Характеристика кредитного договору 1 страница

1. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.

Класифікація кредитів за предметом відповідного договору, що міститься в п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" і передбачає надання фінансових, товарних, інвестиційних податкових кредитів та кредитів лід цінні папери, що засвідчують відносини позики, не змінює уявлення про предмет кредитного договору як грошові кошти. Наприклад, підпункт 1.11.2 п. І. і І ст. 1 Закону визначає товарний кредит як товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Проте предметом кредитного договору в цьому разі є не товари, а опосередковано грошові кошти, які повинні бути сплачені за них, проте в силу кредитного договору сплачуються отримувачем товарів (позичальником) на умовах відстрочення або розстрочення платежу.

Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законодавством. Так, наприклад п. 1.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позика іноземній валюті нерезидентам, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 270, містить застереження про можливість одержання означених кредитів лише в безготівковій формі.

2. На відміну від договору позики, за яким його предмет передається позичальнику у власність, ЦК не містить подібного положення стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов'язок кредитодавця "надати грошові кошти". Це обумовлено залежністю надання коштів кредитодавцем від виконання позичальником умов кредитного договору. Наприклад, .у разі недотримання принципу цільового використання коштів, отриманих в кредит, що встановлюється в договорі (ч. З ст. 1056 ЦК), кредитодавець має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору (ч. 2 ст. 348 ГК).

Також кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі-порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник, у свою чергу, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу "позичальника" (тобто можливість отримання ними кредиту) залежить від положень нормативних актів, що встановлюють особливості укладення кредитних договорів того чи іншого виду, а також у кінцевому підсумку - від волі кредитодавця - особи, яка надасть грошові кошти. Наприклад, п. З Правил торгівлі у розстрочку дозволяє продаж товарів у розстрочку фізичним особам, які мають постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарської діяльності (продавець). Що стосується власне кредитодавця, під час прийняття рішення про видачу кредиту ним аналізується як кредитоспроможність позичальника, так й інші чинники (напрями використання грошових коштів, забезпеченість виконання кредитного договору тощо).

Можливість набуття статусу кредитодавця пов'язана зі статусом особи, що надає кредит того чи іншого виду. Так, кредитодавцем за договором фінансового (в тому числі банківського) кредиту може бути банк або інша фінансова (кредитна) установа - підпункт 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. З ст. 5 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". "Іншою фінансовою установою", термінологією ст. 1054 ЦК, що надає кредити такого виду, є, зокрема, кредитна спілка (див. Закон України від 20 грудня 2001 р. "Про кредитні спілки").

Перелік потенційних кредитодавців за договорами товарного кредиту (термінологією ст. 1057 ЦК та ст. 347 ГК - комерційних кредитів) міститься у п. 2 Правил торгівлі у розстрочку, за змістом якого кредитодавцями можуть бути:

o суб'єкти господарської діяльності, що засновані на державній власності чи на власності відповідної територіальної громади;

o суб'єкти господарської діяльності системи споживчої кооперації, перелік яких затверджується правліннями районних споживчих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єкти господарської діяльності, що належать до сфери управління Укоопспілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;

o суб'єкти господарської діяльності інших форм власності відповідно до їх установчих документів.

4. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від позики, яка допускає безоплатне користування майном, сплата процентів за договором про надання кредиту за загальним правилом є обов'язковою. Згідно з ч. З ст. 346 ГК процентна ставка, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере кредитодавець, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом (див., зокрема, ч. 1 ст. 17 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність", яка дозволяє повне або часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів).

5. Згідно зі ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Кредитний договір на відміну від договору позики є консенсуальним договором і набирає чинності з дня досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Класифікація кредитів

В нормативно-правових актах існує кілька класифікацій кредитів. Зокрема, окрім класифікації кредитів за ознакою предмета відповідного договору, що міститься в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств", інші види кредитів зазначені у Методичних рекомендаціях щодо ведення бухгалтерського обліку кредитною спілкою та об'єднаною кредитною спілкою, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 грудня 2003 р. № 171. Пункт 3.1 цього документа класифікує кредити за такими ознаками:

1) за строком користування:

o з терміном погашення до 3 місяців включно;

o з терміном погашення від 3 до 12 місяців включно;

o з терміном погашення більше 12 місяців;

1. Порядок   встановлення походження дитини

Народження дитини одруженою жінкою створює презумпцію, що її чоловік — батько дитини. Тому вона, маючи на руках свідоцтво про шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає з факту народження дитини в зареєстрованому шлюбі (ст.52 КпШС).

Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів ЗАГСу.

Якщо один з батьків з поважної причини не може особисто з'явитися до ЗАГСу для реєстрації батьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений у встановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена як одночасно з реєстрацією народження, так і після.

У другому випадку для реєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народження дитини.

