Забезпечення інформаційної безпеки в Україні

Однією з основних загроз інформаційній безпеці ЗУ "Про основи національної безпеки" називає "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". До інших загроз віднесено:

· прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

· поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

· комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

· розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.

Згідно з українським законодавством^[2], вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

· створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

· підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їхніх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

· вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

· розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

28. Техніко-інформаційні компоненти системи інформаційної безпеки\

Складові інформаційної безпеки або такі суттєві властивості, як: конфіденційність (англ. Confidentiality, privacy), цілісність (англ. Integrity), доступність (англ. Availability) — тріада CIA. Інформаційні системи можна розділити на три частини: програмне забезпечення, апаратне забезпечення та комунікації з метою цільового застосування (як механізму захисту і попередження) стандартів інформаційної безпеки. Самі механізми захисту реалізуються на трьох рівнях або шарах: Фізичний, Особистісний, Організаційний. По суті, реалізація політик і процедур безпеки покликана надавати інформацію адміністраторам, користувачам і операторам про те як правильно використовувати готові рішеня для підтримки безпеки

Глобалізація і технологічний розвиток сучасного інформаційного ринку.

Глобалізація, безсумнівно, є однією з провідних сил, ви викликають трансформацію сучасних мас-медіа. Як пише ан глійскій дослідник СМК Ентоні Сміт у роботі «Вік бегемо тов», «деякі стануть ставити під сумнів правові, інституційні та політичні мотиви глобалізації. Ніхто, правда, ще не виміряв моральних наслідків цього процесу. Цілком можливо, що хтось зробить висновок, що їх просто немає, що інформаційні ні товари, по суті, нічим не відрізняються від інших »1.У новому комунікаційному столітті національні кордони ті ряют всякий сенс. Перш масштаб діяльності більшості засобів масової комунікації визначався розмірами країни, зараз же люди по-справжньому опанували часом і простором в межах всього світу. Нова інформаційна технологія має великий вплив на індивідів і інститути, і, по кільки великі компанії контролюють основну частину комму нікаціонного змісту, сучасним медіатоварам стало на багато легше проникати на міжнародний ринок.
Це явище і є, звичайно, те, що у своїх прогнозах в се редине 1960-х років Маклюен називав «глобальної селом». На глядним підтвердженням реалізації ідеї «глобального села» - коли повідомлення доносяться до кожного куточка земної кулі - слу жит супутниковий канал Сі-Ен-Ен, який присутній практичні но всюди. Будь то великий міжнародний готель чи далека сільська село, в світі практично немає ні одного колективу людей, які не мали б доступу до міжнародних Супутникове телебачення вим службам, що передає новини, інформацію, розваги і думки. Музичну програму Ем-ті-ві дивляться в Москві, Сан Тьяго, Гонконгу та інших місцях, це могло здатися дивом всього кілька років тому, коли поїхати в який-небудь містечко в гли бинці означало б цілком відрізати себе від зовнішнього світу. Раніше можна було «відлучити» дітей від розмови за сімейним обідом, просто відправивши їх в свою кімнату в якості покарання. Тепер же бути вигнаним із сімейного кола означає відправитися в кімнатах ту, напхану комунікаційними приладами та послугами, на багато більш цікавими, ніж розмова в сімейному колі.
Той загальносвітової охоплення, який забезпечують нові медіа, безсумнівно, приносить людям користь, забезпечуючи їм доступ до огром ному обсягом інформації та розваг. У свою чергу він допомагає медіаорганізацій, що поставляє зміст, нарощувати аудито рію, масову і цільову, і таким чином поповнювати корпоратив ную касу доходами. Від глобалізації медіа виграють і неком мерческіе громадські медіа, які прагнуть направляти свої повідомлення всюди, залучаючи якомога більшу аудиторію.
Звичайно, критиків турбує, що глобальні компанії су жают діапазон інформації та думок, виключаючи альтернативні точки зору, поневолюючи людей за допомогою низькоякісних (і навіть шкідливих) програм, порожній інформації та Розважальник них напівфабрикатів швидкого приготування. Разом з тим треба визнати, що навіть альтернативна журналістика виграє від загальносвітових тенденцій в напрямку активної ринкової еко номіки і що пропоноване зараз зміст саме насичене, найрізноманітніше за всю історію людства: замість трьох канатів люди отримують десятки, а то й сотні.
Навіть незважаючи на всю дурість бульварних газет, таблоїдного телебачення і інших джерел «не настільки піднесеного» содер жанія, важко уявити, що інтелігентна людина не спо собен знайти багато корисних відомостей практично на будь-яку тему в електронній бібліотеці, в університетській базі даних або в іншому інформаційному банке2. Тим більше, що велика частина з тримання нових медіа дістається практично безкоштовно не лише то в бібліотеці або навчальному закладі, а й на домашньому комп'ютері. Головне завдання - знайти правильний баланс між цими двома тенденціями.

Техніки та методи здійснення інформаційної війни

Інформаці́йна війна́ — використання і управління інформацією з метою набуття конкурентоздатної переваги над супротивником.
Інформаційна війна може включати в себе

· збір тактичної інформації,

· забезпечення безпеки власних інформаційних ресурсів,

· поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати військо та населення ворога,

· підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником.

Часто ІВ ведеться в комплексі з кібер- та психологічною війнами з метою ширшого охоплення цілей, із залученням радіоелектронної боротьби та мережевих технологій.

Види ІВ

· Психологічна війна;Кібервійна;Мережева війна;Ідеологічна диверсія;Радіоелектронна боротьба, яка може проявлятися такими способами:

o Телебачення і радіомовлення можуть бути подавлені.

o Ресурси телебачення і радіомовлення можуть бути захоплені/підкорені для кампанії дезінформації.

o Мережі комунікацій можуть бути заблоковані або недоступні.

o Операції фондової біржі можуть саботуватися електронним втручанням, даючи витік чутливої інформації або поширюючи дезінформацію.

За умов трансформації інформаційної війни будуть змінюватися також її форми^[4]. Так, для інформаційної боротьби першого покоління це:

· вогневе придушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного та військового управління;

· ведення радіоелектронної боротьби;

· одержання розвідувальної інформації шляхом перехоплення й розшифровки інформаційних потоків;

· здійснення несанкційованого доступу до інформаційних ресурсів з наступною їх фальсифікацією чи викраденням;

· масове подання в інформаційних каналах супротивника чи глобальних мережах дезінформації для впливу на особи, які приймають рішення;

· одержання інформації від перехоплення відкритих джерел інформації.

Інформаційна боротьба другого покоління передбачає:

· створення атмосфери бездуховності й аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;

· маніпулювання суспільною свідомістю соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруженості та хаосу;

· дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями й рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

· зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

· дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;

· підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами;

· нанесення збитку життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.