Характеристика кредитного договору 4 страница

Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законом (ч. З ст. 997 ЦК; ч. 2 ст. 28 Закону).

Підстави недійсності договору страхування та її наслідки визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК. Так, договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених ЦК (ст. 998 ЦК). ЦК, крім загальних підстав недійсності правочинів, передбачає також додаткові (спеціальні) підстави для недійсності договору страхування: 1) якщо його укладено після страхового випадку2; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набрало законної сили. У даному випадку договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Договір страхування (новий, наступний) є нікчемним, якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований (ст. 989 ЦК). Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення (ст. 29 Закону).

1. Обов’язки подружжя по взаємному утриманню

В певних випадках між подружжям виникають аліментні зобов'язання. Аліментами називається утримання, яке по закону одна особа (боржник) повинна надати іншій особі

89

(кредитору), що знаходиться в сімейних правовідносинах за умови неповноліття останнього або непрацездатності чи нужденності. Те утримання, яке надається не в силу юридичного обов'язку, а на підставі моральних норм (наприклад, дядько допомагав племіннику), не буде вважатись аліментами.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що аліментні зобов'язання виникають тільки в силу закону, тобто в зв'язку зі шлюбом, близьким родством, чи інших сімейних відносин; неповноліттям або непрацездатністю чи нужденністю.

Аліментне зобов'язання носить особистий характер і це обумовлюється тим положенням, що внаслідок смерті алі-меннто-управомочної чи аліментно-зобов'язаної особи аліментні зобов'язання припиняються.

Права на аліменти не можуть бути передані якій-небудь іншій особі.

Аліментні правовідносини — це довготривалі правовідносини, і тому в будь-який момент управомочна особа може вимагати їх стягнення, незалежно від того, який строк витік з моменту виникнення аліментного зобов'язання.

Згідно з ст.34 КпШС України аліменти одному з подружжя присуджуються з моменту пред'явлення позову на майбутній час.

Оскільки аліментні зобов'язання встановлені законом, то вони не можуть бути припинені за угодою сторін, а припиняються тільки тоді, коли відпадають умови, що є необхідною посилкою аліментного зобов'язання. (Хоч подружжя може домовитись між собою не стягувати аліменти, але це не значить, що аліментне зобов'язання припиняється — воно продовжує існувати).

На підставі ч.І ст.32 КпШС України подружжя зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Таке зобов'язання виникає у подружжя з моменту реєстрації шлюбу. При цьому не має значення, проживають подружжя разом чи окремо. В юридичній консультації П. роз'яснили, що її чоловік зобов'язаний надавати їй матеріальну допомогу у зв'язку з досягненням нею пенсійного віку, хоча він в останні роки проживає в іншому місті. В разі відмови у такій підтримці, один з подружжя, якому необхідна матеріальна допомога і який є непрацездатним, а також дружина в період вагітності

90

та протягом 3-х років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною — на весь час перебування у такій відпустці, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку), мають право по суду отримувати аліменти від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати.

Це правило при певних умовах зберігається і після розірвання шлюбу.

Обов'язок матеріального утримання виникає тільки у подружжя, шлюб яких був зареєстрований у встановленому законом порядку. Фактичне співжиття чоловіка та жінки не породжує між ними правових відносин чоловіка та дружини та не викликає юридичного обов'язку утримувати один одного. Фактичне припинення шлюбних відносин за наявності зареєстрованого, нерозірваного у встановленому порядку шлюбу, не звільняє від обов'язків надання матеріальної підтримки одному з подружжя. Не має при цьому значення тривалість строку роздільного проживання подружжя.

Право вимагати матеріального утримання має непрацездатний з подружжя, який є нужденним.

Непрацездатним є один з подружжя, який досяг пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років), а також які є інвалідами І або II групи. Той з подружжя, який є непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги.

