Шеллінгіанські мотиви у творчості Й.Міхневича.

Професор Київської духовної академії, з 1839 р. професор філософії Рішельєвського ліцею. Філософію розглядав як науку свідомості. Оскільки в свідомості все концентрується в центрі нашого духу, то виходить в оточення предметів, які існують поза нами, то піднімається до начала, яке найвище за все і містить в собі все. В свідомості наявні три суттєвих елементи: "Я" — суб'єкт, що усвідомлює; "не-Я" — предмет усвідомлення і обмеження свідомості (світ); абсолют — перша вина того, хто усвідомлює, і усвідомлення (Бог). Філософія має відношення до всіх цих трьох елементів і постає наукою, що вивчає всезагальні начала, початкові форми, вічні закони. Розумова діяльність (як в усьому людстві, так і в індивіді) проходить різні стадії самопізнання: промислове задоволення потреб, появу загальності і громадянства, надлишку штучності і просвітлення істини, коли людина творить науку за наукою, витворює раціональну "Науку Наук — Філософію". Джерелом ф-ії є свідомість.Фі-ія постає не тільки як знання суб'єктивне (підметне), а й предметне ("прилежательиое"), оскільки без знання предмета, який пізнається, не буває знання суб'єкта пізнаючого. Прагнучи у своєму баченні поєднати все з собою і все з усім, свідомість (розкриває свою діяльність в трьох актах: прагненні від себе до не-себе (від Я до не-Я, від людини до світу), від не-себе до себе І від світу людини до першої вини усього — Бога. Це свідчить про те, що філософія є наука не емпірична, а умоглядна, випливає з ідеї, хоча це не перешкоджало йому стверджувати, що основою всіх наукових знань є душа з її силами і діями, а в самому стані розуму важко відокремити природне від надприродного, визначити межі і показати ступінь природної діяльності розуму.

Співвідношення науки і релігії, філософії і релігії - теїстичні позиції. Першою і основною істиною, на якій тримається все наше знання, є істина буття Божого — "Бог є верховне начало і останній кінець усього". Наявність цієї істини, з одного боку, обмежує розум, а з другого — відкриває можливості подолати цю обмеженість, адже те, чого не може розум, відкривається у слові божому, а чого не може зробити людина, те робить Бог. Сама філософія має два закони: природи, неписаний закон розуму, і закон писаний, покладений божими заповітами у Св. Письмі, в якому викладені Об'явлення Христового вчення. "Перебираючи помилкові одкровення людина прийшла нарешті до Одкровення істинного; розум людський віковими досвідами переконався, що те джерело істини, яке він довго шукав, але ніколи не знаходив, є одне Св. Письмо, і плодом цього переконання була віра розуму в Христове Одкровення, яке, з одного боку, розкривало перед ним таку глибину істини, про яку, залишений самому собі, і мріяти не смів, а з другого — розв'язувало для нього ж найважливіші питання, над виясненням яких даремно трудився він протягом декількох століть". Звідси вимога Міхневича, щоб гордий розум людини не піднімався над розумом Бога, а був у належній слухняності віри. Цілком зрозуміло, що в цій вимозі виявилась не просто традиція релігійно-духовної філософії, якій повинен був слідувати Міхневич, а й обмеженість та неспроможність німецької класичної філософії, в тому числі й шеллінгіанства, дати відповідь на ряд питань як онтологічного, так і гносеологічного характеру. Це усвідомлював і він сам, прагнучи вийти за межі шеллінгіанства, звертаючись до інших систем німецької філософії, завдяки чому виробляв елементи історичного підходу до співвідношення етапів розвитку філософської думки, що вже було якісно новим в її осмисленні. Свідченням цього може бути висока оцінка Міхневичем філософії Гегеля, заслугу якої він вбачав у перетворенні філософії в науку абсолютного саморозвитку думки, науку свідомості.

Елементи романтизму в Україні другої половини XIX ст. (О. Потебня).

Романтизм сприяв пробудженню укр нац свідомості, продовжував зберігати свій вплив в Укр , коли на Зх поступився ін культурним течіям. Звернення до минулого, спроби через його осмислення знайти вихід на сучасність. Олександр Потебня. Мовознавець, фольклорист, етнограф.Спрямованість досліджень:походження мови, взаємозв'язок мови та мисл.Його не задовольняли як побудови нім класичної філософії. Піддає критиці суб'єктивний і об'єктивний ідеалізм за те, що перший приймає предмети і явища природи за втілення їх ідей, а другий заперечує об'єктивне існування світу. На осн досягнень сучасної йому науки він стає на шлях визнання первинності матерії і вторинності свідомості, стверджуючи, що властивості предметів, ї не можуть існувати в окремій ідеальній сутності від самих предметів. Визнаючи детермінізм (всезагальний універсальний зв'язок предметів і явищ світу), вказує на об'єктивність причинно-наслідкових зв'язків та відносин, на те, що матерія містить причину в самій собі, де мислення ідеальне є властивістю матерії. Осн пізнання - чуттєвий досвід з об'єктивної реальністі.

АЛЕ чуттєве сприйняття не дає нам знання субстанції, якості і дії, загального і необхідного, того, що становить фундамент науки. Це стає можливим завдяки наявності у людському мисленні раціональних форм пізнання. <-Кант, проте на відміну від нього П. заявляє, що визначальну роль у мисленні відіграє слово, мова. Лише завдяки мові люд. змогла піднятись до вершини наукової діяльності і творчості. Тільки мова є засобом утворення понять, без яких неможлива ніяка наука.

Романтизм у тв. П. : Заява про те, що світ можна сприймати через мову, вона формує думку, дали змогу йому побачити у міфі, фольклорі, літ похідні по відношенню до мови моделі системи.

Для П. ( як і для романтиків) мова не є ізольованим феноменом. Вона нерозривно пов'язана з к-рою народуВ мові закладено творчі потенції, кожний акт мовлення є творчим процесом, в якому повторюється не готова істина, а відбувається процес породження нової. Творцем мови є народ. Мова породжується "нар. духом", який зумовлює нац.специфіку мови. Романтизм у соціал ідеях: визначав вирішальну роль праці та знарядь виробництва у становленні сусп, наголошував, що саме за рахунок мови і знарядь праці люд виділилася із тваринного світу. Основу сусп прогресу вбачав у нагромадженні і передачі знань від покоління до пок, де інтенсифікація сусп прогресу залежить від того, хто здійснює передачу знань, в яких верствах сусп проходить їх нагромадження. Майбутнє людства є потребою людини, бо без такої віри люд по-людському існувати не може.

Вирішальне значення нар мас у сусп розвитку, звертав увагу також на роль та значення особи в істор процесах. Розвиток цивілізації відбувається в інтересах усього людства. Виступав проти спроб використання досягнень цивілізації для пригноблення інших народів, стверджуючи, що подібні дії наносять шкоду всьому людству. Осн принципи у взаємовідносинах між народами - рівноправність і взаємоповага.