Цивілізаційна диверсифікація і постсоціалістичні країни.

В найбільш загальному плані Європейський регіон можна поділити на дві великі частини: Західна Європа та Центральна та Східна Європа. Країни першої групи відносять до країн з ринковою економікою, країни другої групи характеризують як постсоціалістичні, а частіше - країни з перехідною економікою. Внаслідок збільшення розриву в темпах розвитку і успішності економічних реформ в країнах з перехідною економікою відбувся процес дезінтеграції колишніх партнерів по Раді Економічної взаємодопомоги і утворення угрупувань країн, що відрізняються як за географічним положенням, так і за рівнем розвитку економіки. В економічній літературі закріпилося розмежування колишніх соціальстичних країн Європи як субрегіон Центральної та Східної Європи і країни колишнього СРСР. З другої підгрупи в першу чергу нас цікавлять ті країни колишнього СРСР, які відносяться до Європейського регіону (Росія має специфічний статус. За статистичними звітами ООН її відносять до країн регіону ЦСЄ, за звітами ж МФО – це центрально- азіатська країна) Україна, Білорусь, Молдова. Стан і ступінь розвитку економік країн Західної та Центральної та Східної Європи встановлюються не лише географічними та економічними умовами, а й моделями соціально-економічного розвитку, що покладені в основу економічних програм і економічною політикою цих країн.
На відміну від Західної Європи, яка розвивається під активним впливом інтеграції, Східна Європа переживає важкі часи політичної та суспільно-економічної дезінтеграції. Не тільки окремі постсоціалістичні країни намагаються "дистанціюватись" одна від одної, але розпадаються й окремі країни: СРСР, Югославія, а згодом - і ЧССР. Найменш вразливим виявився розпад ЧССР, що перетворилася на дві держави - Чехію та Словаччину - з мінімальними негативними наслідками для економік обох країн. Досить складний цей процес в колишньому СРСР, Ще складніший - у Югославії.
Таким чином, два субрегіони Європи розвиваються у двох протилежних напрямах - інтеграції на Заході та дезінтеграції на Сході. Проте саме Європа порівняно з іншими регіонами світу має найкращі передумови для розвитку загальноєвропейської інтеграції, єднання і взаємопов'язаного розвитку.

 160. Цивілізаційна складова трансформацій світових економічних стратегій в умовах глобалізації

Глобалізація становить різні завдання перед урядами країн неоднакового рівня розвитку в розробленні економічних стратегій. Розвинуті країни завдяки глобалізації зміцнили свої позиції в світовій економіці, і їх головна мета полягає у збереженні цих позицій. Інші країни є представниками «доганяючої економіки», перед ними постають інші проблеми. Розглянемо основні особливості стратегій розвитку, що випливають у різних соціально-економічних групах країн під впливом глобалізації.

Стратегії розвинутих держав спираються на неоліберальні тенденції економічної політики. Держава повинна створювати умови для ефективного функціонування ринку, що, зокрема, включає систему гарантії прав власності і обов'язкового виконання контрактів. Важливою функцією держави є забезпечення конкуренції в економічному середовищі країни; вона виражається в антимонопольному законодавстві, в обмеженні імпортних перешкод, в ціновому регулюванні для підтримки молодих фірм. Уряди розвинутих країн значну роль приділяють зовнішньо-економічній експансії, і глобалізація цьому сприяє. Стратегії економічного розвитку країн, що розвиваються, розробляються також в умовах глобалізації, але їх цілі дещо інші. Більшість країн цього типу значно відстає в економічному розвитку, тому вони не мають часу для тривалої природної еволюції економічних структур, що відповідали б сучасним стандартам розвинутих країн. У таких умовах роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути істотно вищою. У багатьох країнах, що розвиваються, держава ініціює індустріалізацію шляхом державних інвестицій у пріоритетні галузі, податковими пільгами, а то й адміністративними методами.

Важливими завданнями держав, що розвиваються, є створення умов для освіти широких мас населення, формування достатньої маси кваліфікованих кадрів, виховання менеджерів, що відповідають вимогам сучасної економіки. Держава повинна докладати чималих зусиль щодо зменшення соціально-економічної нерівності населення й забезпечення соціальної стабільності. Одним з першочергових і найскладніших завдань країни з перехідною (транзитивною) економікою є галузева й технологічна перебудова економіки відповідно науково-технічному прогресу й особливостям поширення глобалізації в економічній сфері. Оскільки однією з головних характеристик глобалізації є безпрецедентне поширення інформаційних технологій, то саме на цій проблемі й на стимулюванні впровадження новітніх досягнень науки й техніки у виробництво повинна бути зосереджена увага урядових структур.

Цивілізаційна специфіка і міжнародні стратегії економічного розвитку країн Заходу.

У XX ст. західна цивілізація зберегла свою економічну й промислову могутність. Однак у першій його половині західному диктату кинула виклик православна цивілізація (на чолі з СРСР), а в другій — японська і мусульманська. Зокрема, частка останньої у світовому економічному продукті зросла у 3,4 раза. Стрімко набирає темпів і китайська цивілізація. За прогнозами, до 2030 р. Китай стане першою державою світу за обсягом ВВП, обігнавши США. Японська цивілізація, здійснивши економічний стрибок у 50-60-і роки, зазнала стагнації у 90-і роки, але залишається другою за економічним і промисловим потенціалом. На межі катастрофи переб. З переходом від фордизму до тойотизму (90-і роки) у передових країнах, особливо в Японії, активно формуються віртуальні підприємства, або підприємницькі мережі, організовані на основі гнучкого автоматизованого виробництва, логістичних систем та інформаційних технологій управління. Великі підприємницькі мережі дедалі частіше організовуються у вигляді віртуальних корпорацій, які можуть поєднувати великі, середні й малі підприємства, а також передбачають гнучке стратегічне управління, децентралізацію власності («перехресне» володіння акціями), електронну комерцію тощо уває православна цивілізація.