Стратегії постсоціалістичних країн у світовому середовищi.

Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. Об’єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалістичних економік від російської паливо-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близьке географічне розташування країн. У 2004 р. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва приєдналися до ЄС. Саме вступ до ЄС є стратегічною метою України. Прогнозується, що в перші 10 років 21 століття приєднання низки постсоціалістичних країн до ЄС спричинить певні суперечливі наслідки. Позитивними серед них є: сам факт входження економік зазначених країн у систему міжнародного європейського поділу праці, формування тут нових галузей спеціалізації, орієнтованих на світові ринки; поступове зростання якості продукції країн Центрально-Східної Європи до рівня західних стандартів, а отже, підвищення рівня добробуту населення цих країн. Важливе значення в цьому відіграватимуть майбутні дотації з боку ЄС новим державам-учасникам. Проте вступ до

ЄС країн Центрально-Східної Європи означає для них повну відмову від протекціоністських заходів для західних ринків.

128.Стратегії ринкових реформ в Україні в контексті світового досвіду.

Коли починалися українські реформи, вже існував досвід успішного трансформування поставторитарних, навіть посттоталітарних економік у Китаї та Японії. Вже сталося економічне диво у ФРН, був накопичений досвід реформування в інших країнах повоєнної Західної Європи. Причому в усіх згаданих випадках стартові заходи (а вони визначають подальшу долю країни) були не просто іншими — вони були протилежними нашим. Існував і негативний латиноамериканський досвід радикально-монетаристського (тобто такого, як наш) реформування. І 80-і роки — період тих реформ — уже назвали «загубленим десятиліттям». Таким воно стало для цих країн.

Однак в Україні не врахували і не усвідомили ні позитивного, ні, тим паче, негативного досвіду. Верхи цього не бажали, оскільки купилися на численні спокуси, пов'язані з рецептами МВФ, а низи, природно, не могли. І це при тому, що в пресі, дискусіях і на нарадах, аж до тих, що відбувалися на найвищому рівні, неодноразово пропонувались альтернативні проекти з посиланнями і на теорію, і на світовий досвід.

Було відомо, що успіху в реформах досягали лише ті країни, які творчо підходили до стандартних, у тому числі й монетаристських, схем. Наші ж реформатори проголошували тезу: «Чим менше держави, тим краще», не розуміючи, що саме на перехідному етапі роль держави, адаптованої до ринку, особливо значна. В результаті маємо тяжкі наслідки реформування.

З-посеред того, що може було зроблено всупереч світовому досвіду можна виділити такі моменти:

Перший стосується необхідності враховувати природу процесів, які реформуються, а саме — ту обставину, що одні перетворення потребують швидкості, а інші — поступовості.

Прийнято вважати, що наші невдачі спричинені недостатньою рішучістю, відсутністю глибини і радикалізму в проведенні реформ. Але візьмемо реформи в Китаї. Вони були незрівнянно поверховішими і менш радикальними, ніж у Росії або у нас, і все ж вони — успішні. Що ж до України, то в даному випадку справа не у зволіканні і не в радикалізмі, а в тому, що їх переплутали.

У цій ситуації як докір сприймається визнання Л. Ерхарда, що «німецьке економічне диво сталося без суцільної лібералізації, без повної приватизації, всупереч багатьом зовнішньоторговельним обмеженням».

Доцільно було б повчитися дечому у Польщі, яка лише присягалася на вірність монетаризму, а насправді, на відміну від нас, робила все, що вважала за потрібне. Серед усього корисного, що там зробили, я спинюся на долі держсектора. На відміну від Росії і від нас.

Корисним міг би бути для нас і досвід багатьох країн з перехідною економікою щодо розв'язання проблем полярності між багатими та бідними. Успішно реформовані країни — Чехія, Польща, Китай чи В'єтнам — як правило, не допускали великого, як у нас, розриву у рівнях доходів. І саме це створювало можливість підтримувати високий масовий попит на продукцію, тобто сприяло дієвості механізмів зростання.

Другий момент, на якому я хочу спинитися, стосується обсягу, системності і повноти наших реформаторських задумів і, відповідно, ринкових реалій. У ході— інституціональних, структурних реформ, а також лібералізації і стабілізації — реалізовано лише лібералізацію. Стабілізація ж зводилась до придушення грошової маси і купівельного попиту, тобто до того, що пізніше .

Тим часом дослідження Світового банку довели, що успіх реформування перехідних економік незрівнянно більше залежить від першочергового проведення інституціональних і структурних перетворень, ніж від лібералізації, котра, як правило, є вторинною. Саме факт однобічності лібералізації, її непідкріпленості інституціональними реформами і конкурентним середовищем дав Дж. Соросу привід заявити, що «радикальна лібералізація настільки ж небезпечна для відкритого суспільства, як і комунізм». 

Якщо ж говорити про структурні зрушення і технологічний прогрес, то тут дуже корисний досвід є в Японії («зграя гусей у польоті») і Китаї останніх двох років.

Отже, практика проведення ринкових реформ в Україні свідчить про необхідність перейти від окремих фрагментарних, суперечливих заходів до системних трансформацій, які б проводилися з урахуванням ефективного світового досвіду.

Стратегії розвитку України у глобальному середовищі.

Основні зовнішньополітичні пріоритети України:

–зміцнення інституцій, що забезпечують добробут, безпеку і соціокультурний прогрес;

–інтеґрація до европейських і евроатлантичних політичних і соціальних структур.

– посилення економічного й політичного потенціалу за рахунок прискорення внутрішнього розвитку, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо;

–Поглиблення партнерства з НАТО

– зміцнення стратегічного партнерства зі США і зв’язків з країнами Західної Европи

– зміцнення відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном.

– активна участь у створенні европейських і евразійських транспортних коридорів, використання цих коридорів для створення надійної системи постачання енергоносіїв і сировини;

формування в масовій свідомості европейських цінностей.

Українська модель розвитку де в чому схожа на російську. Специфічною рисою є досить тривалий час пошуку оптимального стратегічного напряму, визначення стратегічної мети.

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла у світове конкурентне середовище, як суверенна держава, і перед нею постало питання щодо самостійної розробки та здійснення стратегій економічного розвитку.

На сьогодні чіткої стратегії економічного розвитку таки не сформовано.