Характеристика кредитного договору 3 страница

Державна реєстрація розірвання шлюбу за заявою одного із подружжя: чоловіка або дружини здійснюється в його присутності після закінчення одного місяця від дня подачі заяви. Розірвання шлюбу через представника і у цьому випадку не допускається.

За реєстрацію розірвання шлюбу з особою, визнаною у встановленому порядку безвісно відсутньою або недієздатною внаслідок психічного розладу, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менше трьох років, стягується державне мито із подружнього, який подав заяву про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу в органах РАЦСу за заявою тільки одного із подружжя при будь-яких інших обставинах, крім встановлених законом, не допускається. У зв'язку із цим необхідно мати на увазі, що передбачений законом порядок розірвання шлюбу з особами, визнаними судом недієздатними, не застосовується до випадків розірвання шлюбу з особами, обмеженими судом у дієздатності внаслідок зловживання ними спиртними напоями або наркотичними засобами. У цих випадках розірвання шлюбу здійснюється в загальному порядку.

1. Момент    виникнення права власності у покупця. Ризик випадкової загибелі майна

Право власності у покупця за договором купівлі-продажу виникає з моменту передачі речей (вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або ін. товарно-розпорядчого документа), якщо інше не передбачено договором чи не встановлено законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотар. посвідченню, виникає у набувача з моменту посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає держреєстрації, право власності виникає з моменту реєстрації.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.668). Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. Умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.

1. Порядок   та форми розрахунків в Україні

Переважна більшість договірних та інших зобов'язань передбачають проведення оплати за вчинення певної дії, яка становить їх зміст. Зважаючи на те, що гроші є специфічним об'єктом цивільного права, законодавець встановлює спеціальні правила щодо їх цивільного обігу. Залежно від уречевленості грошових коштів розрізняють готівкові та безготівкові форми розрахунків.
Готівкові розрахунки передбачають фізичну передачу грошових знаків від однієї особи до іншої на виконання свого обов'язку перед іншою стороною. Порядок проведення готівкових розрахунків встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок, його володілець передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. Взамін володілець рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юр. особами, а також за участі фіз. осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентує ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та ін.

1. Поняття   припинення шлюбу

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту можна назвати такі підстави припинення шлюбу (ст. ст. 104- 105 СК).

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

Громадянин може бути оголошений померлим у судовому порядку в разі, коли за місцем його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) чи дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи автомобільна катастрофа) - протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж по закінченні двох років з дня припинення воєнних дій. Згідно зі ст. 264 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в державних органах РАЦСу і видачі Свідоцтва про смерть. Тобто у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, правовідносини між подружжям припиняються, і другий з подружжя може вступити в інший шлюб, не порушуючи питання про розірвання шлюбу.

В разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається поновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб (ст. 118 СК).

Якщо особа, що була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їх заявою за умови, що ніхто не перебуває у повторному шлюбі.

У випадках, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 118 СК, державний орган РАЦСу анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі.

При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його розірвання в судовому порядку або через державні органи РАЦСу.

Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.

Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

1. Права       та обов’язки сторін за договором купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу належить до типових двосторонніх договорів.
Обов'язки продавця:
- передати товар покупцеві у власність. Передача може здійснюватися або шляхом безпосереднього вручення, або здачею товару для перевезення чи пересиланням органам транспорту або пошти;
- передати покупцеві необхідні документи на товар, які передбачені законом чи договором;
- забезпечити виникнення у покупця права власності на товар;
- інформувати покупця про недоліки речі;
- попередити покупця про права третіх осіб, тобто про так звані юридичні недоліки речі;
- зберігати продану річ в тих випадках, коли право власності переходить до покупця до її передачі;
- виступити на боці покупця, якщо треті особи звернулися до покупця з позовом про витребування речі.
Обов'язки покупця:
- сплатити обумовлену грошову суму за товар;
- вчинити дії, необхідні для забезпечення передачі товару (надати відвантажувальні реквізити, оформити довіреність представнику тощо);
- прийняти товар або забезпечити зберігання товару, який покупець відмовився прийняти;
- оглянути товар і перевірити його якісні і кількісні характеристики;
- притягнути продавця до справи, якщо треті особи звернулися з позовом про витребування речі.
Спільними обов'язками сторін є відшкодування збитків, які виникли у контрагента у зв'язку з неналежним виконанням договору, затримкою виконання або відмовою.