Нужденність одного з подружжя встановлюється за допомогою співставлення його доходів та потреб. Один з подружжя може бути визнаний таким, який потребує допомоги, як при відсутності у нього засобів до існування, так і при недостатності цих засобів. Тому питання про нужденність розглядається судом стосовно до конкретного випадку. Не може, наприклад, бути визнаний нужденним один з подружжя, хоча він отримує невелику пенсію, але має значний внесок в ощадному банку.

Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

Так, громадянці В. роз'яснили в юридичній консультації, що вона не має права на отримання аліментів від свого ко-

91

лишнього чоловіка, хоча і потребує утримання, тому що не отримує пенсії. Однак вона є працездатною, і правила закону про взаємне аліментування подружжя на неї не поширюються. Питання про можливість надавати утримання у кожному конкретному випадку вирішується судом.

У законі особливо підкреслюється право на матеріальне утримання дружини під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини, якщо чоловік в спромозі його надавати, а дружина потребує допомоги.

На підставі ч.2 ст.32 КпШС України один з колишнього подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. При цьому закон не встановлює причину виникнення непрацездатності одного з подружжя залежно від факту перебування у шлюбі. Один з подружжя може стати непрацездатним після розлучення як внаслідок загальної хвороби, так і досягши пенсійного віку.

Якщо подружжя перебували тривалий час у шлюбних відносинах, суд має право стягнути аліменти на користь одного з колишнього подружжя і в тому випадку коли він досяг пенсійного віку не пізніше 5 років з моменту розірвання шлюбу.

Наприклад, громадянин К. розлучився з громадянкою У., коли останній було 52 роки і вона була працездатна. К. був будівельником, сім'я часто змінювала місце проживання, і У. не мала можливості виробити необхідний для отримання пенсії трудовий стаж. На підставі закону (ч.2 ст.32 КпШС України), по досягненні 55 років (пенсійного віку) У. мала право звернутися до суду з позовом про стягнення з К. аліментів, і цей позов повинен бути задоволений за умови, що колишній чоловік з урахуванням його матеріальних та сімейних умов в змозі буде їх сплачувати.

Обов'язки подружжя по взаємному утриманню не обмежені ніякими строками. Для стягнення аліментів не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним — до шлюбу чи під час перебування в ньому. Більш того, закон захищає права тих осіб, які після довгих років сумісного життя розривають шлюб. У такому випадку було б несправедли-

92

вим залишати без необхідної підтримки того з подружжя, який протягом тривалого часу віддавав багато зусиль сім'ї, вихованню дітей, домашньому господарству, внаслідок чого не набув необхідного трудового стажу для нарахування пенсії. Саме тому той з подружжя, який користувався працею іншого, зобов'язаний надавати йому матеріальну допомогу.

Закон не передбачає, що слід розуміти під довгим часом шлюбних відносин, тому це питання в кожному конкретному випадку розглядає суд і, як правило, такий строк встановлюється в 15—20 років.

У випадках, коли непрацездатність одного з подружжя виникла внаслідок протиправних дій іншого з подружжя (нанесення побоїв та ін.), присудження засобів на користь потерпілого проводиться не за нормами шлюбно-сімейного права, а за нормами цивільного права (ст.440 ЦК України).

Законом передбачено, що аліменти присуджуються з моменту подання позову. Він може бути пред'явлений як за місцем проживання стягувача аліментів, так і за місцем проживання відповідача. Якщо місце проживання відповідача невідоме, то суд має право винести ухвалу про його розшук, який проводиться органами міліції. Витрати по розшуку суд стягує з відповідача на користь держави.

Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, визначається судом у частковому відношенні до заробітку (доходу), включаючи вартість натуральних видач з урахуванням матеріального і сімейного становища обох сторін, а також можливості утримання від дітей. При цьому можливість одержання утримання від дітей для одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, не звільняє другого з подружжя від сплати аліментів. Врахування сімейного стану означає необхідність визначення розміру аліментів залежно від кількості членів сім'ї у цього подружжя, їх віку, здібності самостійно добувати для себе засоби до існування та утримання себе і інших осіб.

