Поняття інформаційної кампанії. ЇЇ природа, суть та основні компоненти

Поняття «інформаційна кампанія» є одними з самих вживаних при аналізі політичних комунікацій.

Інформаційну кампанію можна представити як заздалегідь спланований комплекс взаємопов'язаних комунікаційних дій, спеціально розроблених для забезпечення конкретних цілей комунікатора шляхом цілеспрямованого впливу на громадську думку і позиції контрагента. Це трактування акцентує увагу на важливості базових показників інформаційної активності політичного актора, без яких він не може досягти поставлених перед ним завдань: цілеспрямованості, комплексності та узгодженості дій,. У той же час вона дозволяє відрізнити здійснювані тут дії і від одиничних, і тим більше від спонтанних акцій у політико-інформаційному просторі. Таким чином, до кампаній не можна відносити дії, подібні з ними за зовнішніми ознаками. Наприклад, виступи окремих ЗМІ з тією або іншою позицією ще не є показником наявності інформаційної кампанії, якщо не доповнюються іншими акціями інших гравців на політичній арені, а їхні дії не носять узгодженого характеру.

Інформаційна кампанія являє собою внутрішньо цілісний, завершений і самодостатній процес організації стійких політичних комунікацій. Цю форму інформаційної взаємодії найбільш активно використовують корпоративні агенти, партії, окремі групи інтересів.

Основною причиною проведення інформаційних кампаній є необхідність збільшення підтримки конкретних цілей політичних акторів. З цієї точки зору інформаційні кампанії є ланка політичного проектування, засіб позиціонування важливих для акторів проблем. Це досягається шляхом присвоєння (перепрісвоенія) відповідним проблемам політичного статусу, тобто розповсюдження такого трактування соціальних питань, засвоєння якої призведе до нарощування легітимною підтримки організатора кампанії. Оскільки ж будь-які переслідувані організаторами кампанії мети завжди пов'язані з впливом на масову аудиторію, інформаційні кампанії припускають багаторазове ідейний завоювання (іноді однієї і тієї ж частини) населення (але по відношенню до різних політичних проектах).

У найзагальнішому вигляді інформаційні кампанії завжди так чи інакше передбачають розширення зони інформації навколо того чи іншого питання; надання цього питання чіткого оцінного змісту (що дозволяє громадськості побачити «правильні» і «неправильні» позиції); посилення цілеспрямованого впливу на громадську думку (вирішального завдання надання спрямованого впливу на переконання людей), а також зміну або коректування поведінки громадян.

Звичайно, для досягнення поставлених цілей в рамках інформаційних кампаній здійснюються різні дії. Вони можуть бути орієнтовані на те, щоб «розбудити» громадськість, залучити населення до громадських дебати, привернути увагу до тієї чи іншої проблематики, направити політичну активність громадян в певне русло. Однак у кожному разі звернення до громадської думки неминуче пов'язує інформаційні кампанії з політикою популістського типу. Тому в інформаційних кампаніях практично завжди використовуються відповідні механізми і, зокрема, пряма лестощі («комуністи - на чолі суспільного прогресу»), залякування зовнішньою загрозою («правлячі кола - у владі мафії»), необгрунтовані обіцянки («радикальні реформи приведуть до швидкого успіху ») і т.д.

Моделювання державної політики в області інформаційної безпеки

Універсальна модель державної політики в області інформаційної безпеки

У кожній державі складаються власні й найчастіше специфічні умови для постановки і вирішення завдань у сфері інформаційної безпеки. Проте можна виділити певну ідеальну модель державної політики в області інформаційної безпеки, в основі якої – однакові завдання і технології здійснення такого типу діяльності.

Комплекс дій держави виходить із уявлення про її національні інтереси, які можуть мати як прагматичний характер (спонукає державу прагнути до отримання конкретних вигід у різних сферах діяльності), так і міфологічний (передбачає наявність якоїсь керівної доктрини, ідеї, ідеології, що скеровує всю діяльність цього інституту). Інформаційна безпека повинна поєднувати прагматичний і міфологічний характер.

Наступний крок на шляху формування державної політики в області інформаційної безпеки з урахуванням тлумачення національних інтересів — визначення об'єктів, які підлягають інформаційному захисту (інформаційний простір країни в цілому;інститути, структури та окремі особи, чия діяльність має особливе значення для управління державою; провідні економічні та соціальні структури тощо).

Поряд із встановленням об'єктів, що вимагають захисту, встановлюються інформаційні загрози – це певний потенційний стан, що характеризується рисами небезпеки як для суспільства, так і для держави.

Наступний етап розробки державної політики в області інформаційної безпеки — визначенняресурсів і засобів, необхідних для її проведення. Нерідко буває, що держава не може забезпечити захист своїх інформаційних об'єктів на сучасному технічному рівні. Виникає проблема проведення захисних дій або відмови від них.

Останній етап формування державної політики інформаційної безпеки — визначення наслідків зняття режиму таємності або ж установлення такого статусу для об'єктів захисту.

Визначення об'єктів, що підлягають засекречуванню, відбувається на основі переліків, які формуються або окремими низовими відомствами й узагальнюються «наверху», або «спускаються зверху».