1. Розрахункові      правовідносини. їх специфіка

Діяльність комерційних банків зі здійснення платежів і розрахунків у народному господарстві визначає їх вирішальну роль в організації грошового обігу. Грошовий обіг на території України здійснюється в готівковому або безготівковому порядку.
Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, за яких платежі здійснюються без участі готівки перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок отримувача грошей або зарахуванням взаємних вимог. Комерційні банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового обслуговування.
Підприємства, організації у процесі виконання укладених договорів здійснюють розрахунки за своїми зобов’язаннями.
Розрахунки між суб’єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через банк. За умов ринкової економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя. Завдяки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов’язаннями, за їх допомогою контролюються як витрачання коштів, так і їх цільове використання, а також відповідний розподіл та додержання режиму економії різними власниками.
Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на користь іншої через кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин полягає у тому, що вони мають самостійний майновий характер із двома моментами — участь банківських установ та застосування спеціального законодавства про банківські операції.
Розрахункові правовідносини — це такі, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні установи. Підставою їх правового регулювання є Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”. Основний зміст розрахункових правовідносин розкривається в принципах, на яких грунтується організація безготівкових розрахунків, зокрема:
1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти — як власні, так і позикові — на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;
2) розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;
3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими формами розрахунків;
4) суб’єкти господарювання мають право вільного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, закріплених у законодавстві;
5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту;
6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням, або за їх згодою (акцепта);
7) при проведенні розрахункових операцій банки контролюють додержання підприємствами, організаціями розрахункової та договірної дисципліни. До господарюючих суб’єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції.
У відносинах, що виникають між установами банків і власниками рахунків під час розрахунків, беруть участь, як правило, три суб’єкти (продавець, покупець-платник і банк). Сторони (банк і суб’єкти господарської діяльності) зобов’язані додержуватись закону і договірних умов.
Порядок проведення розрахунків регулюється законодавством. Це означає, що сторони в розрахункових відносинах повинні чітко виконувати встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на розрахунково-касове обслуговування.
Отже, розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами. Договірні відносини і відносини між продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції, надання послуг або виконання робіт, при проведенні розрахункових операцій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кредитній установі, які регулюються цивільно-правовими нормами. Відносини, що виникають внаслідок діяльності кредитних установ, регламентація прав і обов’язків власника рахунка і банку регулюються фінансово-правовими нормами і мають імперативний характер, що не дає змоги сторонам чинити за своїм волевиявленням.
З метою вдосконалення організації комерційними банками розрахунково-касового обслуговування народного господарства постановою Правління НБУ затверджені Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті. Відповідно до цього між комерційним банком і клієнтом укладається договір на розрахунково-касове обслуговування, у якому передбачається комплекс взаємних зобов’язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами. Крім того, порядок проведення розрахункових операцій регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29 березня 2001 р., Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19 лютого 2001 р., Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні від 27 грудня 1999 р., затвердженими постановами Правління НБУ.

1. Шлюбний договір

Сімейне законодавство передбачає існування договірного режиму майна подружжя, що врегульовано Главою 10 Сімейного кодексу України (далі – СК України), яка має назву “Шлюбний договір”. Необхідність існування законного режиму подружнього майна пов'язана з тим, що подружжя не зобов'язане укладати шлюбний договір. Статистичні дані вказують на те, що навіть у тих країнах, де інститут шлюбного договору існує давно, значна частина населення його не укладає. Насамперед, цінність шлюбного договору полягає у тому, що кожна подружня пара на власний розсуд має можливість врегулювати свої майнові відносини. Подружжя вільне у своєму виборі укладати шлюбний договір або утримуватися від цієї процедури. В останньому випадку правовий режим їхнього майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, що мають імперативний характер.

Отже, шлюбний договір – це правочин (угода), що укладається між нареченими або подружжям, в якому передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема, питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, та майно одержане в дар чи успадковане одним з подружжя. Відповідно до ст. 92 СК України, шлюбний договір може бути укладено особами (тобто нареченими), які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Відносно віку, з якого наречені мають право самостійно укладати шлюбний договір, то цей вік збігається зі шлюбним віком. Для жінок – 17, для чоловіків – 18 років. Варто зазначити, що за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК України). Тоді у цьому випадку на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу (якщо стороною є неповнолітня особа), потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. У разі відмови батьків чи піклувальника дати свою згоду на укладення шлюбного договору таке рішення може бути оскаржено до суду.

Шлюбний договір обов’язково укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі порушення форми укладення шлюбного договору він буде визнаний недійсним. Перед укладенням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулися особи, повинен роз'яснити сторонам основні положення цього договору, а також права та обов'язки сторін. До речі, посвідчити такий договір може як державний, так і приватний нотаріус. Шлюбний договір складається у трьох примірниках, кожен з яких підписують подружжя або наречені. Такий договір може бути укладений у присутності трьох свідків. Отже, після того, як шлюбний договір буде належним чином оформлений, нотаріус повинен видати кожній стороні по одному примірнику, а інший примірник зберігається у справах нотаріальної контори.