Зміни матеріального чи сімейного становища одного з подружжя, який сплачує або одержує аліменти, можуть значно вплинути на ступінь його забезпеченості засобами до існування. Це дає право зацікавленій особі звертатися до суду з вимогою про зміну розміру аліментів.

Наприклад, рішенням суду в 1990 році на користь громадянки А. були стягнуті з її колишнього чоловіка Д. аліменти в розмірі 40 гривень щомісячно. У 1994 р. Д. зареєстрував шлЮб з Ц., яка досягла пенсійного віку, але пенсію не отримувала і не мала ніяких засобів для існування. З урахуванням цих обставин за позовом Д. до його колишньої дружини А. про зменшення розміру аліментів, суд зменшив розмір аліментів на користь А. до 25 гривень.

У силу ст.35 КпШС України суд може звільнити одного з подружжя від обов'язків утримувати іншого, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги або обмежити цей обов'язок визначеним строком.

Однією умовою такого звільнення є нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах. Законом не встановлено, який шлюб потрібно вважати недовгостроковим. Це з'ясовується судом залежно від конкретних обставин справи, але у всякому разі, судова практика виходить з того, що такий строк не може перевищувати 5 років.

Не створює права на матеріальну підтримку і негідна поведінка в шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги. Сімейні відносини будуються на добровільному шлюбі, взаємній любові та дружбі, повазі всіх членів сім'ї. З цього випливає, що коли один з подружжя не сприяв зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнував її, несумлінно ставився до сімейних обов'язків, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утримувати його було б несправедливо.

Не виникає права на матеріальну підтримку в тих випадках, коли непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними, токсичними засобами або скоєння ним злочину.

Під час затримання громадянина Н., який скоїв злісне хуліганство, йому були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких настала інвалідність II групи. Розірвавши шлюб із своєю дружиною, Н. пред'явив до неї позов про стягнення аліментів, тому що в зв'язку з непрацездатністю та нужденністю у нього не було засобів до існування. Рішенням суду в задоволенні цього позову було відмовлено та підкреслено, що в даному випадку непрацездатність Н. виникла в результаті припинення його протиправних дій.

Правила про звільнення одного з подружжя від обов'язків утримувати другого або обмеження цього обов'язку визначеним строком (на розгляд суду) мають бути застосовані судом при розгляді справ по взаємному утриманню як під час перебування подружжя в шлюбі, так і після його припинення.

В силу ст.36 КпШС України право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках:

а) поновлення одного з подружжя, який потребував матеріальної допомоги, в працездатності або коли він перестає потребувати матеріальної допомоги. Таким чином, якщо цей з подружжя стає працездатним або коли він отримує засоби з інших джерел (спадщина, призначення пенсії), які забезпечують його матеріальні потреби, відпаде підстава для стягнення аліментів;

б) вступу до нового шлюбу одного з подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги.

Питання про припинення прав одного з подружжя на утримання вирішує суд за позовом того з подружжя, з якого стягуються аліменти.

У зв'язку з тим, що строки позовної давності за вимогою про стягнення аліментів не встановлені, з позовом про це (за наявності перелічених вище умов) можна звернутися незалежно від того, який час пройшов з моменту виникнення права на аліменти.

В юридичній консультації в 1995 p. громадянці P. роз'яснили, що після розірвання шлюбу в 1988 році їй вірно відмовили в позові про стягнення аліментів з колишнього чоловіка, тому що в результаті поділу внеску в ощадному банку вона отримала рівну частку, яка складала 6000 гривень, хоча вона вже в той час була непрацездатною. Але в нинішній час, коли всі її заощадження витрачені, її позов до колишнього чоловіка про стягнення аліментів буде задоволений, якщо останній спроможний надавати їй матеріальне утримання, незважаючи на те, що після розірвання шлюбу пройшло більш ніж 6 років.