В заяві відображається лише побажання батька на встановлення правових відносин з дитиною. Мати ж у цих відносинах з дитиною перебуває з моменту народження. У заяві вона дає лише згоду на визнання батьківства. Крім заяви, поданої до ЗАГСу батьками дитини, ніяких інших документів не вимагається, і тому не вірно чинять деякі органи ЗАГСу, які наполягають на наданні довідки з місця роботи, характе-

120

ристики ті інших документів від особи, яка висловила намір визнати дитину.

У разі смерті матері, визнанні матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявою батька.

Після смерті матері та влаштування дитини на виховання до дитячого будинку у громадянина Р. виник сумнів, чи може він визнати свого позашлюбного сина. В юридичній консультації Р. роз'яснили, що він може це зробити навіть без дозволу дитячого будинку, органів опіки та піклування, які прийняли на себе турботу про дитину. Аналогічно вирішується питання у тих випадках, коли дитина знаходиться на вихованні у інших осіб (опікуна, піклувальника), родичів.

Визнання батьківства, висловлене у спільній заяві батьків, є юридичним фактом, який підтверджує кровне походження дитини від вказаних у заяві батьків. Це визнання не може бути відкликане батьком у однобічному порядку.

Добровільне визнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з її матір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.

Визнання батьківства у добровільному порядку є остаточним актом. Так, громадянин Ф. визнав своє батьківство, про що було зроблено відповідний запис в органах ЗАГСу. Коли про це дізналися родичі та стали докоряти йому, що він вчинив необачно, необмірковано, Ф. завагався та звернувся до органів ЗАГСу з проханням анулювати запис про батьківство. Працівники органів ЗАГСу пояснили йому, що анулювати запис про визнання батьківства орган ЗАГСу не має права. У даному випадку можливе лише тільки оспорювання такого запису у судовому порядку, і заява може бути задоволена тільки за наявності доказів, що, встановлюючи батьківство, Ф. був упевнений, що дитина походить від нього, а згодом з'явилися незаперечні докази про походження дитини від іншої особи.

1. Поняття   та загальна характеристика договору довічного утримання. Рента

Поняття та загальна характеристика договору довічного утри­мання (догляду).Фізична особа може попіклуватися про свою ста­рість різними способами: отримати гарну пенсію, розраховувати на допомогу дітей, укласти спадковий договір або договір довічного утримання (догляду). Хоча укладення останнього для догляду саме за особами похилого віку не є обов'язковою умовою.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житло­вий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобо­в'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) догля­дом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання є реальним (укладеним з моменту передачі відчужувачем майна у власність набувача), одностороннім (після укладення договору обов'язки виникають тільки у набувача) та відплатним (за отримання у власність майна набувач зобов'я­зується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом).

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і на­бувач.

Відчужувач - це особа, яка передає набувачеві у власність майно за забезпечення довічним утриманням та (або) доглядом себе чи тре­тьої особи. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я (ч. 1 ст. 746 ЦК України). Вона обов'язково повинна бути власником майна, яке передається за договором.

Набувачем є особа, яка взамін переданого йому у власність май­на зобов'язується забезпечувати відчужувача чи третю особу утри­манням та (або) доглядом довічно. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК України).

Набувач укладає даний договір з метою отримання у свою влас­ність певного майна, відчужувач же має на меті забезпечити себе чи третю особу належним довічним утриманням та (або) доглядом.

Як відчужуваній, так і набувачів за договором довічного утри­мання (догляду) може бути кілька. Крім того, цей договір може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

^ Коли набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвлас­никами переданого їм майна на праві спільної сумісної власності. У такому випадку їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Співвласники, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, мають право його відчужувати на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі ж смерті одного із співвлас­ників обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується, тобто право на частину довічного утримання та послуг по догляду, що припадала на померлого відчужувача, не переходить до інших спів­власників. Крім того, з моменту смерті одного із співвласників набу­вач має право у повному обсязі розпоряджатися частиною майна, набутою від померлого, на неї може бути накладено стягнення, од­нак лише за умови можливості визначення такої частини.

Коли відчужувачем є тільки один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення його частки у спільному майні або визначення між співвласниками по­рядку користування цим майном (ч. 2 ст. 747 ЦК України).

ЦК України (ст. 752) передбачає можливість заміни набувача у разі неможливості подальшого виконання ним обов'язків за дого­вором з підстав, що мають істотне значення. У такому випадку обо­в'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їх згодою.

Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків на­бувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі мо­же бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Предметом договору довічного утримання (догляду) є майно, що передається у власність набувача, а також довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпечуватися відчужувач.

У власність набувача може передаватися житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність. Оскільки законодавець не визначає імпера­тивно поняття значної цінності, це питання повинно вирішуватися

сторонами за домовленістю. Вважається, що це може бути автомо­біль, колекція живопису, антикварні речі тощо.

^ Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 ЦК України. Отже, право власності на майно, яке є предметом договору, у набу­вача виникає з моменту нотаріального посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору довіч­ного утримання (догляду), не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо даний договір підлягає державній реєстрації, тобто предметом договору довічного утримання (догляду) є нерухоме майно, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Однак набувач не має права у повному обсязі розпоряджатися майном, переданим йому за договором. Для захисту інтересів відчу­жувача законодавець передбачає забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) (ст. 754 ЦК України), а саме:

1) набувач не має права до смерті відчужувача (або третьої особи, на користь якої укладено договір) продавати, дарувати, міня­ти майно, передане за договором довічного утримання (дог­ляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину;

2) на майно, передане набувачеві за договором довічного утри­мання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача;

3) втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення об­сягу його обов'язків перед відчужувачем.

Під час дії договору довічного утримання (догляду) сторони мо­жуть вирішити замінити майно, передане за договором у власність набувача, на інше. У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним (ст. 753 ЦК України).

^ Довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпе­чуватися відчужувач, можуть виражатися у будь-якій формі, вста­новленій сторонами у договорі (наприклад, забезпечення житлом, харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікуваль­ними засобами, періодичними виданнями, прогулянками, належ­ним відпочинком, надання необхідної допомоги, побутових послуг

тощо). При цьому не вимагається, щоб їх вартість відповідала вар­тості майна, переданого у власність набувачеві, оскільки вона, на­самперед, залежить від тривалості життя відчужувача. Єдиною умовою є грошова оцінка матеріального забезпечення, яке щомісяч­но має надаватися відчужувачеві. Вона підлягає індексації у поряд­ку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України).

Для того, щоб не виникали в майбутньому спори між відчужу-вачем і набувачем, у договорі довічного утримання (догляду) краще визначити всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужу­вача, їх обсяг, періодичність та якість.

Якщо ж спір все-таки виник, оскільки обов'язки набувача не були конкретно визначені, чи виникла потреба забезпечити відчу­жувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, він має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності (ст. 749 ЦК України).

Крім того, коли набувач зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), що йому переданий, у договорі довічного утримання (догляду) має бути конкретно визна­чена частина помешкання, в якій дані особи мають право прожи­вати (ст. 750 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) не можна укласти на певний строк, оскільки він завжди є терміновим: припинення та­кого договору виконанням пов'язане з вказівкою на подію, яка має неминуче настати - смерть відчужувача або третьої особи, на ко­ристь якої укладено договір. А отже, наперед невідомо скільки буде тривати зобов'язання, яким буде загальний розмір витрат набувача на утримання та (або) догляд відчужувача. За цією ознакою договір довічного утримання (догляду) належить до алеаторних (ризико-вих) договорів.

Законодавець передбачив обов'язкову письмову форму та нота­ріальне посвідчення договору довічного утримання (догляду). Якщо у власність набувача передається нерухоме майно, даний договір підлягає ще й державній реєстрації (ст. 745 ЦК України).

Таким чином, можна виділити основні ознаки договору довіч­ного утримання (догляду):

1) предметом договору може бути тільки житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність;

2) майно передається відчужувачем набувачеві у власність;

3) взамін переданого майна набувач зобов'язується забезпечу­вати відчужувача або третю особу утриманням та (або) дог­лядом;

4) термін дії даного договору — довічно, тобто до смерті відчужу­вача або третьої особи.

Договір довічного утримання (догляду) має деякі спільні риси з договорами купівлі-продажу, міни, ренти, найму (оренди). Однак зазначені основні ознаки дозволяють відокремити його від усіх ін­ших цивільно-правових договорів.

Основні права та обов'язки сторін за договором довічного утри­мання (догляду). Як уже зазначалося, договір довічного утримання (догляду) належить до односторонніх договорів, оскільки відчужу-вач має лише права, а саме:

1) на всі види матеріального забезпечення, а також усі види дог­ляду (опікування), якими набувач зобов'язаний його забез­печувати за договором (ч. 1 ст. 749 ЦК України);

2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду в разі невиконання або неналежного вико­нання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України);

3) вимагати повернення майна, яке було ним передане набува­чу, при розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набу­вачем обов'язків за договором (ч. 1 ст. 756 ЦК України).

^ Набувач зобов'язаний:

1) взамін переданого йому у власність майна довічно забезпечу­вати відчужувача або третю особу всіма видами матеріального забезпечення, а також усіма видами догляду (опікування), що визначені у договорі (ст. 744, ч. 1 ст. 749 ЦК України);

2) у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Однак у випадку, коли частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути

справедливо розподілені між ними та набувачем (ч. З ст. 749 ЦК України);

3) у деяких випадках забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за дого­вором (ст. 750 ЦК України);

4) до закінчення дії договору довічного утримання (догляду) не відчужувати майно, передане йому за договором, не укладати щодо нього договір застави (ч. 1 ст. 754 ЦК України).

