Новгородська і Псковська судні грамоти: загально-правова характеристика.

В 15ст відбулася кодифікація новгородського та псковського права. Її результатом стали Новгородська та Псковська судні грамоти. Новгородська судова грамота дійшла до нас лише в одному не повному уривку. Вона містить норми тільки процесуального права.Єдиний повний відомий список Псоковської судної грамоти був знайдений в Одесі та опублікований в 1847р. Прийнята вона на віче в 1467р. Її джерелами є: Руська правда, звичаєве право, постанови псковського віче, Боярської ради, грамоти псковських князів. Грамота складалася з 120ст. Її норми містять свідчення про економічне та політичне становище Пскова, про суспільний та державний лад, про суд, про значний розвиток в порівнянні з Руською правдою інститутів цивільного права та ін.

Злочин і покарання за Псковською судною грамотою.

Система покарань ПСГ проста: відомі були тільки два види покарання - смертна кара і штраф. Конкретні видисмертної кари в законі не визначалися. З літописів відомо, що злодіїв зазвичай вішали (ця страта була традиційною для таких злочинців і прийшла на Русь з Візантії), паліїв спалювали, зрадників била натовп, вбивцям відрубували голову; відомо було і утоплення. Штрафи (продажу) стягувалися на користь князя, частину суми надходила в казну Пскова. Одночасно з виплатою штрафу винний повинен був відшкодувати збиток.

У Новгороді та Пскові продовжував існувати змагальний процес. Разом з тим, розвивається і слідча, розшукова форма процесу. Як і в Київській Русі, у феодальних республіках існував інститут досудової підготовки справи - звід. Детально в ПСГ склепіння не регламентувався, оскільки і в цьому разі діяли норми Руської Правди.

На процесі допускалося представництво сторін. Жінки, діти, старики, ченці, черниці, глухі мали посібників, які повинні були представляти в суді їх інтереси. Грамота забороняла посадовим особам виступати в якості представника сторони в процесі, щоб, ймовірно, не чинити тиску на суд. В разі спору про церковній землі інтереси церкви представляв староста, тобто виборний представник віруючих приходу цієї церкви.

Процес за Псковською судною грамотою: форма, судові докази.

Процес починався зазвичай поданням позовної заяви, скарги. Половник і його пан починали вирішення своїх суперечок з закліча, публічного сповіщення на торгу про свої претензії. Це оголошення повинне було залучити до справи як свідків членів громади.

Важливим етапом був виклик відповідача до суду, який здійснюється публічно, на церковній площі в присутності священика. У випадку 5-денний неявки до суду відповідача його могли доставити на суд примусово.

Багато місця в законі приділено доказам. Серйозну роль, особливо в майнових суперечках, грали письмові докази. Перше місце серед них займала запис. В окремих випадках доказову силу мали і прості розписки - рядніци, дошки. Серед доказів могло бути й власне визнання. ПСГ згадує його, кажучи про суперечку за договором позики. Проте в практиці воно вживалося і по кримінальним справах. Велику роль у процесі грали свідки. Розрізняються свідчення сторонніх людей, сусідів і послухів, що були не тільки очевидцями, але й активними учасниками процесу. Послух повинен захищати свої свідчення проти відповідача на поєдинку. Неявка послуху веде до автоматичного програшу справи стороною, що спирається на доказ своєї правоти на його свідчення. Закон вносить відомий формалізм в оцінку показань послуху: розбіжність свідчень позивача і послуху вело до програшу справи. У справах про крадіжки як доказ виступало «полішное», тобто крадена річ, знайдена в особи, запідозреного у крадіжці. Поличного виявлялося під час обшуку, виробленого посадовою особою - приставом, разом з яким міг бути присутнім і позивач. ПСГ вводить новий вид Ордалія - судовий поєдинок, поле. Зазвичай він виступає в альтернативі з присягою, коли інших, більш вагомих доказів немає. ПСГ досить докладно розглядає порядок проведення поєдинку, правила заміни сторони в ньому найманим бійцем. Послух не міг замінити себе бійцем. Якщо обидві сторони, які повинні брати участь в поєдинку, були жінки, така заміна також не допускалася. Це встановлювалося у зв'язку з тим, що в іншому випадку виникала можливість заміни бійцем тільки однієї сторони в поєдинку (при неспроможності інший). Подібний поєдинок був би свідомо нерівним.

Процес був усним, але рішення виносилося в письмовому вигляді, при видачу його стягувалися судові мита. Рішення у справі виконували спеціальні службовці князя чи міста.

Правове становище населення Новгородської республіки.

У Новгороді, як і в інших районах Русі, існували світські і духовні феодали. До духовним насамперед належали монастирі і вищі духовні ієрархи: архієпископ, єпископ, настоятелі монастирів. Монастирське землеволодіння зростало досить швидко, багато світські феодали передавали по заповітів свої землі на помин душі, часто монастирікупували землю, були й випадки захоплення ними земель як общинних, так і незайнятих. У той же час монастирі рідко відчужували свої володіння, як виключення можуть розглядатися операції з продажу монастирями землі. Виключалося і дроблення церковних земель, властиве світському землеволодінню. Обширні землі давали Новгородської єпархії значні доходи, які пускалися духовенством в торговий оборот. Церква в Новгороді і Пскові в оголосила себе покровителькою торгівлі. Вона була берегинею еталонів мір і ваг, скріплювала міжнародні торгові договори. Все це робило церква і вище духовенство впливовою силою в обох феодальних республіках.

До світським феодалам належали бояри, жітьі люди (тобто заможні), до них можна віднести також своеземцев (земців у Пскові). Особливістю Новгорода і Пскова було відсутність князівського домену та наявність землеволодіння міської громади.

Найбільш впливову групу феодалів становили бояри - нащадки родоплемінної знаті. В основі їх політичної могутності лежало багатство. Спочатку бояри користувалися доходами від громадських земель Новгорода, що виступав як колективний феодал. Проте до XIV ст. склалося вже й індивідуальне землеволодіння боярства .* Крім того,новгородські бояри широко займалися торгівлею і лихварством. Вони ревно охороняли свої виключні права займати вищі виборні посади в республіці (посадника, кончанского старости). Що мали часом і великі статки жітьім людям шлях до цими посадами був закритий. Навіть посаду тисяцького, що представляв інтереси насамперед жітьіх і «чорних» людей, у XIV ст. стали займати бояри. Оскільки в Пскові велике землеволодіння поширена не було, економічне панування бояр не стало таким сильним, як у Новгороді. У силу цього роль князя і віча у Пскові була вищою, ніж у Новгороді.