1. Укладання договору. Стадії укладання. Переддоговірні спори. Зміна договору

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферти, і прийняття пропозиції другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом.

Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153—159 ЦК України. Порядок укладення господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними передцоговірних спорів відображено в ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо.

Для того, щоб вступити в договірні відносини, один із учасників повинен виявити ініціативу, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою). Але чи всяка ініціатива (пропозиція) може вважатися офертою і породжувати певні юридичні наслідки для особи, що її зробила? Чинний ЦК України не містить ознак оферти, хоч вони можуть бути виведені з загальних положень цивільного законодавства шляхом доктринального тлумачення.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття (ст. 673 проекту ЦК). Отже, оферта характеризується такими рисами: по-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції. По-друге, оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент. По-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше, як до моменту або в момент її одержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість, отже, і не зв'язує оферента. Оферта, яку одержав адресат, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обстановки, в якій вона зроблена.

Відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 155 ЦК).

У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строк для відповіді може й не зазначатись. У цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію — усній чи письмовій. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оферентов про прийняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально-необхідного для цього часу (ст. 156 ЦК). При цьому враховуються встановлені строки для пробігу кореспонденції певного виду в обидва кінці.

Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк вчиняє дії по виконанню зазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не зазначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і водночас його виконання. Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом і втратити чинність, якщо повідомлення про його скасування оферент одержав до моменту або в момент одержання самого акцепту. В разі відкликання акцепту або неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

Проте, як бути з відповіддю на пропозицію, яка була відправлена своєчасно, але з вини органів зв'язку або з інших причин надійшла до оферента із запізненням? Адже закінчення строку для відповіді та її відсутність оферент міг розцінити як відмову від пропозиції, і буває, що він уже уклав договір з іншою особою. З другого боку, акцептант, упевнений у тому, що своєчасно відправлену відповідь оферент вже одержав, міг приступити до виконання договору і зробити певні витрати. Відповідно до ст. 157 ЦК України, якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли оферент негайно повідомить другу сторону про одержання відповіді із запізненням. У цьому разі запізніла відповідь вважається новою пропозицією. Якщо ж такого повідомлення оферент не зробить, то він повинен виконати укладений договір, або відшкодувати збитки, заподіяні акцептантові у зв'язку з невиконанням договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і в тому разі, коли відповідь на неї запізнилася.

Як відзначалося, акцепт має бути повним і безумовним, і тільки тоді він свідчитиме про згоду сторін щодо істотних умов договору

Але нерідко, погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває свої умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода, яка супроводжується застереженнями та контрпропозиціями, не може вважатися акцептом. Тому згідно з ч. 1 ст. 158 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час є новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферент — акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори або обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або не дати бажаного результату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статей 155 і 156 ЦК України. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої дії (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір укладається в певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій (ст. 42 ЦК). Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не була передбачена. Якщо згідно із законом або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надіслала. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ст. 154 ЦК). У нинішніх умовах розширилися технічні можливості вияву волі сторін на укладення договору, зокрема за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку. Можливе використання й інших засобів оформлення договірних відносин, які дають можливість достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором.

Певні відмінності від зазначеного загального порядку має укладення господарських договорів між юридичними особами. Чинне цивільне законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорів), що укладаються між організаціями (ч. 1 ст. 44 ЦК). Ініціативу в укладенні договору може виявити будь-яка сторона. При цьому складається проект договору або лист (телеграма, телефонограма тощо), які виконують роль пропозиції укласти договір (оферти). Найчастіше це здійснює постачальник, підрядник тощо, які в широкому розумінні є послугонадавачами.

У деяких видах господарських відносин складанню проекту договору передують так звані переддоговірні контакти, коли, наприклад, замовник передає підрядникові необхідну проектно-кошторисну та іншу документацію для здійснення капітального будівництва, а проектантові — вихідні дані для проектування тощо.

