, хоча й на національному підґрунті. Цим визначалися й різні зовнішньополітичні орієнтири, УНР погоджувалася вести переговори з Радянською Росією, встановити з нею союз для спільної боротьби проти Денікіна за умов, що в Україні встановляться не московські, а українські Ради. Дещо іншими були плани ЗУНР. Там воліли вести боротьбу насамперед з Польщею та Радянською Росією, втім не мали нічого проти союзу з Денікіним.

Із самого початку переходу проводу та армії ЗУНР через кордон між двома урядами — УНР і ЗУНР — не встановлювалася належна злагода. У критичному стані перебувала армія насамперед через брак військового спорядження й набоїв, Невизнання України низкою сусідніх держав оберталося тут трагедією. Сусіди не погоджувалися продавати Україні зброю. Не було звідки брати патрони, бо заводи, що їх виготовляли, знаходилися поза межами обох армій — у Австрії, на Лівобережній Україні. Водночас Антанта щедро озброювала білогвардійські армії Денікіна, Колчака, Юденича.

Для тодіщньої революційної України Версальський договір обернувся не бажаними діями зі сторони Антанти. Хоча делегації ЗУНР та УНР були присутні на конференції, але вони не змогли достукатися до лідерів великих країн. Які дозволили фактично Польщі окупувати Східну Галичину та Волинь, Буковини - Румунією. За Сенжерменським договором Закарпаття передали Чехословаччині, а Буковину - Румунії. Таким чином Паризька мирна конференція обділила революційну Україну не дозволивши їй встановити контрольна над своїми землями.

Версальський договір юридично закріпив закінчення І світової війни. Договір остаточно зафіксував післявоєнний розклад сил у Європі.