Відповідно до ч. 5 ст. 93 СК України, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Але звичайно головною особливістю шлюбного договору є те, що майнові права та обов'язки подружжя можна визначати інакше, ніж це передбачено сімейним законодавством. А саме, домовитися про непоширення на майно (набуте ними за час шлюбу) принципу спільного майна і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. У шлюбному договорі може також бути визначене майно, яке подружжя передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Подружжя може в договорі передбачити порядок використання належного їм майна або одному з них для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Можна включити до договору пункт про те, що подружжя зобов’язуються утримувати своїх непрацездатних батьків, або надавати їм певну грошову допомогу, чи надати їм конкретну кімнату, або частину будинку для проживання з подружжям тощо. Також подружжя може встановити на свій розсуд розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите упродовж шлюбу; можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів подружжя, що є спільними або особистими за рахунок спільної чи особистої (приватної) власності.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Укладаючи шлюбний договір, подружжя може включити до нього положення про порядок користування житлом, яке належить одному з них на праві особистої власності; про порядок звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього (в разі розірвання шлюбу), з виплатою грошової компенсації або без неї, домовитися про проживання у житловому приміщенні родичів подружжя тощо.

Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, в які будуть здійснюватися такі виплати. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за шлюбним договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

1. Виконання договору. Випадки припинення договорів

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, з урахуванням їх розумності та справедливості.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом і не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Порядок виконання зобов'язання суворо підпорядкований вимогам, що містяться у чинному законодавстві. При цьому суттєве значення мають строк (термін) виконання договору, місце виконання договору, форма і валюта розрахунків, спосіб виконання договору.

Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) для виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або законодавства.

Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, законодавством або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання у договорі не встановлено, виконання провадиться:

♦ за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;

♦ за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

♦ за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших договорів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

♦ за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

♦ за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання може бути виконане і в іншому місці, якщо це передбачено актами законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Форма і валюта розрахунків між сторонами мають відповідати вимогам законодавства. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків у порядку, встановленому законом (див. главу 11).

Грошові зобов'язання мають бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Спосіб виконання зобов'язання - це передбачений договором порядок дій сторін у процесі виконання.

За загальним правилом зобов'язання має бути виконане цілком один раз, якщо за згодою сторін не передбачено виконання зобов'язання частинами. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, законодавством або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

♦ відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

♦ ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

♦ відсутності представника недієздатного кредитора. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому

законом, про внесення боргу в депозит.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Ст. 651 ЦКУ .

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Подробнее:

1. Припинення зобов’язань страхування

ЦК передбачає два види підстав для припинення договору страхування: договірні та законні (ч. 1 ст. 997 ЦК). Перші з них визначаються сторонами договору страхування і включаються до його тексту. Другі встановлюються як загальними положеннями зобов'язального права, так і страховим законодавством.

Так, закінчення строку дії припиняє договір страхування. При цьому, за загальним правилом, припиняється обов'язок страховика здійснювати страхову виплату в разі настання страхового випадку після закінчення строку його дії. Якщо страховий випадок настав у період чинності договору страхування, то страховик не звільняється від здійснення страхової виплати відповідно до умов страхування.

Договір страхування припиняється виконанням страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі до закінчення встановленого строку його дії. Наведена норма кореспондує загальному правилу, встановленому ст. 599 ЦК, згідно з яким зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Крім наведеного, сторони за взаємною згодою можуть у будь-який час припинити дію договору страхування.

Положення ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування" передбачають також інші підстави дострокового припинення чинності договору страхування, зокрема: ліквідація страхувальника - юридичної особи або смерть страхувальника - фізичної особи чи втрата ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законом1; ліквідація страховика в порядку, встановленому чинним законодавством України; постановлення судового рішення про визнання договору страхування недійсним.

Чинне законодавство передбачає підстави та порядок припинення договору шляхом односторонньої відмови страхувальника або страховика від подальшої дії договору страхування, а також випадки, коли страховик не вправі відмовитися від договору страхування.

Несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки (першого платежу - за консенсуальним договором страхування; другого або наступних - за реальним або консенсуальним). У цьому разі, якщо інше не встановлено договором, страховик може відмовитися від договору страхування (ст. 997 ЦК). При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику.

Про намір достроково припинити дію договору страхування з інших підстав за загальним правилом будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за тридцять календарних днів до дати припинення дії договору. При відмові сторін від договору страхування він припиняється.

Законодавством урегульовано порядок проведення розрахунків між сторонами у випадку дострокового припинення договору страхування. У разі дострокового припинення його дії, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору, останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У випадку дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, останньому повертається викупна сума1.