^ Набувач має право:

1) у разі неможливості подальшого виконання обов'язків набу­вача з підстав, що мають істотне значення, передати їх іншій особі за її згодою та згодою відчужувача (ч. 1 ст. 752 ЦК Ук­раїни);

2) вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК України);

3) на залишення за ним права власності на частину майна за рішенням суду при розірванні договору у зв'язку з неможли­вістю його подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 756 ЦК України).

Припинення договору довічного утримання (догляду). Договір довічного утримання (догляду) припиняється на загальних підста­вах припинення зобов'язань (згідно зі ст. 602 ЦК України не до­пускається тільки зарахування зустрічних вимог), а також у разі:

1) смерті відчужувача або третьої особи, на користь якої було укладено договір;

2) його розірвання за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у випадку невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

3) його розірвання за рішенням суду на вимогу набувача (ст. 755 ЦК України);

4) відсутності у набувача спадкоємців або їх відмови від прий­няття майна, переданого відчужувачем (ч. 2 ст. 757 ЦК Ук­раїни);

5) ліквідації юридичної особи-набувача (ч. 2 ст. 758 ЦК України). Як уже зазначалося, у випадку смерті відчужувача договір до­вічного утримання (догляду) припиняється виконанням, тобто з

права власності набувача знімаються всі обмеження. Він може віль­но розпоряджатися своїм майном, набутим за договором.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором право власності на майно, передане набу­вачеві, повертається відчужувачу. При цьому витрати, зроблені на­бувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не відшкодову­ються (ч. 1 ст. 756 ЦК України).

При розірванні договору довічного утримання (догляду) у зв'яз­ку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з під­став, що мають істотне значення, суд може залишити за ним право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, про­тягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором (ч. 2 ст. 756 ЦК України).

^ Смерть набувача, звичайно, не є підставою припинення договору довічного утримання (догляду), оскільки його обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. І лише тоді, коли у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, пере­даного відчужувачем, договір довічного утримання (догляду) припи­няється. Право власності на майно, яке було предметом договору, повертається відчужувачу (ст. 757 ЦК України).

^ Припинення юридичної особи-набувача також не є підставою припинення договору довічного утримання (догляду). Права та обо­в'язки за договором переходять до її правонаступників (ч. 1 ст. 758 ЦК України).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), пере­ходить до відчужувача. Однак є виняток: відповідно до ч. 2 ст. 758 ЦК України, якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набу­вача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього перехо­дять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

1. Поняття   та особливості кредитних правовідносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають необхідність у власних обігових коштах. Потреба суб'єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Банківські кредитні правовідносини - це правовідносини, на підставі яких позичальник зобов'язується повернути у встановлений строк кредитодавцю - кредитній установі одержану суму грошей з відсотками.

Отже, кредитні правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини самостійного характеру, що виникають між учасниками майнового обігу з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу.

Правова природа банківських кредитних правовідносин неоднорідна і регламентується нормами різних галузей права (цивільного, господарського, банківського). До кредитних правовідносин застосовуються положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України, а також більшість норм, що регулюють договір позики (статті 1046-1052 ЦК України). При цьому кредит можна розглядати як самостійне правовідношення (кредитний договір або договір позики) або як важливий елемент, що входить до складу іншого правовідношення (комерційне кредитування).

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, складаються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку кредитодавця - лише кредитні установи, а з боку позичальника - підприємства, організації, громадяни.

Кредитодавець - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредит позичальнику на певний строк. Джерелом коштів для надання кредиту можуть бути власні кошти (для всіх суб'єктів кредитних відносин) і позичкові кошти (для банків та інших кредитних установ).

Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримує кредит у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, яким не вистачає власних коштів. Позичальник повинен бути кредитоспроможним, тобто мати економічну можливість повернути кредит. Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівка.

Правове оформлення відносин щодо забезпечення кредитного зобов'язання може мати місце або безпосередньо в кредитному договорі, або шляхом укладення одночасно спеціального договору, наприклад, договору поруки або гарантії. Крім грошей, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надано відстрочку. Отже, незалежно від форми кредиту (грошова або товарна) він має грошову природу і визначається вартісним характером. Зміст кредитних правовідносин - це права й обов'язки їх суб'єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин в основному виявляється в принципах кредитування, до яких належать: добровільність, забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер.

Принцип забезпеченості кредиту має на меті захистити інтереси банку і не призвести до збитків від неповернення через неплатоспроможність позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей, або продукцією, яка надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має і неустойка (штраф, пеня), страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпеченості кредиту передбачається в кредитному договорі.