Класифікація технічних засобів передачі інформації.

Існує кілька підходів до класифікації технічних засобів, використовуваних у політичні процесах:

1. базується на технічних розмежуваннях в організації взаємодіючих агентів;

2. базується на різноманітних типах інформації, яку передають;

3. базується на інформаційній структурі повідомлення, що передається.

З технічної точки зору комунікативні процеси можна розділити на два типи залежно від їхньої технологічної реалізації:

1. комунікаційні процеси на основі мереж з комутацією каналів

2. комунікаційні процеси на основі мереж зкомутацією пакетів.

До першого типу відносять такі засоби комунікації, як телефонія, телеграфія, радіозв'язок і телебачення. До другого – більш сучасні інтернет-технології.

Існують три принципово різні схеми комутації абонентів у мережах:

1. комутація каналів,

2. комутація пакетів

3. комутація повідомлень.

Мережі з комутацією каналів мають більш багату історію, вони ведуть своє походження від перших телефонних мереж.

Мережі з комутацією пакетів порівняно молоді, вони з'явилися в кінці 1960-х років як результат експериментів з першими глобальними комп'ютерними мережами.

Мережі з комутацією повідомлень послужили прототипом сучасних мереж з комутацією пакетів, і сьогодні вони в чистому виді практично не існують.

Кожна із цих схем має свої переваги й недоліки, але, за прогнозами більшості фахівців, майбутнє належить технології комутації пакетів як більш гнучкої та універсальної.

Комутація каналів – це утворення безперервного складного фізичного каналу із послідовним з'єднанням окремих каналів учасників для прямої передачі даних між вузлами. У мережі з комутацією каналів перед передачею даних завжди необхідно виконати процедуру встановлення з'єднання, у процесі якої й створюється складений канал.

Комутація пакетів — це техніка з’єднання абонентів за допомогою різних сайтів і програм (що була спеціально розроблена для ефективної передачі комп'ютерного трафіку).

Теорія когнітивного дисонансу.

Ця теорія стверджує, що люди намагаються узгоджувати свою поведінку з власними поглядами і поглядами інших людей. Під час конфлікту між переконаннями й діями люди намагаються коригувати когнітивний компонент для усунення невідповідності. Теорія когнітивного дисонансу використовується для розуміння і моделювання процесів масифікації. Автор теорії Л. Фестінгер. На його думку, будь-яка інформація, що не відповідає наявним у людини установкам, викликає психологічний дискомфорт (дисонанс), якого їй потрібно позбутися. Схожі висновки зробив Дж. Клеппер: найчастіше люди намагаються мати справу з тими матеріалами масової комунікації, які збігаються з наявними в них установками та інтересами. Свідомо чи підсвідомо уникають протилежних позицій. Якщо ж вони все-таки мають справу з неприємним для них матеріалом, то його не сприймають взагалі або перероблюють, інтерпретують таким чином, щоб він відповідав їхнім установкам, або забувають його швидше, ніж приємний для них матеріал.

У своїй основній праці — "Теорія когнітивного дисонансу" — Фестінгер формулює її вихідні положення таким чином: основна ідея теорії полягає в тому, що людський організм прагне встановити внутрішню гармонію, послідовність, узгодженість між своїми думками, здібностями, знаннями й цінностями. Тобто живий організм має потяг, спрямований на узгодженість усередині пізнавальної діяльності. Щоб досконало оперувати цим поняттям ("узгодженість"), Фестінгер тлумачить пізнавальну діяльність як таку, що розкладається на елементи, або, зрештою, як сукупність таких елементів.

Фестінгер далі пропонує теоретичні твердження, які стосуються відношень між цими пізнавальними елементами:

пара елементів може існувати у відношеннях, що не стосуються або стосуються справи; у відношеннях узгодженості або неузгодженості;

два пізнаваних елементи перебувають у стані ізольованості (іррелевантності), якщо вони не мають ніякого стосунку один до одного;

два пізнаваних елементи перебувають у дисонантних відношеннях, якщо спостерігається дисонанс щодо кожного з них окремо, адже кожний елемент (як доповнення) випливає, походить з іншого;

два пізнаваних елементи перебувають у консонантних відношеннях, якщо один елемент випливає з іншого.

Теорія когнітивного дисонансу стверджує, що особистість відчуває напруженість і дискомфорт, коли має мінливі, непослідовні ідеї (наприклад: ''такий-то є базікало, нудна людина, але я потребую його як друга і спільника") і прагне знайти шляхи зменшити цей дисонанс ("такий-то не є таким поганим, як вам про нього відомо" або "насправді він мені не потрібен, я можу отримати щось і без нього" тощо).