Громадська думка та її сутність

Теорія фреймінгу

Теорія фреймінгу (1974). Головне припущення теорії Е. Ґофмана свідчить про те, що контекст зумовлює наші дії, поведінку і розуміння. Фреймами є когнітивні структури, які скеровують наше сприймання та уявлення соціальної реальності. Це своєрідні правила гри, які можуть розвиватися. У медіях це принципи відбору - коди наголосів, інтерпретації та презентації. Медійні продюсери зазвичай вживають їх для організації медійних продуктів і дискурсів, вербальних та візуальних. У цьому контексті медійні фрейми дають можливість новинним журналістам, наприклад, переробляти й оформлювати велику кількість різноманітної інформації швидко й унормовано. Вони дуже важливі у кодуванні медійних текстів і декодуванні їх авдиторією. Як дослідницька методологія фреймінговий аналіз вивчає набір певних аспектів проблем, зображень, стереотипів, метафор, стилю, композиції тощо, які використовуються для натяку на специфічну відповідь.

Психологічні акції в інформаційних кампаніях. Технології розкручування, атаки, прикриття в структурі інформаційних кампаній

Інформаційна кампанія – це комплексна система впливу на певні групи населення (так звані цільові аудиторії чи цільові групи) за допомогою різноманітних засобів і каналів масового та індивідуального інформування та навчання з ціллю спонукати їх прийняти нові для них самих та суспільства стереотипи поведінки в певній сфері життя. Вплив здійснюється шляхом навчання чи покращення їх знань в певній сфері, зміни відношення до певного предмету чи явища, а також шляхом формування навичок бажаної поведінки

«розкручування»:

- гол-не завд-ня-підготовка гром-ої думки через ознайомлення з тематикою ІК, підготовку до сприйняття певних оцінок.

- Для реалізації цих проблем потрібен час. З врах-м масштабу ІК регул-ся строки виріш-ня цих завд-нь.

- Оптимальний термін розкручування азової тем-ки : 1-6 місяців

- Протягом часу в публ-ий дискурс поступово ввод-ся вихїідні повідом-ня, які насичують сусп-ну свідомість відпов-ми оцінками, поглядами, форм-ть інтерес публ-ки => період «щеплення». Так, поступово відбув-ся підміна порядку денного і придуш-ся небажана темат-ка.

- Орган-ія пубілік-ії на суміжні теми, які не пов’язані із тематикою ІК, але спрям-ть думки. Такі суміжні теми – «динамічні шашки», що можуть «здетонувати» у потрібний час.

- Розповсюджуючи таку іnfo, орг-ри ІК розкачують гром-ку думку =>для того щоб визначити поріг сприйняття іnfo і зафіксувати її.

- «фаза активних дій/атака» : гол-не завд-ня: отрим-ня іnfo переваг перед опонентом.

- Розпочин-ся етап з викор-ня зрозхумілого гром-сті іnfo приводу, який дозволив би ввести в іnfo простір ключове повід-ня (КП) і розстав-є ос-ні акценти між опонентами.

- Розпочин-ся несподівано і направл-й на випередж-ня супротивника.

- Для введення КП часто викор-ся : скандали, публік-ії компроментац-го змісту, новини. Важливо чітко виділити і роставити смислові акценти.

- Розповс-ні повід-ня форм-ся з урахув-м допоміжних завдань -> повинен бути постійний моніторинг повідом-нь, вміти нівелювати критику супротивника, добитись зрост-ня емоц-ї напруж-сті в гром-сті. Гоулд

- Повинен створ-сь позитивний фон дискусії, щоб:

1. Втягнути в неї пасивні прошарки нас-ня,

2. Сформув-ти позит-не відношне до проблематики, що обговор-ся. Все це відбув-ся за рах-к зростання осн-го сюжету. Задіяні суміжні теми посилють сприяняття проблеми.

прикриття істинних причин кампаніїПри організації МК краще використовувати більш безпечну інформацію

Особливості та суть електорального уряду

Електронний уряд (англ. e-Government) — це модель державного управління, яка заснована на використанні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій з метою підвищення ефективності та прозорості влади, а також встановлення суспільного контролю над нею. Електронний уряд являє собою модель управління, у якій вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується й забезпечується відповідними інформаційно-комп’ютерними технологіями. Іншими словами, необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх.

Виділяють такі рівні реалізації моделі Електронного уряду:[3]

«Уряд — громадянам»

(Government 2 Citizens, G2C; організація зворотного зв’язку з громадянами)

З введенням систем G2C громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бюджет заощаджує при цьому значні ресурси на адміністрування типових процедур, а громадяни — час і свої гроші.

«Уряд — бізнесу»

(Government 2 Business, G2B; відносини державних органів і бізнесу)

Це автоматизація податкових виплат, проведення електронних тендерів на постачання продукції тощо. Уряд Швеції вже пересвідчився, що при переході на електронну систему закупівель економія коштів становить 50%. Система виявилася настільки ефективною, що державними установами Швеції проводиться близько 95% закупівель через електронні канали.

«Уряд — уряду»

(Government 2 Government, G2G; автоматизація відносин і документообігу між відомствами)

G2G — частина об’єднаної інформаційної системи, що забезпечує виконання таких задач:

керування роботою державного апарату;

координація діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів;

ведення внутрішнього діловодства.

