Відносини держави та медіа структур

В історичній ретроспективі можна виділити стійкі типи державної політики щодо ЗМІ:

· утоталітарних державах:

1. повний контроль влади над інформаційною сферою

2. абсолютний пріоритет ідеологічних і пропагандистських способів формування масових комунікацій

3. будучи важливою ланкою у формуванні сфери масових комунікацій, ЗМІ проте володіють тут чисто технічним статусом і призначені тільки для трансляції «керівних ідей»

4. ЗМІ позбавлені права навіть самостійно їх коментувати

5. тому державна політика щодо ЗМІ просто не складається, бо ЗМІ в даному суспільстві використовуються як технічні інструменти держави-партії як синтетичного інституту влади

6. не мають політичного значення і являють собою форму імітації наявності громадянського суспільства в інформаційному просторі

· вавторитарних державах ситуація істотно змінюється:

1. основна мета = забезпечення слухняного електорату

2. тому головне завдання держави = встановлення контролю та маніпулювання медіаструктурами

3. ЗМІ не виступають провідною силою в інформаційному просторі і ще являються маріонеткою влади

4. ЗМІ мають певні можливості політичного впливу й навіть деяку незалежність, обумовлену збереженням мінімальних свобод у суспільстві та політичним потенціалом населення

5. держава проводить ретельний відбір інформаційних потоків, створюваних ЗМІ

6. держава використовує механізм політико-ідеологічної цензури й навіть часткових репресій стосовно журналістів

7. найпоширенішим прийомом державної політики:

a) недопущення опозиції на телеканали

b) встановлення політичного контролю за журналістами, що критикують уряд

c) попрання творчої свободи працівників ЗМІ

· в умовах демократії:

1. спочатку ЗМІ здійснюють окремі замовлення громадськості, а потім перетворюються в самостійний інститут, що позиціонує себе як:

a) основного виразника громадської думки

b) найоперативнішого посередника в системі представництва громадських інтересів

c) гаранта свободи слова і совісті

d) знаряддя громадського контролю за владою та спонукання її до відповідальності перед населенням

2. законодавство закріплює:

a) різноманіття форм ЗМІ і форм власності

b) їхню вільну конкуренцію

3. наростаючий плюралізм державних і приватних ЗМІ, конституційно-правові гарантії захищають їх від сваволі влади

4. все це зумовлює зміну стилю та характеру державної політики, що спрямована в основному на підтримку відносин зі ЗМІ як самостійним і авторитетним партнером

5. контроль за ЗМІ держава намагається здійснювати з метою збереження в діяльності ЗМІ пріоритету суспільних інтересів і створення умов підтримки суспільного консенсусу, а також для запобігання використання ЗМІ проти інтересів самого населення.

Моделі відносин держави зі ЗМІ в умовах демократії

В умовах демократії взаємовідносини держави зі ЗМІ – досить складні й різноманітні. Сформована практика дає можливість виділити деякі відносно стійкі моделі їхніх партнерських зв'язків, які одночасно являють собою й нормативні зразки організації таких відносин у різних країнах, що тільки йдуть по шляху демократизації.

Так, відомі західні фахівці Г. Сіберт, Т. Петерсон, В. Шрамм, Д. Норд, Д. Меррілл, В. Хечтен та інші звертають увагу на різного типу відносини ЗМІ й держави, коли:

1. держава прагне захищати інтереси громадян і виключити сторонній тиск на ЗМІ

2. ЗМІ намагаються забезпечити своєчасність надходження інформації, зберегти її відкритість, правдивість, неупередженість.

