Процеси глобалізації і економічний націоналізм.

Найбільш виразною ознакою прийдешньої епохи є стрімке наростання процесів світової глобалізації. Ставлення до цього явища у представників різних груп населення з різних країн і регіонів планети — неоднозначне, нерідко полярно протилежне. Аналізуючи ці суперечності, доводиться стверджувати, що на даному етапі існує величезний інтерес до явища глобалізації і в той же час ще не досягнуто глибокого розуміння його сутності, повного усвідомлення позитивних і негативних його рис. Незважаючи на те, що вивчення процесів глобалізації активно проводять найвідоміші дослідні центри світу, такі як Колумбійський університет (США), Європейський інститут технологічних досліджень майбутнього (IPTS — Institute of Prospective Technological Studies, Севілія, Іспанія) та інші, стає очевидним, що відповіді на ці запитання — попереду.Разом з тим для країн, що стали на шлях ринкового розвитку і незалежно від їх волі чи бажання швидко втягуються в процеси глобалізації, надзвичайно важливим є розуміння нових явищ. Це потрібно для того, щоб побудувати менш помилкову і більш ефективну стратегію поведінки в процесі невідворотного входження в систему нового світового порядку. Проблемою націоналізму, як явища ментального порядку, можна було б і далі нехтувати (щоправда, досвід української “революції” 90-х років показує: ним можна успішно користуватися, якщо не вдаватися до дефініцій конкретно-прикладного рівню), якби за нею не стояла інша – економічний націоналізм, його вимоги та наслідки їхнього ігнорування. Економічний націоналізм — термін, що використовується для опису політики, які підкреслюють внутрішній контроль над формуванням економіки, праці і капіталу, навіть, якщо це вимагає введення тарифів та інших обмежень на пересування робочої сили, товарів і капіталу. Він виступає проти глобалізації в багатьох випадках, або, принаймні, це питання переваги необмеженої вільної торгівлі. Економічний націоналізм може включати в себе такі доктрини як протекціонізм й імпортозаміщення.

І хоча сьогодні (в умовах ліберально-капіталістичної системи) мова йде про міжнародну торгівлю, що розширюється , про можливо більший інтернаціональний обмін товарами (і, відповідно, прибутку), національне народне господарство повинне прагнути до того, щоб імпорт-експорт існував лише остільки, оскільки необхідно для покриття потреб. Це вимагає зміни системи зовнішньої торгівлі на користь посилення державного втручання у формі мит, квот і заборон, а також відмови від багатонаціональних товарних ринків на користь двосторонніх торговельних угод між окремими державами, які підписані на політичному рівні. Така класична протекціоністська політика захисту та підтримки національного господарства дедалі частіше стає вирішальною при прийнятті будь яких важливиз рішень в галузі економіки країн. що розвиваються в їх прагненні захистити себе від експансії розвинутих країн. Хоча протекціоністські методи застосовуються й розвинутими країнами задля зменшення, наприклад, припливу неякісної продукції з країн «третього світу».

Національні стратегії економічного прориву. Мобілізаційна модель.

Мобілізаційна модель - стратегія економічного прориву, яка базується на використанні внутрішнього потенціалу на високому рівні і організації процесу внутр. розвитку. Стратегії економічного прориву також в історії називали «економічним дивом», найбільш відомим є запровадження таких стратегій в Японії, Німеччині (після Другої Світової Війни) та азіатських країнах — В’єтнамі, Китаї, Південній Кореї (в другій половині ХХ ст.).

Використання внутрішнього потенціалу (перший етап) зводиться до формування раціональної, життєздатної структури виробництва (на основі відносної закритості). Кінцевим показником ефективності такої структури є досягнення певного рівню стійкості та конкурентоспроможності у глобальному просторі, високий рівень добробуту нації. 

Використання зовнішнього потенціалу (другий етап) свідчить про економічну самодостатність і стійке місце у глобальному економічному просторі (ідентифікується з економічною безпекою країни), незалежність від інших економік та прорив (експансія) на зовнішній ринок завдяки використанню набутих економічних переваг. Воно полягає у залученні світових ресурсів.

В Кожній країні ці стратегії мали свої особливості які залежали від національних характеристик та особливостей окремого регіону розташування, але є й ряд спільних характеристик:

 - „інституціональність”, опір на неекономічні інституції, що виводить цю модель за межі “самовирішення” економічних проблем. Такі моделі є виразом суспільно-політичної волі (для різних національних суспільств вона є різною);

- вони завідомо є конфронтаційними, частково автарктичними (заперечують повну відкритість) та „національно-егоїстичними”; конфронтаційність - трактування суспільства, як такого, що протистоїть глобальному середовищу. В основі розвитку – протиборство інтересів держав і націй, а не приватних інтересів індивідуумів – членів суспільства;

- як наслідок автарктичності – експансивність щодо глобального простору, яка полягає у намаганнях використовувати світовий потенціал та світові суперечності для досягнення своїх цілей;

- комунітарність (підпорядкування приватних інтересів загальносуспільним);

- стратегічне регулювання державою усіх суспільних (на макро- і мікрорівні) процесів, та зовнішньоекономічної діяльності.

складові МОБІЛІЗАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ

· наявність стратегії розвитку;

· наявність політичної сили (чи особи), здатної сформувати відповідну ідеологію та реалізувати таку стратегію;

· визначальна роль державної власності в економічній структурі суспільства;

· дирижизм

· активна кумулятивна економічна роль держави;

· жорсткий суспільний контроль за діяльністю держави та підприємців (демократизація у сучасному розумінні – це формування потужних демократичних інституцій, які здатні здійснювати такий контроль).