Характеристика кредитного договору 7 страница

1. Підстави звільнення від відповідальності. Випадок та непереборна сила.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Коментована стаття встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор). Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною (детально див. коментар до ст. 263 ЦК). Коментована стаття встановлює також перелік подій, настання яких не буде вважатися випадком, а отже не звільняє особу, що порушила зобов'язання, від відповідальності. До таких подій відносяться: - недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами); - відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання); - відсутність у боржника необхідних коштів (дана обставина слідує із загального розуміння грошей як родових речей і відомого ще з римських часів постулату, що "рід не гине". Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання).

1. Страхові  правовідносини. Різновиди страхування

За договором майнового страхування одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договором плату (страхову премію) при настанні передбаченого в договорі події (страхового випадку) відшкодувати іншій стороні (страхувальникові) або іншій особі, на користь якої укладено договір (вигодонабувачу), завдані внаслідок цього події збитки в застрахованому майні або збитки у зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) в межах визначеної договором суми (страхової суми). [5]
За договором майнового страхування можуть бути, зокрема, застраховані наступні майнові інтереси: 1) ризик втрати (загибелі), недостачі або пошкодження певного майна (стаття 930 ЦК); 2) ризик відповідальності за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, а у випадках, передбачених законом, також відповідальності за договорами - ризик цивільної відповідальності (статті 931 і 932 ЦК); 3) ризик збитків від підприємницької діяльності через порушення своїх зобов'язань контрагентами підприємця або зміни умов цій діяльності по не залежних від підприємця обставинам, у тому числі ризик неотримання очікуваних доходів - підприємницький ризик (стаття 933). [6]
П. 1 статті 929 ГК, визначаючи предмет договору майнового страхування, допускає широке коло об'єктів і інтересів, які можуть бути застраховані, поряд зі збитками у застрахованому майні говориться і про збитки у зв'язку з іншими майновими інтересами. П. 2 статті 929 ГК перераховує найбільш типові, з точки зору законодавця, випадки, причому перерахуванню передує вираз "зокрема", з чого випливає, що перелік не є вичерпним (замкнутим) і, отже, дозволяє сторонам самим визначити в договорі предмет ( об'єкт) страхування. Це може бути і очікуваний прибуток, і втрати, яких страхувальник хоче уникнути, зокрема, виникнення певних обов'язків (наприклад, відповідальності) і т.д., якщо тільки стосовно тих чи інших об'єктів чи інтересів немає прямої заборони в законі; про обмеження , пов'язаних з перерахованими в п. 2 коммент. ст. приватними випадками майнового страхування.
Правило п. 1 ст. 929 ГК про те, що страховик відшкодовує збитки лише в межах страхової суми, знає виключення, встановлені п. 2 ст. 962 ЦК.
Майно може бути застраховане за договором страхування на користь особи (страхувальника або вигодонабувача), має заснований на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні цього майна.
Договір страхування майна, укладений за відсутності у страхувальника або вигодонабувача інтересу у збереженні застрахованого майна, недійсний.
Договір страхування майна на користь вигодонабувача може бути укладений без вказівки імені або найменування вигодонабувача (страхування "за рахунок кого слід").
При укладенні такого договору страхувальникові видається страховий поліс на пред'явника. При здійсненні страхувальником прав за таким договором необхідно подання цього поліса страховикові. [7]
П. 3 ст. 931 ЦК передбачає можливість укладення договору майнового страхування без вказівки конкретного, прямо названого вигодонабувача. У цьому випадку вигодонабувачем буде визнаний той, хто пред'явить страховий поліс, виданий на пред'явника. Застосування п. 3 ставить ряд питань, на які прямої відповіді закон в даний час не дає, зокрема, встановлює чи п. 3 виняток із загальних правил пп. 1 і 2 931 ЦК. ГК ніде прямо про це не говорить. З систематичного тлумачення закону і зіставлення всіх трьох пунктів ст. 931 ЦК, а також ст. 960 ГК випливає, що і при страхуванні "за рахунок кого слід" (кому або на чию користь буде належати) у вигодонабувача, який представив страховику представницькою; поліс, повинен бути "заснований на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні майна" ( п. 1), за відсутності якого договір страхування недійсний (п. 2). Звідси випливає, що страховик, до якого звернувся власник представницькою поліса, має право вимагати доказів наявності у нього страхового інтересу, тобто права на застраховане майно. Вимагати посвідчення законності придбання представницькою поліса він не може, проте сам не позбавлений права доводити протиправність отримання такого поліса його пред'явником.