Моделі:

I. система відносин, позначена формулою «вільний ринок ідей»:

1. головне завдання держави – встановлення гарантій доступу громадян до інформації без попереднього дозволу влади;

2. не дозволяються покарання за критику влади з боку ЗМІ;

3. відсутність цензури й обмежень на збір журналістами матеріалів законними засобами;

4. відсутність обмежень на поширення матеріалів масової комунікації через державні кордони;

5. встановлення гарантій свободи журналістів всередині ЗМІ

II. У моделі «соціальна відповідальність» трохи інші акценти:

1. ЗМІ, взаємодіючи з державою, повинні виконувати певні зобов'язання перед суспільством, що відповідають стандартам

i. об'єктивності подачі інформації

ii. її вірогідності й точності

iii. збалансованості

2. держава зобов'язана забезпечувати плюралізм ЗМІ

3. при існуванні загрози громадській безпеці держава повинна зберігати можливість втручання в діяльність ЗМІ

4. ЗМІ ж у своїй повсякденній роботі не повинні:

i. провокувати масові страхи серед населення

ii. сприяти популяризації насильства й інших негативних емоцій

III. У моделі «демократичне представництво»

1. наголос робиться на змісті матеріалів ЗМІ

2. наголос робиться на свободі від бюрократичного контролю влади

3. підтримується право ЗМІ служити в першу чергу культосвітнім, а не комерційним інтересам аудиторії.

20. Особливості теорії третьої особи

Теорія ефекту третьої особи (1983). В. Девісон довів, що люди схильні переоцінювати впливи медій на інших людей, недооцінюючи ці впливи щодо самих себе. Термін "третя особа" походить з очікування, що медій не повідомлення не матиме сильного впливу на "мене" (першу особу) чи на "Вас" (другу особу), але матиме на "них" - третіх осіб. Теорія складається з двох частин. Перша - це згадане індивідуальне припущення. Друга містить поведінковий компонент: очікування людей стосовно впливів медій на інших схиляє їх до певних дій, можливо, тому, що вони хочуть перешкодити цим передбачуваним впливам. Тобто маємо інтуїтивне апелювання до ефекту третьої особи. На такі рішення впливає бажаність чи небажаність повідомлення, соціальна дистанція, особисті та групові відмінності. В окремих випадках людина визнає вплив медій на себе, вважаючи його соціально бажаним. Тоді йдеться про т.зв. ефект першої особи.

Згідно з цією теорією, вплив на третіх осіб інтуїтивно провокує першу особу на можливий захист третіх осіб від небажаного медіавпливу.

21. «Інформаційні погрози» та «інформаційна небезпека»

Погроза - сукупність умов та факторів, що створюють потенційну або реально існуючу небезпеку порушення конфіденційності, доступності та (або) цілісності інформації.

Інформаційні погрози можуть бути обумовлені:

• природними факторами (пожежа, повінь, тощо);

• людськими факторами.

Останні, в свою чергу, поділяються на:

• погрози, що носять випадковий, ненавмисний характер. Це загрози, пов'язані з помилками процесу підготовки, обробки і передачі інформації;

• погрози, зумовлені умисними, навмисними діями людей. Це загрози, пов'язані з несанкціонованим доступом до ресурсів АІС.

Умисні погрози мають на меті завдання збитків користувачам АІС і, в свою чергу, поділяються на активні і пасивні.

• Пасивні погрози, як правило, спрямовані на несанкціоноване використання інформаційних ресурсів, не надаючи при цьому впливу на їх функціонування (прослуховування).

• Активні погрози мають на меті порушення нормального процесу функціонування системи за допомогою цілеспрямованого впливу на апаратні, програмні та інформаційні ресурси. Джерелами активних погроз можуть бути безпосередні дії зловмисників, програмні віруси і т.п.

Умисні погрози також поділяються на внутрішні, що виникають всередині керованої організації, і зовнішні.

• Під внутрішніми погрозами розуміються - погрози безпеки інформації інсайдером (виконавцем) яких є внутрішній по відношенню до ресурсів організації суб'єкт (інсайдер).

• Під зовнішніми погрозами розуміються - погрози безпеки інформації ініціатором (виконавцем) яких є зовнішній по відношенню до ресурсів організації суб'єкт (віддалений хакер, зловмисник).

Внутрішні погрози

1. Витоку інформації

2. Неавторизований доступ

Зовнішні погрози

1. Шкідливі програми

2. Атаки хакерів

3. Спам

4. Фішинг

5. Інше шкідливе і нежелетельное ПО (spyware, adware)