Одержавши проект договору у двох примірниках, друга сторона розглядає його, в разі згоди із запропонованими умовами договору підписує його і один примірник надсилає оферентов. У цьому випадку договір вважається укладеним. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У цьому разі укладення договору проходить ще одну стадію — стадію переддоговірного спору.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей із другою стороною. У цій стадії укладення господарського договору дуже плідною є особиста участь керівників організацій або відповідальних їх представників у розгляді та погодженні спірних питань договору. Погоджені пункти включають у текст договору, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передаються в цей же 20-денний строк на вирішення арбітражного суду. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, основаного на державному замовленні, не передасть неврегульовані розбіжності на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається не укладеним (ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу).

Враховуючи існуючу підвідомчість господарських спорів, розбіжності, які виникають при укладенні договору між організаціями, що грунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, розв'язують арбітражний і третейський суд, оскільки законом не встановлено інше. Розбіжності ж між названими організаціями, що виникають при укладенні договору, який не грунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, можуть розв'язуватися арбітражним судом, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін (ст. 159 ЦК).

Окремі правила діють при укладенні біржових угод (договорів). Біржові операції (угоди) дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Біржові брокери — це фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, по здійсненню біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі (ст. 16 Закону України "Про товарну біржу").

За певну кількість днів до початку торгів, визначених у правилах біржової торгівлі, клієнт — продавець або покупець — повинен представити брокерові замовлення. Брокер має право перевірити інформацію, зазначену в замовленні, фінансовий стан клієнта, кількість і якість товару. За наявності згоди представляти клієнта на біржових торгах брокер повинен одержати від нього належно оформлене доручення. Клієнт у свою чергу має перерахувати на рахунок брокера гарантійний внесок (маржу) — певну кількість відсотків від вартості товарів за повною купівельною (продажною) ціною. Розмір відсотків визначається угодою сторін. Продавець товару повинен зазначити у замовленні мінімальну продажну ціну, а покупець — бажану і максимальну ціну. Після цього брокер складає картку замовлення, одна копія якої залишається у брокера, а друга передається маклерові, що веде торги. Реєстрація укладених угод здійснюється службою реєстрації біржі як під час торгів, так і в певний строк після їх завершення, зазначений у правилах біржової торгівлі на даній біржі.

Укладення договорів на аукціоні, зокрема продаж об'єктів малої приватизації, проводиться відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від б березня 1992 p. Продаж на аукціоні полягає у прямій передачі права власності на об'єкт покупцеві, який запропонував під час торгів найвищу ціну. Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним юридичною особою за наявності не менше як трьох покупців, які повинні зареєструвати себе як учасники аукціону. Торги на аукціоні здійснює безпосередньо ведучий (ліцитатор), який спочатку описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоні оформляються договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою радою народних депутатів.

Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсомполягає у передачі права власності покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов — найвищу ціну. Відбір покупців за конкурсом проводить конкурсна комісія, яку створює орган приватизації. Конкурсна комісія визначає умови і термін проведення конкурсу. Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії свій план приватизації об'єкта. Конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується покупцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка розглядає ці пропозиції і визначає остаточного переможця. Працівники підприємства, які створили товариство покупців і беруть участь у конкурсі, за інших рівних умов мають пріоритетне право на його придбання. Результати конкурсу оформляються протоколом і затверджуються органом приватизації. З переможцем конкурсу украдається договір купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою радою.

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Щоб забезпечити стабільність майнового обороту і впевненість учасників у непорушності взятих зобов'язань, закон (ст. 162 ЦК) забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.

Окремі правила діють щодо зміни або розірвання господарських договорів між юридичними особами. Відповідно до ст. 11 Арбітражного процесуального кодексу підприємство чи організація, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні по договору. Сторона, яка одержала таку пропозицію, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після її одержання. Якщо учасники не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення арбітражного суду.