Оскільки для отримання страхового відшкодування необхідно представити представницькою поліс, добровільно переданий попередніми його власниками, правило ст. 956 ЦК про заборону заміни вигодонабувача після того, як він виконав будь-яку з обов'язків за договором страхування, в даному випадку непридатне, якщо тільки при передачі представницькою поліса не були допущені будь-які зловживання.

1. Порядок   укладання шлюбу.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.

Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.

Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану).

4. Заручини.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.

Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.

Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є :

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості.

5. Реєстрація шлюбу.

Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

- вагітність нареченої;

- народження нею дитини;

- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:

- за місцем їхнього проживання;

- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:

а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.

Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.

Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

1. Вина як умова відповідальності. Значення вини у договірній відповідальності

Цивільно-правова відповідальність, як договірна, так і позадоговірна, може виникнути за таких основнх умов: а) на-

181

явність майнової шкоди; б) протиправність дії, якою заподіяно шкоду; в) причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою; г) вина особи, яка заподіяла договірну чи позадоговірну шкоду.'

Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Під шкодою, звичайно, розуміють зменшення або знищення будь-якого особистого чи майнового блага.

При цьому розрізняють майнову чи немайнову шкоду. Майнова — це шкода, яка може бути виражена у грошах. Вона виникає в результаті знищення або зменшення як майнових (предметів матеріального світу), так і особистих немайнових благ (наприклад, життя, здоров'я).

Цивільна відповідальність, за загальним правилом, настає лише тоді, коли внаслідок протиправної дії (у тому числі при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання) кредиторові заподіяно майнову шкоду.

Виняток з цього правила становлять випадки, коли у договорі або законі передбачено неустойку (шраф, пеню), яку повинен сплатити боржник при невиконанні або при неналежному виконанні договірного зобов'язання. Ці санкції боржник має понести незалежно від того, чи було заподіяно кредиторові якусь шкоду невиконанням або неналежним виконанням договору, чи ні.

У випадках, коли законом або договором не передбачено неустойку на випадок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, наявність майнової шкоди, як правило, є необхідною умовою майнової відповідальності.

Відповідно до ст. 203 ЦК України при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (грошовий вираз майнової шкоди). Вони можуть виражатися у витратах, зроблених кредитором, у втраті або пошкодженні його майна, а також у неодержанні кредитором доходів, які він мав одержати, якби зобов'язання було виконане боржником (ч.2 ст.203 ЦК України).

Всі ці збитки прийнято поділяти на два види: а) витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна;

б) неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, якби боржник виконав зобов'язання.

За термінологією ЦК УРСР 1922 р. перший вид збитків називався «позитивною шкодою у майні», а другий — «упущеною

'Умови виникнення як договірної, так і позадоговірної відповідальності в основному однакові.

182

користю». Перший — це, по суті, сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання: суми неустойки та збитків, сплачених кредитором своїм контрагентам через невиконання ним зобов'язань з вини боржника; витрати кредитора на усунення недоліків у роботі, виконаній боржником, тощо. Отже, до цього виду збитків слід віднести суми витрат, зроблених кредитором, вартість втраченого майна, а також суми, на які знизилась вартість майна у результаті його пошкодження (якщо таке є наслідком несправності боржника).

Другий вид збитків — це різниця між вартістю, яку мало б майно кредитора, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, і вартістю, яку воно має. Наприклад, неодержані підприємством планові прибутки внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання щодо поставки сировини. Відповідно до ст.203 ЦК України обидва зазначені вище види збитків підлягають відшкодуванню.

