Релігійна реформа Володимира Святославовича.

Вищі органи влади Київської Русі.

Система державних органів влади Київської Русі:

1) Великий київський князь;

2) удільні князі;

3) представницький орган - всенародне віче;

4) дорадчий орган при великому князеві - рада старійшин;

5) намісники великого князя в містах, посадники (у його повноваження входили суд і розправа в містах);

6) волостелі - представники Великого князя в селах (вони здійснювали судові повноваження в селах і селах).

Київська Русь – ранньофеодальна монархія. На вершині державної влади стояв Великий князь. До органів влади відносилися боярська рада, віче.

Князь. Ним міг бути тільки член сім’ї Володимира Великого. Русь не мала чіткої системи престолонаслідування. Компетенція і влада князя були необмежені і залежали від його авторитета і реальної сили. Насамперед князь був полководцем також очолював адміністрацію та суд. Він мав право приймати нові закони та змінювати старі. Князь мав вплив на церковні справи.

Боярська рада, а спочатку-рада дружини князя, був невід’ємною частиною механізма влади. Радитись з боярами було моральним обов’язком князя. Не дивлячись на це, боярська рада не стала державним органом з чітко визначеним складом, компетенцією, функціями.

Віче являло собою орган влади, який зберігся з часів родоплемінного устрою. Віче мало право вибирати князя або відмовляти йому. Вибраний князь повинен був заключити договір з віче – «ряд». Віче не мало визначених компетенцій, порядку скликання

Адміністративно-фінансова реформа Х ст.

Проведена після смерті Ігоря його дружиною Ольгою, яка жорстоко покарала древлян за вбивство чоловіка, а для того щоб інше не повторювалось вона вирішила провести реформи:

1. Поширювалася феодальна власність на землю

2. Упорядкування системи збору данини

3. Створення погостів – місця збору данини

4. Встановлення чіткого розміру данини

Таким чином, держава вперше отримала певну адміністративну-територіальну систему і також примітивну фінансову систему.

Джерела холопства в Київській Русі.

Холоп - найбільш безправний суб'єкт права. Його майнове положення особливе: усі, чим він володів, було власністю пана. Усі наслідки, що випливають з договорів і зобов'язань, що укладав холоп (з відона хазяїна), також лягали на пана.

Закон регламентував різні джерела холопства. "Руська Правда" передбачала наступні випадки: самопродаж у рабство (однієї людини або всієї родини), народження від раба, одруження на рабі, "ключництво", тобто надходження в служіння до пана, але без застереження про збереження статусу вільної людини. Джерелами холопства були також: здійснення злочину (таке покарання, як "потік і розгарбування", передбачало видачу злочинця "головою", перетворення в холопа), втеча закупа від пана, злісне банкрутство (купець програє чи тринькає чуже майно). Найбільш розповсюдженим джерелом холопства, не згаданим, однак, у "Руській Правді" був полон.

Редакції Руської Правди.

Руська Правда - правовий кодекс Русі.
Руська Правда містить в собі перш за все норми кримінального, спадкового, торгового та процесуального законодавства; є головним джерелом правових, соціальних та економічних відносин східних слов'ян.
Руська правда дійшла до нас у 300 списках.Всі ці списки прийнято розділяти на три редакції.

Перша редакціяпов’язана з ім’ям Ярослава і датується 1016-1054р. Включала 17 статтів.

Друга редакціябула результатом спільної діяльності братів Ярославичів – Ізяслава, Святослава, Всеволода, датується періодом до 1068р, містила 26ст

Третя редакціяне молодша 1113 приналежить авторство В.Мономаха, містить 121ст.

Дві перші редакції прийнято об’єднувати в одну – Коротку редакцію(Суд Ярослава Володимировича). «Коротка Правда» складалася з 43 статей. Перша її частина, найбільш древня, говорила ще про збереження звичаю кровної помсти, про відсутність достатньо чіткої диференціації розмірів судових штрафів у залежності від соціального статусу потерпілого. Друга частина (ст. 18 - ст. 43) відбивала подальший процес розвитку феодальних відносин: кровна помста скасовувалася, життя, майно феодалів обгороджували підвищеними мірами покарання.

