Переговори Української Держави в РСФРР 1918 р.

За умовами Брестського договору Росія зобов'язувалася, укласти мир з Україною. Рада Міністрів УНР квапила Радянський уряд Росії, відіславши ЗО березня 1918 року ноту з пропозицією негайно розпочати переговори. Раднарком уже 3 квітня надіслав відповідь, пропонуючи через день приступити до дискусії в Смоленську. Але обставини склалися так, що аж 23 травня 1918 року до Києва прибула урядова делегація РСФРР на чолі з X. Раковським та його заступником Д. Ма-нуїльським. Делегація була досить представницька, бо очолював її майбутній голова Раднаркому УСРР, а до складу входило понад 20 осіб. Делегацію Української держави очолив професор С. Шелухин, заступниками якого почергово були І. Кистяківський та П. Стебницький.

На пряме запитання: чи визнає Радянська Росія Україну незалежною державою — голова делегації відповів ствердно. Очевидно, це було обов'язковою умовою початку переговорів. Обговоренню й вирішенню підлягала низка життєво важливих для обох країн питань: припинення воєнних дій, фінанси, транспорт, поштові зв'язки, обмін полоненими, економічне та культурне співро-бітництво.

Переговори йшли повільно. Складалося враження, що Росія навмисне зволікає з укладенням угоди. Навіть процедура була незвичайною. При безперечному знанні більшістю учасників переговорного процесу російської, а багатьма й української мов переговори велися через перекладачів, як і годиться між незалежними державами. Кожне питання довго обговорювалося, оголошувалася маса взаємних претензій. Здавалося, що переговори заходять у безвихідь. Але тут у політичну гру вступили інші політичні сили.

Зростаючим невдоволенням гетьманським правлінням скористалися українські соціалістичні партії, що входили до блоку Українського національно-державного союзу. Вони почали готувати повстання проти гетьманського уряду. При цьому знайшли вихід на делегацію Радянської Росії, яка вела переговори в Києві.

Однак, попри всі зволікання, 12 червня 1918 року російсько-український договір про перемир'я був підписаний. Воєнні дії за умовами договору припиняли обидві сторони, встановлення демаркаційних ліній доручалося командирам окремих військових частин, полегшувалося повернення громадян на батьківщину, про-вадився обмін полоненими, встановлювалися торговельні відносини. Врешті-решт була висловлена готовність розпочати остаточні переговори про мир.

Переговори тривали й далі, але помітних результатів не давали. Тим часом було вчинено три замахи: на німецького посла Мірбаха в Москві (6 липня), головнокомандувача окупаційними військами в Україні фельдмаршала Айхгорна (30 липня), на В. Леніна в Москві (30 серпня). Вони не могли не внести знервованості в переговори. Останнє засідання відбулося 7 жовтня 1918 року.