Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.

Гетьман намагався порозумітися із соціалістичними національними силами, бо не міг не помічати того вакууму, в якому він дедалі більше опинявся. Через найближчого до радикальних кіл Д. Дорошенка він запропонував представникам Українського національного союзу (так став з початку серпня називатися Український національно-державний союз) взяти участь у гетьманському уряді. З цього приводу навіть почалися переговори, які В. Винниченко називав маскуванням справжньої позиції соціалістів — курсу на повстання.

Але в цей період кардинально змінилася міжнародна ситуація. Політика Центральних держав зазнала краху. 29 вересня 1918 року капітулювала Болгарія, а за нею й Туреччина. Австро-Угорська монархія 17 жовтня розпалася й перетворилася на аморфний «Союз держав». Швидко революціонізувалася Німеччина.

Для України всі ці зміни були вельми тривожними. Вона не мала власної армії, бо ті ж окупанти всіляко зволікали з дозволом на створення справжнього війська. А з поразкою двох найбільших держав Четверного союзу та евакуацією їхніх військ Україні загрожувала війна з Радянською Росією.
Росія й не приховувала своїх планів та стратегії. Л. Троцький на IV з'їзді Рад відверто визначив чергове завдання Червоної армії — заволодіти українськими землями в період .своєрідного міжцарів'я: німці вже пішли, Антанта ж ще не встигла захопити Україну.

Можливо, саме ця непевність, невизначеність становища України спонукала віднаходити якісь інші форми державного майбуття, заснованого на колишніх пошуках національного державотворення. Деякі міністри гетьманського уряду Лизогуба зверталися до цього уряду з пропозицією спробувати відновити федерацію з біло-гвардійською Росією й заручитися її допомогою в боротьбі з більшовиками. При цьому велика надія покладалася на прихильність до ідеї федерації багатьох діячів уже не існуючої Центральної Ради.

Не обійшов своєю увагою гетьманський уряд і проблеми півдня України, зокрема проблему Криму. Німецька дипломатія вела складну політичну гру довкола майбутнього статусу цього стратегічно важливого півострова.

Переконавшись у цьому, гетьманський уряд 12 червня 1918 року вручив німецькому послові в Києві ноту з вимогою приєднання Криму до України. Після тривалого зволікання все ж таки 5 жовтня в Києві почалися переговори між Українською Державою та Кримом про включення півострова до складу України. Але ці переговори були безрезультатними, бо позиції сторін не збігалися. Кримський уряд наполягав на федерації при збереженні державної самостійності Криму. Україна ж погоджувалася надати Кримові лише автономію.
53. Дипломатія України щодо окраїнних держав, які виникли на теренах колишньої російської імперії в 1917-1921 рр.

Гострою та болючою була й проблема Бессарабії. Скориставшись складним політичним становищем України, союзниця Антанти Румунія захопила Бессарабію й не поспішала її повертати. Зав'язалася виснажлива дипломатична гра, в якій поперемінно брали участь уряди то УНР і Української Держави, то РСФРР і Радянської України. Ось хроніка цієї боротьби за повернення Бессарабії.

З березня 1918 року за цю справу взялася Центральна Рада. І вже того ж дня уряд УНР сповістив Румунію про те, що доля Бессарабії може бути вирішена за участю та згодою представника України на Бухарестській мирній конференції, тому що Бессарабія становить не-роздільне ціле з Українською Народною Республікою

9 березня 1918 року вже між РСФРР і Румунією укладається договір проти рішення бессарабського Сфа-тул Церію (парламенту) про приєднання Бессарабії до Румунії.

15 травня 1918 року — Відповідь Румунії на ноту УНР щодо Бессарабії. Румунія відкинула українські претензії на тій підставі, що Бессарабія, мовляв, не анексована, а добровільно возз'єдналася з батьківщиною.

5 червня 1918 року — Нота уряду Української Держави Румунії з наполяганням на тому, що Сфатул Церій не правомочний вирішувати долю Бессарабії й що населення останньої прагне до возз'єднання з Україною.

4 жовтня 1918 року — Початок переговорів між Україною та Румунією в Києві з метою врегулювання питання про Бессарабію й встановлення товарообміну. 1 травня 1919 року — Ультиматум радянських урядів Росії й України Румунії з вимогою звільнення Бессарабії й повернення загарбаного Румунією російського військо-вого майна.

Але потім доля Бессарабії вирішилася дуже просто. 6 вересня 1919 року між Петлюрою й Румунією укладається угода, за якою Петлюра відмовився від претензій на Бессарабію, а Румунія брала на себе зобов'язання постачати йому зброю та амуніцію.

Але повернімося в 1918 рік. Ті посли країн Антанти, що втекли від більшовиків з Петрограда до Києва, переїхали потім до Румунії, до Ясс. З ними в першу чергу й спробували провести так звані прелімінарні (тобто попередні) переговори. Але головний доповідач Франції з українських справ консул Еміль Енно заявив українським представникам: «Україна не мала ніколи своєї історії, ні національної окремішності. Вона створена німцями. Уряд Скоропадського, як германофільський, має бути зліквідований». А французький та англійський посли заявили: «Україна 'є частиною Росії... Україна ніколи не була державою і не може претендувати на визнання її державами Антанти». Крім того, представники білогвардійських організацій привезли до Ясс меморандум про те, щоб держави Антанти не визнавали Україну як державу і вислали війська для її окупації.