Протиправність дій боржника і заподіювана шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Для того, щоб виникла відповідальність, дія або бездіяльність, якою заподіяно договірну або позадоговірну шкоду, мають бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин протиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об'єктивну норму права, а й суб'єктивне право тієї чи іншої особи.

До протиправних дій (бездіяльності) слід, за загальним правилом, віднести як невиконання або неналежне виконання договору, так і заподіяння позадоговірної шкоди особі чи її майну.'

Положення про те, що невиконання або неналежне виконання договору є дією протиправною, випливає як із змісту норм, що містять загальні положення права зобов'язань (наприклад, ст.151 ЦК України), так і з норм, які регулюють відносини, що виникають з окремих договорів.

У деяких випадках невиконання договору може бути дією правомірною. Тоді боржник за невиконання або неналежне його виконання відповідальності не несе.

'З юридичного погляду немає принципової різниці між дією і бездіяльністю. Як невиконання або неналежне виконання договору, так і заподіяння позадоговірної шкоди може бути здійснене не лише шляхом вчинення певних дій, а й у результаті утримання особи від дії, яку вона за законом чи договором зобов 'язана була виконати.

183

Так, правомірним буде невиконання зобов'язання або його виконання без урахування укладеного договору, якщо компетентний орган, якому підпорядковані контрагенти по договору, змінив або анулював завдання, яке лежало в основі договору. Такий висновок випливає із змісту ст.221 ЦК України.

У зазначеному випадку невиконання або неналежне виконання договору позбавлене протиправного характеру, а тому не тягне цивільно-правової відповідальності.

Заподіяння позадоговірної шкоди особі чи її майну за загальним правилом є також протиправним. Але існують і винятки з цього правила, коли заподіяння шкоди буде правомірним, зокрема, якщо шкоду заподіяно у стані необхідної оборони або крайньої необхідності. У випадках заподіяння шкоди в стані необхідної оборони заподіювач шкоди відповідальності не несе. Лише у випадках, прямо передбачених законом, шкода, заподіяна правомірно, підлягає відшкодуванню (ст.445 ЦК України).

Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідальності. Необхідною умовою виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність певного причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Причинний зв'язок — це об'єктивний зв'язок між явищами природи або суспільного життя, при якому одне явище виступає як причина, а друге — як наслідок: одне явище (причина) породжує, зумовлює виникнення другого явища (наслідку).

Наприклад, внаслідок зниження температути нижче 0° у звичайних умовах вода перетворюється на лід, тобто зниження температури зумовлює перехід речовин з рідкого стану у твердий. Між цими двома явищами існує причинний зв'язок. Перше з них — причина, друге — наслідок. Інший приклад. За договором одна організація повинна була поставити іншій певну кількість сировини або палива. Договір постачальник не виконав. Внаслідок цього друга організація (покупець) не змогла виробити певної продукції і не одержала прибутків. У цьому прикладі невиконання договору є причиною, а збитки, яких зазнала друга організація, — наслідком.

Для того, щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно, щоб ця шкода була результатом саме її дій або бездіяльності, тобто, щоб між діями або бездіяльністю особи і шкодою був певний причинний зв'язок. Це безпосередньо випливає із змісту ст.ст.203, 440 ЦК України.

У більшості випадків встановити наявність необхідного причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою неважко.

184

Наприклад, між двома громадянами було укладено договір житлового найму. Проте, коли наймач привіз своє майно, щоб вселитися у кімнату, наймодавець відмовився дати ключі від кімнати і їзагалі відмовився виконувати договір. Тут зрозуміло, що збитки, які зазнав наймач у зв'язку з перевезенням майна, є наслідком невиконання договору з боку наймо-давця.

Інший приклад. Автомашина збила громадянина і завдала йому тяжких тілесних пошкоджень. Внаслідок цього громадянин втратив працездатність, а отже, і заробіток. Тут також наявність достатнього для виникнення відповідальності причинного зв'язку між діями водія автомашини і завданими збитками не потребує доказів. Саме дії водія з необхідністю зумовили ці збитки.