Громадська думка та її сутність

 визначення Д. В. Ольшанського: “Суспільна думка — стан масової свідомості, що охоплює собою приховане або явне ставлення тієї чи іншої спільноти, або сукупності спільнот, до подій, що відбуваються, та існуючих явищ. Суспільна думка виступає в експресивній, контрольній, консультативній та директивній функціях. Тобто вона займає певну позицію, дає пораду або пропонує рішення з тих чи інших проблем. Залежно від змісту висловлювань суспільна думка виражається в оцінних, аналітичних, конструктивних або іноді деструктивних суТаким чином, суспільна думка не є продуктом наукового, виваженого підходу до пізнання речей; вона не народжується в результаті концептуальногоьта об’єктивного аналізу явищ, подій, процесів людьми, що ставлять за мету докопатися до істини. Навпаки, суспільна думка є результатом іноді поверхового погляду на речі, у формуванні якого беруть участь переважно не експерти з тих чи інших питань, а звичайні люди, які з об’єктивних причин не можуть володіти повною й достовірною інформацією з тих чи інших питань, через що у своїх судженнях покладаються на почуте, власне розуміння авторитетів без перевірки тих суджень на істинність, бо не мають можливості (і не бажають!) перевіряти їх.

Суспільна думка завжди виникає на основі вже існуючих суджень, поглядів, ідей, вироблених сторонніми по відношенню до маси людьми і впровадженими ними в свідомість маси. Через те масова думка, або думка маси,— це є спожита, прийнята масою суспільна думка, у формуванні якої члени маси й самі брали участь. І немає сенсу говорити про існування якоїсь окремої думки маси, відмінної від суспільної. По-перше, маса самостійно її не може виробити, по-друге, навіть якщо припустити здатність маси продукувати думку, маса все одно буде покладатися на судження інших людей, соціальних груп, вчених і її думка буде спільним суспільним витвором.

Суспільна думка протиставляється науковій думці як продукту прискіпливого, організованого, об’єктивного аналізу явищ, процесів, аналізу, здійснюваного вченими, що несуть моральну відповідальність за свої судження.

Такий статус суспільної думки визначається природою суспільної, громадської діяльності і не свідчить про недовихованість чи неосвіченість людей. Активна суспільна діяльність осіб, соціальних інститутів не є науковопізнавальною діяльністю, вона має швидше характер комунікативно-просвітницький, ніж дослідницький. Навіть у випадку посилання на дані наук під час формування суспільної думки, ці дані все одно обростають неперевіреними судженнями, емоціями, і в результаті суспільство отримує спільний для всіх “мислительний витвір”, істинність якого важко або й неможливо перевірити.

Cуспільна думка в цьому контексті є практичною формою прояву суспільної свідомості, її реальним виявом. Але суспільна думка, виношена соціальними групами, партіями, рухами, безперечно за змістом і структурою відрізняється від думки певної маси через те, що суспільна свідомість має практичне втілення і реальний вияв у вигляді масової свідомості поряд зі свідомістю соціальних груп, партій, рухів, течій.

Так, Ю. Хабермас розуміє під громадською думкою сукупність позицій людей, що володіють освіченістю і володіють власністю, чиє групова думка претендує на загальзначимість політичних позицій. Н. Луман вважає, що у громадської думки не існує особливих суб'єктів, а виражені точки зору фіксують лідируючу тему, що приковує увагу людей, чиї погляди при цьому можуть бути дуже різними. Німецька дослідниця Е. Ноель-Нойман розглядає громадська думка як сукупність оцінок, що включає погляди людей, не тільки підтримують уряду, а й тих, які не висловлюються в силу або пасивності, або опозиційність, або небажання виявитися в ізоляції (так звана спіраль мовчання).

Теорія селективного впливу

Визначено три форми упорядкування інформації та уникнення дисонансу: селективна експозиція — прагнення людей мати справу з тими повідомленнями, які відповідають їхнім поглядам й інтересам, та уникати тих, що викликають когнітивний дисонанс; селективне запам’ятовування — прагнення людей краще запам’ятати інформацію, що відповідає їхнім установкам; селективна перцепція — прагнення людей сприймати у повідомленні те, що відповідає власним переконанням.

М. Дефлюер та С. Болл-Рокіч узагальнили підходи до теорії селективного впливу у вигляді трьох формулювань: теорія індивідуальних розбіжностей (вони впливають на увагу людей до ЗМК та схильність до впливу останніх); соціальної диференціації (люди однакової соціальної категорії частіше поводять себе однаково — в обранні матеріалів медіа, їх інтерпретації, запам’ятовуванні та реагуванні) та соціальних відносин (зв’язки з родиною, друзями, колегами можуть здійснювати сильний вплив на сприйняття людьми мас-медіа). Погляди цих дослідників ще називають теорією залежності ефектів масової комунікації. На їхню думку, у сучасних умовах люди стають залежними від масової комунікації (отримання інформації, ознайомлення з оцінками подій у суспільстві), але вплив масової комунікації більший, якщо суспільство перебуває в стані змін, конфліктів та нестабільності.