Культура Київської Русі: архітектура, писемність, ремесло.

Київська доба ознаменувалася розквітом ремесла. У давньоруських містах були зосереджені головні центри ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках та селах. Основною його галуззю була металургія що поряд із землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруської держави. Обробка заліза що добувалося з болотяної руди, велася як у сільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим набором інструментів і володіли значною кількістю технічних прийомів обробки металу, продукуючи речі високої якості й досконалі функціонально, а в кращих зразках — і художньо довершені.

Наймасовішими видами ремесла були виготовлення керамічного посуду, обробка шкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, звичайно селилися разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Дедалі ширшого застосування набувало віконне скло. Поширеними були домашні ремесла: прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також продуктів харчування, насамперед переробка зерна. Існувало 3 категорії ремісників: сільські, вотчинні, міські.

Велике значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніше ніж у 9 ст., тобто ще до запровадження християнства. Про це свідчить укладання письмових мирних договорів. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Тільки після масового запровадження християнства в 988 р. на Русі поширюється нова писемність, абетка якої була складена братами Кирилом і Мефодієм і названа за іменем одного з них "кирилицею". Вона являла собою південнослов'янський мовний діалект, зрозумілий і східному слов'янству, що й стало головною передумовою її поширення на українських землях. Одним із найвидатніших письменників 11 ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать» , написаному між 1037 і 1050рр., Іларіон оспівує діяльність князя Володимира. Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху з його «повчанні дітям» . Найвидатнішим літописом є «Повість временних літ», яка була складена ченцем Нестором у 1113р.

Високого розвитку і досконалості за часів Давньоруської держави досягли архітектура . Із прийняттям християнства широкого розмаху набула кам’яна церковна, цивільна і фортифікаційна архітектура. До найдавніших пам’яток кам’яної архітектури належить Десятинна церква у Києві, Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Спорудження одного лише храму Софії Київської – є безпосереднім підтвердженням того , наскільки був всеохоплюючий вплив церкви на мистецтво. Збудована у 1037р. за Ярослава Мудрого ця чудова кам’яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, мала 5 апсид, 5 нефів і 13 бань. Прикрашали Св. Софію кольорові мозаїки та фрески.

Прийняття християнства у Київській Русі і його історичне значення. Роль князя Володимира.

Для зміцнення нової держави були потрібні новий світогляд з єдиним ідеологічним джерелом, єдина віра, Єдина релігія. Язичницькі культури не відповідали ідеї єдиної держави. Авторитет великого князя повинен бути освячений єдиною вірою. Потрібно було подбати і про міжнародний авторитет нової держави. Спроба Володимира зміцнити ідеологічну базу своєї влади шляхом реформування старої язичницької (поганської) релігії не вдалася. Вона зжила себе і більше не відповідала рівневі розвитку Київської Русі. У той же час сусідні держави впровадили в себе християнство або інші конфесії(іслам, іудаїзм), де проповідувалася ідея єдиного бога в єдиній державі. Володимир обрав християнство у його східному варіанті – православ’ї, що було державною релігією у Візантії - в ті часи найсильнішої сусідки Русі з розвиненими формами культури.

Православ’я активно проповідувало тезу, що будь-яка влада від Бога, що імператор – помазаник божий. Це і було те, що шукав Володимир. За його вибором простежувалися чіткі практичні інтереси – політичні, культурні та економічні чинники. Запровадження християнства Володимиром полегшувалося тим, що воно вже давно пустило глибокі корні на Русі. У Києві існувала міцна християнська громада. Ольга була християнкою . Володимир хрестився у Корсуні й увів християнство як загальнодержавну релігію за православним обрядом у 988-989рр.

Те, що для Володимира християнство мало політичне значення, видно з того, що він поєднав цю подію з одруженням із сестрою візантійських імператорів Анною. Одружившись з Анною , Володимир помітно підніс авторитет Київської Русі в очах сусідніх держав.

Християнство сприяло зміцненню Київської Русі як ранньофеодальної держави, підняло її міжнародний авторитет, зміцнило її зв’язки з Візантією, сприяло поширенню писемності на Русі, дало імпульс розвитку давньоруської культури. Церква згодом перетворилася на найбільшого феодала.

5.Ярослав Мудрий і його „Руська Правда”.

 Ярослав Мудрий (978-1054 pp.) - державний діяч, великий князь київський. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку й архів при Софійському соборі. Там же було засновано школу для «книжкового навчання». Успіхи зовнішньої політики Ярослава ґрунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки.

Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства.

Вважають, що автором найстарішого варіанта «Руської Правди» був князь Ярослав. Тому цей перший короткий список дістав назву «Правда Ярослава». Пізніші списки значно доповнили сини й онуки князя. У першому варіанті документа зберігся значний вплив родових звичаїв, у тому числі й кровної помсти. У цілому ж закони «Руської Правди» визначали правове становище різних груп тогочасного населення. У кодексі чітко виражені норми кримінального права, зокрема покарання за вбивство, образи, крадіжку.

Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права. Зокрема «Правда Ярослава» відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інститут кривавої помсти. У «Правді Ярославичів» уже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею.