Характеристика кредитного договору 2 страница

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернено у визначений у договорі строк. Строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: терміну й виду кредиту, ступеня його ризику для банку, темпів інфляції, попиту на кредити з боку підприємств, структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту справляє стимуляційний вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і означає, що кредит має бути обов'язково повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок банку, який надав кредит.

Принцип цільового характеру використання кредиту означав вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси, на чітко визначені цілі.

Згідно з ч. З ст. 1056 ЦК України у разі порушення позичальником установленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

1. Розірвання шлюбу в судовому порядку

Подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання , шлюбу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя.
Але згідно з п. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.
Разом з тим, чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.
Таке визнання, на нашу думку, має бути письмовим і нотаріально засвідченим.
Один із подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини. Опікун або прокурор мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.
При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно з'ясувати взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Тільки їх особиста участь у процесі дає можливість суду всебічно з'ясувати сімейні взаємостосунки, мотиви розірвання шлюбу, дійсні причини розлучення. Розгляд справ за відсутності однієї із сторін іноді призводить до того, що в рішенні наводяться відомості, які ганьблять відсутнього чоловіка (дружину) чи вказується на його (її) непристойну поведінку тоді, як ці обставини матеріалами справи не підтверджуються, а відомі зі слів іншої сторони.
Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з'явився, можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи. А при неявці за повторним викликом суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за наявними матеріалами.
Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя.
Він постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам, що мають істотне значення, одного з них або їхніх дітей.
Одночасно з розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків повинні проживати неповнолітні діти, а також спори про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю Подружжя. Вказані спори розглядаються в шлюбно-розлучному процесі, якщо про це заявлено прохання одного або обох із подружжя і якщо суд визнає це за необхідне в інтересах захисту неповнолітніх дітей чи непрацездатного чоловіка (дружини).
Суд при відмові в позові про розірвання шлюбу не розглядає в тому ж провадженні інші, заявлені спільно з цим позовом, вимоги подружжя. У такому разі сторони мають право знову пред'явити ці вимоги з дотриманням правил про підсудність.
У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стягується державне мито - з одного чи з обох із подружжя. При визначенні розміру державного мита, яке підлягає стягненню з подружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного з подружжя, а також інші конкретні обставини, зокрема з ким із батьків залишаються проживати неповнолітні діти.
У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

1. Договори купівлі-продажу укладені на майбутнє (форвардні, ф’ючерсні, опціон)

За договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. (ст.224ЦК Укр.). Договір купівлі-продажу є консенсуальний, оплатний і двохсторонній. На основі цього договору відбувається перехід майна в власність чи в оперативне управління від продавця до покупця. В договорі купівлі-продажу обов’язково приймають участь дві сторони: покупець і продавець. Ними можуть бути громадяни, громадські і державні організації, держава. Кожна із сторін в даному договорі має права і обов’язки. Продавець повинен передати покупцю майно. Як правило, його складають матеріальні предмети, речі. Земля, її надра, вода, ліси є в Україні виключною власністю держави. Вони надаються як організаціям, так і громадянам тільки в користування, в результаті чого вони не можуть ні продаватися ні купуватися. Продавець майна повинен бути його власником чи мати на нього право оперативного управління. Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексу України (ст.ст.224-240), Законами України “Про захист прав споживачів”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про товарну біржу”, “Про приватизацію майна державних підприємств” і інше. Існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема: а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі; договори, які укладаються на біржах і аукціонах; б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу; в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин; г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації, поставки; д) договори купівлі-продажу об’єктів приватизації; є) форвардні і ф’ючерсні угоди купівлі-продажу. Кожен з них має певні особливості що до умов укладення та виконання, визначення прав і обов’язків сторін та правових наслідків невиконання договору. При укладені договору купівлі-продажу продавець та покупець мають певні права та обов’язки. Зокрема, при укладені договору продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, якщо право власності (оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, то продавець зобов’язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок в договорі - вимогам, що звичайно ставляться. Річ, що продається торговельною організацією, повинна відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду. Покупець, якому була продана річ неналежної якості вправі вимагати за своїм вибором: - або заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості; - або відповідного зменшення купівельної ціни; - або безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; - або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків; - або заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни. Покупець протягом 14-ти днів, не рахуючи дня купівлі, має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або якщо з інших причин він не може бути використаний за призначенням. Покупець може пред’явити продавцю вимоги які пов’язані з недоліками в якості проданого майна, а якщо продавець відмовиться їх задовільнити, то він має право звернутися в суд, господарський суд. Строки, в межах яких може бути заявлена претензія продавцю, а також строки позивної давності передбачаються в законодавстві. Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу не застережених продавцем недоліків проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі, стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцю, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі-продажу – з дня укладення договору купівлі-продажу. Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред’явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не заявлена або день її заявлення встановити неможливо – не пізніше шести місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії. Раніше в Законодавстві України були відсутні норми, які б визначали певний момент виникнення права власності у покупця. А згідно ст.24 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”, відповідно до якої до покупця, який придбав на аукціоні, конкурсі об’єкт приватизації, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об’єктом (тобто право власності) з моменту удару молотка ліцітатора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця; при викупі підприємства – з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп. Земельним Кодексом України передбачено особливий порядок переходу права власності на земельну ділянку. Так, відповідно до ст.22 зазначеного Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує це право. Кожна з сторін договору купівлі – продажу повинна належним чином виконувати всі обов’язки. У разі їх невиконання вони будуть нести майнову відповідальність чи ж, можуть наступити інші правові наслідки які можуть і не бути мірою цивільно–правової відповідальності, яка настає, за наявністю умов, передбачених законом за порушення зобов’язань (гл.18 ЦК Укр.). Продавець повинен забезпечити виникнення права власності (права повного господарського відання, права оперативного управління) у покупця, інакше за законом для нього настануть певні негативні наслідки. Якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі, пред’явить до покупця позов про її відібрання, покупець зобов’язаний притягти продавця до участі в справі, а продавець зобов’язаний вступити в цю справу на стороні покупця. Не притягнення покупцем продавця до участі в справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, коли продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню речі у покупця. Викладені правила є загальними і застосовуються до усіх різновидів договорів купівлі-продажу. Значну роль у функціонуванні ринкової економіки відіграють товарні і фондові біржі. На біржі укладаються різноманітні угоди, в тому числі й купівлі-продажу. Біржовою операцією вважається угода якщо вона відповідає таким умовам: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, які зареєстровані на біржі, не потребують нотаріального посвідчення і вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Порядок та умови здійснення біржових операцій регламентуються Правилами біржової торгівлі. Форвардна операція – це господарча операція суб’єкта підприємництва, що передбачає придбання (продаж) форвардної угоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди. Ф’ючерсна операція – господарча операція суб’єкта підприємництва, що передбачає придбання (продаж) ф’ючерсної угоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, ціні папери або валютні цінності у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації. Уникально низкие цены на женскую одежду только здесь! bonprix.ua до 100 грн. Операція з опціоном – господарча операція суб’єкта підприємництва, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто права придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент протягом визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) опціону. В усіх перелічених угодах їх виконання віддалене в часі від моменту їх укладення. Форвардна угода фактично передбачає поставку товару в майбутньому і може бути позабіржовою. Отже, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а покупець зобов’язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму.

1. Безготівкові розрахунки, їх різновиди та особливості

Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юр. особами, а також за участі фіз. осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок, його володілець передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. Взамін володілець рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не зумовлено видом безготівкових розрахунків. Види безготівкових розрахунків: • платіжними дорученнями; • акредитивами; • розрахунковими чеками (чеками); • розрахунками за інкасо; • іншими розрахунками, передбаченими законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Платіжне доручення - це розпорядження володільця рахунка обслуговуючому банку, відповідно до якого банк зобов'язується за дорученням платника грошових коштів, що розміщено на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачено договором або звичаями ділового обороту. Форма та зміст платіжного доручення визначаються законом та банківськими правилами. Банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Сума платіжного доручення не повинна перевищувати суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не передбачено договором між платником і банком (напр., у разі укладення договору банківського рахунка з умовою про можливість його кредитування). Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення встановлено за загальними правилами.

Акредитив - це доручення клієнта (платника) - заявника акредитива, за яким банк відповідно до поданого доручення або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. Види акредитивів: покритий і непокритий. У разі відкриття покритого акредитива бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом у разі, якщо на рахунку платника тимчасово немає коштів, за рахунок банківського кредиту. Розрізняють відкличний (може бути змінено або анульовано банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів без створення перед одержувачем будь-яких нових зобов'язань (ст.1094)) і безвідкличний (може бути анульовано або його умови може бути змінено лише за згодою на це одержувача грошових коштів (ст.1095)) акредитиви. Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає виконуючому банку документи, які передбачено умовами акредитива, що підтверджують виконання усіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.
Інкасове доручення - це доручення клієнта банку здійснити за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Розрахунковий чек - це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати певну вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого його видано. Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця за умови подання його до сплати у строк, встановлений банківськими правилами. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в 1 рік.

До інших видів безготівкових розрахунків належать меморіальний ордер, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення, вексель та ін. Поширення набувають в Україні безготівкові розрахунки із застосуванням електронних розрахункових документів, а також платіжних карток.

1. Порядок   та випадки розірвання шлюбу в органах РАЦС

В органах реєстрації актів цивільного стану (надалі РАЦСу) при наявності відповідних підстав розривають шлюби між подружжям, що виразили взаємну згоду на розлучення, тобто за заявою обох чоловіка і дружини, а також за заявою тільки одного із подружжя. Розірвання шлюбу в органах РАЦСу за заявою обох чоловіка й дружини може здійснюватися при наявності двох підстав: а) чоловік і дружина виразили взаємну згоду на розірвання шлюбу; б) чоловік і дружина не мають спільних неповнолітніх дітей.

Взаємна згода чоловіка й дружини на розірвання шлюбу виражається в їх спільній письмовій заяві встановленої форми в орган РАЦСу. Бланк заяви про розірвання шлюбу є в органах РАЦСу.

Якщо один із чоловіка й дружини не має можливості з'явитися в орган РАЦСу для подачі спільної заяви про розірвання шлюбу (наприклад, у зв'язку з важкою хворобою, проходженням строкової військової служби, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості і т.д.), то волевиявлення чоловіка й дружини оформляється окремими заявами про розірвання шлюбу. Підпис заяви того із подружжя, який відсутній повинен бути нотаріально завірений у встановленому законом порядку.

Для розірвання шлюбу в органах РАЦСу крім взаємної згоди чоловіка й дружини необхідно також, щоб у них не було спільних неповнолітніх дітей. Якщо в одного із чоловіка й дружини є неповнолітня дитина, батьком або усиновителем якого не є інший із подружжя (наприклад, дитина від попереднього шлюбу або дитина, народжена поза шлюбом), то для розірвання шлюбу в органі РАЦСу перешкод немає. Варто мати на увазі, що до дітей за походженням в правових відносинах прирівнюються діти, усиновлені обома із подружжя, а тому якщо в чоловіка й дружини є неповнолітня усиновлена дитина, то вони не можуть розірвати шлюб в органі РАЦСу.

Державна реєстрація розірвання шлюбу здійснюється органом РАЦСу в порядку, встановленому для державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання чоловіка й дружини (одного з них) або за місцем державної реєстрації укладення шлюбу. Розірвання шлюбу й державна реєстрація його розірвання здійснюється в присутності хоча б одного із подружжя після закінчення місяця від дня подачі подружжям спільної заяви про розірвання шлюбу.

Державна реєстрація розірвання шлюбу (включаючи видачу свідоцтва про розірвання шлюбу) можлива лише при сплаті державного мита кожним із подружжя.

Орган РАЦСу не з'ясовує причин розлучення, у його обов'язок не входить і примирення чоловіка й дружини. Однак з метою надання подружжю строку для обмірковування доцільності прийнятого ними рішення, а також з метою захисту інтересів сім’ї у випадку несумлінних дій іншого із подружжя при розірванні шлюбу, встановлено, що саме розірвання шлюбу й видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу здійснюється органом РАЦСу після закінчення місяця від дня подачі подружжям заяви про розлучення. Плин зазначеного строку починається наступного дня після подачі подружжям заяви про розірвання шлюбу в орган РАЦСу й припиняється у відповідне число останнього місяця строку. Якщо це число припадає на неробочий день, то закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робочий день. Встановлений законом місячний строк для оформлення розлучення й видачі свідоцтва про розірвання шлюбу не може бути ні скорочений, ні збільшений органом РАЦСу. Разом з тим якщо чоловік і дружина за якимись причинами не можуть з'явитися в орган РАЦСу в призначений їм день для оформлення розлучення, то по їхньому спільному проханню строк державної реєстрації розірвання шлюбу може бути перенесений на інший час.

При державній реєстрації розірвання шлюбу повинен бути присутнім хоча б один із подружжя: чоловік або дружина. Розірвання шлюбу через представника не допускається.

Державна реєстрація розірвання шлюбу полягає в здійсненні органом РАЦСу запису акту про розірвання шлюбу й видачі свідоцтва про розірвання шлюбу кожному з осіб, що розірвали шлюб.

Розірвання шлюбу в органах РАЦСу може здійснюватися за заявою не тільки обох, але й одного із подружжя: чоловіка або дружини, причому незалежно від наявності в них спільних неповнолітніх дітей. Закон допускає таку можливість у трьох випадках: а) якщо інший із подружжя визнаний судом безвісно відсутнім; б) якщо інший із подружжя визнаний судом недієздатним; в) якщо інший із подружжя засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

У зв’язку із цим варто мати на увазі, що підстави визнання громадянина безвісно відсутнім або недієздатним передбачені Цивільним кодексом України. Так, громадянин може бути за заявою заінтересованих осіб визнаний судом безвісно відсутнім, якщо протягом року в місці його проживання немає відомостей про місце його перебування. При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього початок обчислення строку для визнання безвісної відсутності вважається перше число місяця, що слідує за тим, у якому були отримані останні відомості про відсутнього, а при неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Суд може винести рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім тільки тоді, коли не вдалося встановити місце його перебування. Викладений порядок визнання громадян безвісно відсутніми роз'ясняється суддею одному із подружжя, якщо той звернувся в суд з позовом про розірвання шлюбу до особи, у відношенні якого протягом року в місці його проживання відсутні відомості про місце його перебування. Однак у тому випадку, якщо один із подружжя не бажає звертатися в суд із заявою про визнання іншого із подружжя безвісно відсутнім, суддя не вправі відмовити в прийнятті позовної заяви про розірвання шлюбу, а повинен розглянути позов на загальних підставах.

Недієздатним може бути визнаний судом громадянин, який внаслідок психічного розладу не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Над ним встановлюється опіка, а органом опіки й піклування призначається опікун.

Визнання громадянина безвісно відсутнім або недієздатним здійснюється в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.

При розірванні шлюбу в органі РАЦСу за заявою одного із подружжя згода недієздатного чоловіка або дружини, засудженої до позбавлення волі на строк не менше трьох років, не потрібна. Недієздатний чоловік або дружина не може виразити волю на розірвання шлюбу в силу своєї недієздатності, згоді подружнього, засудженого до позбавлення волі на строк не менше трьох років, закон не надає юридичного значення, і шлюб розриває в її відсутність. Наявність у чоловіка і дружини спільних неповнолітніх дітей також не є перешкодою для розірвання шлюбу в цих випадках. Заява про розірвання шлюбу на бланку встановленої форми подається в орган РАЦСу одним із подружжя, відповідно не визнаним судом безвісно відсутнім або недієздатним і не засудженим до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Місце подачі подружнім заяви про розірвання шлюбу визначено за місцем проживання чоловіка і дружини (одного з них) або місцем державної реєстрації укладення шлюбу. До заяви про розірвання шлюбу той із подружжя, який подає таку заяву повинен прикласти документи, що підтверджують його право на розірвання шлюбу в органі РАЦСу: рішення суду про визнання іншого із подружжя безвісно відсутнім або недієздатним, або вирок суду про засудження іншого із подружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Одночасно подружній, що бажає розірвати шлюб, повинен повідомити місце проживання опікуна недієздатного чоловіка або дружини, чи опікуна над майном безвісно відсутнього або місце знаходження установи в якій відбуває покарання інший із подружжя, засуджений за вчинення злочину.

Орган РАЦСу, який прийняв заяву про розірвання шлюбу, зобов'язаний у триденний строк сповістити іншого із подружжя, який відбуває покарання, або опікуна недієздатного чи опікуна над майном безвісно відсутнього із подружжя про заяву, що надійшла, і дату, призначену для державної реєстрації розірвання шлюбу. Якщо опікун над недієздатним чи опікун над майном безвісно відсутнього із подружжя не призначені, то повідомлення про заяву, що надійшла, про розірвання шлюбу й призначену дату державної реєстрації розірвання шлюбу направляється в орган опіки та піклування. При розірванні шлюбу з недієздатним або засудженим до позбавлення волі на строк не менше трьох років у повідомленні органа РАЦСу також вказується на необхідність повідомити до призначеної дати державної реєстрації розірвання шлюбу, яке прізвище повинно бути присвоєно подружньому після розірвання шлюбу - своє дошлюбне або він бажає залишити собі прізвище, вибране при укладенні шлюбу.