Третя – отримала назву Поширеної. Списки «Великої Правди» знаходять у списках церковних законів, в літописах, в статтях з Св. Письма судового і законодавчого характеру («Мірила Праведні»). "Велика правда" складалася з двох частин - Статуту князя Ярослава Мудрог і Статуту Володимира Мономаха, що входили в «Коротку Правду» з пізнішими змінами і доповненнями Статуту, прийнятого під час князювання Володимира Мономаха, після придушення повстання в Києві 1113 р В Поширеній редакції, на відміну від Короткої, ми виділяємо статут про закупів та холопів, Поширена редакція відрізняється від Короткої насамперед рівнем розвитку цивільного права.

Договори Русі з Візантією.

Важливими пам'ятками права були договори Русі з Візантією: 907,911,945 і971 років. У договорах Олега згадується договір Оскольда 865 року, який не зберігся. Не дійшов до нас і текст договору Олега 907 року. У договорах Русі з Візантією ми знаходимо норми публічного, міжнародного та приватного права. У договорах обидві держави виступають як рівноправні партнери. Важливим є виноска в договорах на руський закон.
Руський закон описується як добре створене, самобутнє законодавство, яке суворо карає за злочин проти особистості, власності. Система права Київської Русі відповідала розвиненому суспільству.
З аналізу текстів договорів випливає, що в них виражено змішане російсько-візантійського права. Тут ми знаходимо норми кримінального, цивільного та міжнародного права.
Серед норм кримінального права виділяються статті, які трактують вбивство (ст. 4 договору 911 року і ст. 13 договору 945 року). За ст. 4, якщо рус вб'є візантійця або візантієць вб'є руса, винний помре на місці, де здійснено вбивство. У договорі 945 року аналогічна стаття наводиться кілька в зміненому вигляді. У ній йдеться, що вбивця може бути затриманий і позбавлений життя близькими родичами вбитого.
Статті 6 і 7 договору 911 року говорять про майнові злочини. Якщо рус вкраде що-небудь у візантійця, або візантієць у руса, і спійманий потерпілим у момент крадіжки буде чинити опір, то його вбивство не потягне за собою покарання вбивці, більше того, потерпілому повертається вкрадене.
У договорах є ряд статей, які відносяться до цивільного права. Так, в договорі 911 року є стаття про спадкування русів, які перебували на службі у візантійського імператора.
Удоговорі 911 року вміщено статтю, яка регламентує видачу злочинця. У ній говориться: якщо злочинець здійснить втечу з Русі до Візантії, і російська влада пред'явить скаргу візантійському уряду, то останнє повинно силою повернути злочинця на Русь.

Релігійна реформа Володимира Святославовича.

Першою за часом реформою Володимира була релігійна. Одразу ж по утвердженні на київському столі князь «поставив ідолів на горбі над двором теремним (княжим)». Мова йде про влаштування своєрідного пантеону язичницьких богів, у якому було зібрано слов'янських і неслов'янських богів з богом-громовержцем Перуном на чолі.

 Але реформа була приречена на неуспіх. Стара, віджила язичницька віра не відповідала новим відносинам у суспільстві, що швидко оновлювалось. Отже, природно, що згодом Володимир вирішив запровадити на Русі християнство як державну релігію. Візантія програла війну Болгарії, в країні посилилася боротьба земельних магнатів проти братів — імператорів Василія II і Константина. Василій II спішно вирядив послів до Києва, щоб просити військової підтримки у руського князя Володимир пообіцяв допомогу, запросивши за неї велику ціну руку сестри імператора Анни. Василію II після роздумів і зволікань довелося погодитися на цей нечуваний доти шлюб Анни з князем — язичником. У свою чергу, Володимир зобов'язався охреститися й незабаром виконав свою обіцянку.

 Велике на той час шеститисячне, добре озброєне й вишколене руське військо допомогло Василію II здолати феодальну опозицію. Імператор зміг перевести дух і підступно порушив головну умову угоди з Володимиром відмовся видати за князя сестру. Щоб таки змусити Василія II додержати слова, київський володар 989 р обложив місто Херсон, що було опорою візантійського панування у Криму, і влітку того року здобув його Імператорові довелося спішно прислати Анну до Херсона, де вона урочисто взяла шлюб з Володимиром Навесні 990 р князь з молодою дружиною повернувся до Києва й заходився насаджувати християнство «Наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли», — повідомляє «Повість» Руські люди неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів. Тому християнізація Русі розтяглася на кілька століть Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.

 Запровадження християнства в Київській Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу «хрещення Русі» у ній поширилися писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками світової літератури і науки. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення ввело Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.