Формування самодержавної влади в Московській державі.

Утворення Московської держави пов’язане із формуванням російської народності. Перша літописна згадка про Мос-кву датується 1147 р.

У другій половині XІV ст. у північно-східній Русі посилилась тенденція до об’єднання земель. Центром об’єднання стало Московське князівство, яке виділилось із Володимира-Суздальського ще в XІІст.

Послаблення і розпад Золотої Орди, розвиток економічних міжкнязівських зв’язків і торгівлі, виникнення нових міст і укріплення становища дворянства відіграли роль об’єднуючих факторів. У Московському князівстві інтенсивно розвивалась система помістних відносин: дворяни одержували землю від великого князя за службу і на строк служби. Це ставило їх в залежність від князя і укріплювало його владу.

З XІІІ ст. Московські князі і церква розпочинають здійснювати широку колонізацію заволзьких територій, створюються нові монастирі, міста.

Відбувається об’єднання російських земель навколо нового центру – Москви, створюється централізований державний апарат.

Під час централізації відбувається перетворення всієї політичної системи. Замість великої кількості самостійних князівств утворюється єдина держава.

Централізація привела до суттєвих змін у державному апараті і державній ідеології. Великий князь став називатися царем за аналогією з ординським ханом чи візантійським імператором. Русь прийняла від Візантії атрибути православної держави, державну і релігійну символіку. У XV ст. митрополит на Русі став призначатися без згоди візантійського патріарха.

Посилення влади великого князя (царя) відбувалось паралельно з формуванням нової системи державного управління – приказно-воєводської. Для неї були характерні централізація і становість. Вищим органом влади стала Боярська дума, що складалась із світських і духовних феодалів. Це був аристократичний дорадчий орган.

До середини XVІ ст. остаточно склалась багатонаціональна російська держава. На вершині державної ієрархічної піраміди знаходилась царська влада, не обмежена ні політично, ні юридично. Цар видавав статути, укази, судебники. Він був вищим джерелом державної влади.

Формування державного апарату здійснювалось за принципом місництва, яке базувалось на критеріях знатності походження. До компетенції Думи відносилась участь у формуванні законодавства, в управлінні та судовій діяльності. Як верховний орган управління, Дума зливалась з приказами.

З XVІ ст. двірцево-вотчинна система управління трансформується в приказно-воєводську систему. Великі князі дають своїм боярам доручення “відати” тією чи іншою областю управління, тобто “приказувати”. Із цих доручень виникають спеціалізовані, галузеві органи управління – прикази, які стають монопольними органами центрального управління (Посольський, Помістний, Розбійний), що суміщають адміністративні і судові функції. Очолює приказ боярин, якому підпорядковані приказні дяки і писарі. На місцях знаходились спеціальні уповноважені. Поряд з галузевими приказами пізніше стали виникати територіальні, які завідували справами окремих регіонів.

До середини XVІ ст. місцеве управління базувалось на системі кормлінь. У повіти і князівства, приєднані до Москви, направлялись намісники (у міста) і волостелі (у волості), що мали повний набір повноважень. У своїй діяльності намісники і волостелі опирались на штат чиновників.

Вони відали адміністративними, фінансовими і судовими органами, залишаючи частину зборів з місцевого населення собі.

Особливості процесу державної централізації зводились до наступного: візантійський і східний вплив обумовили сильні деспотичні тенденції в структурі і політиці влади; основною опорою самодержавної влади став не союз міст з дворянством, а помістне дворянство; централізація супроводжувалась закріпаченням селянства і посиленням станової диференціації.

Правове становище населення в Московській державі в XVст.

Служиві(привілейований стан, який володів власністю на землю, несли військову, придвірну службу при князеві і були звільнені від державних повинностей та податків

1. Бояри – найвищий служивий стан. Вони володіли вотчинами. Існував принцип місництва – обіймання державних посад в залежності від походження і родовитості.
2. Дворяни – за службу отримували помістя. Цей стан сформувався зі слуг князя.
3. Духовенство – являлися привілейованим станом. Їх звільнювали від деяких податків та повинностей. Духовенство звільнялося від державної служби і підлягали юрисдикції виключно церковного суду

Тяглові:

1. Міське населення:

- Гості – вища категорія посадських людей. Представники багатого купецтва, які вели торгівлю з іноземними державами. Вони були підсудні виключно князю, звільнені від податків, несли службу князю. Проживали тільки в Москві.

- Торгові люди гостинної та суконної сотні – багаті, але непривілейовані купці. Проживали тільки в Москві

- Чорні люди – основна маса вільного населення посаду(поселення навколо міста)

1. Смерди

В залежності від того на чиїй землі проживали, вони ділилися на категорії:

- чорнотяглові - проживали на землі великого князя

- приватновласницькі

Відносно давності проживання на землі:

- старожили - здавна вели господарство на даній землі і несли повинності

- новоприходці – як правило, втікачі, які перейшли на землю другого власника, який надавав їм ряд пільг при сплаті повинностей

За формою експлуатації:

- половники – працювали за половину врожаю

- серебники – знаходились в борговій грошовій залежності.

Судебники 1497 і 1550 років, загальна характеристика.

Cудебник 1497 року -перша російська загальнодержавна збірка законів, найважливіша пам'ятка юридичного характеру Московської Русі кінця XV ст.. Створений в часи правління Івана III.

Його джерелами були «Руська правда», Псковська судна грамота, поточне законодавство московських князів, звичаєве право. Складався з 68 статей. Поклав початок загальному закріпаченню селян, запровадивши повсюдно Юріїв день (назва від церковного свята 26 листопада за ст. ст.), тобто, час, протягом якого дозволявся перехід залежних селян від одного землевласника до іншого. За тиждень до Юрієвого дня і протягом тижня після нього селянин, виконавши свої зобов'язання перед паном, міг від нього піти.

Судебник 1550 (царський або другий) — основний законодавчий акт Московської держави періоду формування станово-представницької монархії. До нього ввійшли норми Судебника1497, а також нові норми адміністративного, цивільного, кримінального та судового права, прийняті в наступні роки. Складався зі 100 статей. Був винайдений 1754р, а опублікований 1768р Міллером.

Зміст: регламентація кабальних відносин кабального холопства, земельні відносини, організація суду та судочинства

Діяв до прийняття Соборного уложення 1649.