Але у житті не завжди наявність причинного зв'язку буває такою пезперечною. Уявімо собі: наймач (за вищенаведеним прикладом з договором житлового найму) разом з майном повертається на старе місце проживання. У дорозі сталося так, що було пошкоджено цінну річ. Чи можна при цьому вважати, що між невиконанням договору і збитком, якого зазнав кредитор (наймач) завдяки пошкодженню майна, існує причинний зв'язок? Певний зв'язок є, бо коли б договір було б виконано, не було б потреби везти майно назад, і воно, певно, не було б пошкоджене. Але чи дає цей зв'язок підстави визнати боржника відповідальним за ці збитки?

1. Поняття   страхування. Основні страхові поняття

Страхувальники - як вже мовилося, це ми з вами. Юридичні або дієздатні фізичні особи, що уклали із страховиками договори страхування або що є страхувальниками через закон. Страхувальник укладає договір страхування, страхуючи свій власний інтерес або інтерес третьої сторони, сплачує для цього страхові премії (платежі, внески) і має право згідно із законом або за договором страхування отримати страхове відшкодування.

Якщо наступає страховий випадок. Буває і так, що страхувальник не сам отримує страхове відшкодування, а займається цим третя сторона. Застрахований - близьке до першого поняття. Це фізична особа, на ім'я якої поміщений договір особистого страхування. У договорі передбачається виплата страхового забезпечення при настанні певних неприємних подій. При укладенні індивідуального договору страхування застрахованим є сам страхувальник. При страхуванні працівників за рахунок підприємства застраховані не є страхувальниками. При цьому згода співробітників на укладення договору страхування може і не потрібно.
Вигодопріобретатель - знову ж таки це клієнт, але від застрахованого або страхувальника відрізняється тим, що не є ні тим, ні іншим. Це особа, призначена застрахованим для отримання страхової суми у разі своєї смерті. У майновому страхуванні вигодопріобретателем може бути будь-який власник, якщо майно, що належить йому, застраховане іншою особою в його користь. Наприклад, людина застраховує зняту квартиру - він є страхувальником майна, зданого йому в оренду. Одержувачем страхового відшкодування може бути власник майна. Він і буде вигодопріобретателем.
Страховики - про них теж вже згадувалося. Це юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, передбаченою законодавством РФ, створені для здійснення страхової діяльності і такі, що отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності на території країни. Предметом безпосередньої діяльності страховиків не може бути виробнича, торговий - посередницька і банківська діяльність. Тільки страхування і все, що з цією діяльністю безпосередньо пов'язане.
Страховий агент - той, з ким страхувальникові часто доводиться безпосередньо спілкуватися. Це фізична або юридична особа, що діє від імені страховика і за його дорученням відповідно до наданих повноважень.Об'єкти страхування - те, що страхується. Страхувати можна все, що не суперечить законодавству Російської Федерації. Це майнові інтереси:
пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю і пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи;
пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням майном;
пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особи або майну фізичних або юридичних осіб.
Страхова вартість - це дійсна вартість об'єкту для цілей страхування.
Страховий випадок - найнеприємніше в страхуванні. Це та сама доконана подія або (якщо прописано в договорі) ціла сукупність подій, з настанням якого сраховщик зобов'язаний провести страхову виплату по відшкодуванню збитку страхувальникові або третій особі. Всі ознаки і перелік страхових випадків визначені в правилах страхування.
Страховий збиток - це вартість повністю загиблого майна або знеціненої його частини пошкодженого за страховою оцінкою.Страхове відшкодування - те, що виплачує клієнтові страховик. Тобто сума збитку, заподіяного застрахованому майну, що належить до виплати. Або частина цієї суми. Страхове відшкодування може бути рівне або менше страхової суми. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку застрахованому майну при страховому випадку, хіба що в договорі буде окремо прописана конкретна сума виплати.
Страхова сума - це грошова сума, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску і страхової виплати. Зрозуміло, встановлюється вона договором страхування. При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення договору. Сторони не можуть оспорювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він був навмисно введений в оману страхувальником.
Якщо страхова сума, визначена договором страхування, перевищує страхову вартість майна, він є недійсним через закон в тій частині страхової суми, яка перевищує дійсну вартість майна на момент висновку договору.