Наздоганяльні стратегії національного економічного розвитку

Керівництво держави, прийнявши концепцію наздоганяльної стратегії (економічна сис-ма, яка відстала в своєму розвитку, намагається за рахунок його прискорення пройти шлях розвинутих країн), не здатне забезп. значно вищі темпи приросту ВВП, ніж в розвинених країнах . За таких умов нац. економіці бажано забезп. 5,6–8,6% щорічного приросту ВВП, вкладати значні кошти у розробку нових сфер вир-ва НТП й досягнення високого рівня продуктивності праці, розвивати кредитний ринок і людський капітал.

Наздоганяльну стратегію надзвичайно часто обирають під час вибору інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Ця стратегія сполучає в себе індивідуальні та коммунітариські цілі.

Дана стратегія переслідує мету наздогнати світових інноваційних лідерів. На цьому етапі інноваційна політика переслідує мету нарощування потужностей вир-ва нового технологічного укладу за рахунок ств. нових ресурсних укладів та сприяння розвиткові відп. ринків, або/та тимчасового посилення політ. впливу на інституційний комплекс із метою посилення адаптивної спроможності національної економіки до інновації, більш стрімкого досягнення позицій світових лідерів.

Даний етап не передб. виходу на світові ринки з власним інновац. товаром чи технологією, хоча й можливий. Він переслідує мету наздогнати лідерів у потужності вир-в існуючих інновації та конкурентне витіснення їхнього імпорту з відп.заповненням нац. екон. простору власною високотехн. продукцією довгострокового використання.

На даному етапі має відбуватися посилення соц.орієнтації інноваційної політики держави з метою компенсації перших негативних наслідків у соц. сфері, викликаних структурними зрушеннями.

За цих умов, держава, задав інноваційний напрям структурній перебудові економіці, має можливість плавно делегувати функції малим, середнім та крупним інноваційним фірмам, а також профспілкам для подальшого завершення структурної перебудови.

Індикатором неуспішності реалізації цього типу стратегії виступає неможливість передати державою функцій ринковим механізмам без посилення ризику виникнення некерованих кризових процесів.

Наслідки економічних реформ в Китаї.

Специфічною рисою економічних реформ у Китаї є те, що ринкова економіка будується під керівництвом комуністичної партії, із збереженням основних соціальних і адміністративних структур, з пануванням комуністичної ідеології як в урядових колах, так і серед широких мас населення. Це зумовило поступовість здійснення реформ, без кардинального руйнування діючої соціальної системи. Такий шлях реформування є "еволюційним".

Економічні реформи в Китаї дали вражаючі наслідки. З країни, населення якої балансувало на грані голоду, Китай швидко просувається до групи розвинутих країн. У 80-х і першій половині 90-х років пересічні темпи зростання його ВНП становили 1I-12%, валової промислової продукції - 12, сільськогосподарської продукції - 7,5, експорту - від 8 до 32%.

КНР посідає п'яте місце у списку держав із найрозвинутішою економікою і четверте - за обсягами зовнішньої торгівлі. У 2003 р. ВВП Китаю підвищився на 9,1%, рівень ВВП на душу населення вперше перевищив 1 тис. доларів США. За даними Державного статистичного управління КНР від 16 серпня 2006 року, нинішній рівень ВВП на душу населення становить 1740 доларів США.

За темпами економічного, фінансового і технологічного зростання змагатися з Китаєм сьогодні не здатна жодна з розвинутих країн. Англійський тижневик "Економіст" опублікував прогноз, у якому порівняно темпи модернізації деяких країн. Для того щоб збільшити вдвічі середній дохід на душу населення Великої Британії, потрібно 58 років, Сполучених Штатів-47 років, Японії-34 роки, Південної Кореї -11 років, а Китаю - лише 10. Якщо КНР удасться зберегти темпи зростання ВВП на душу населення на рівні 6-7%, то до 2020 р. рівень життя китайців досягне нинішнього рівня Іспанії.

9 лютого 2006 року Китай оприлюднив інформацію про те, щодо 2050 р. в країні не залишиться бідняків. За підрахунками китайських учених, до цього часу мінімальний щомісячний (!) дохід середньостатистичного китайського громадянина становитиме 1300 доларів США, а середня тривалість життя перевищить 80 років.

Китайський досвід показав, що поступовість переходу до ринкової системи і пом'якшення соціальних наслідків економічних реформ дає змогу послабити чи навіть ліквідувати анти ринкові настрої серед населення.

У керівних документах Комуністичної партії Китаю зазначено, що необхідним є науковий розвиток Китаю, слід більше уваги приділити координуванню розвитку економіки і суспільства, прискоренню розвитку соціальної сфери, встановленню рівності в суспільстві, щоб усі громадяни змогли скористатися досягненнями реформ.

Спостерігається нова для Китаю тенденція не тільки брати зарубіжні інвестиції, а й бути інвестором за кордоном. За повідомленням газети "Цзинцзи жибао" ("Економічна газета"), у 2005 р. обсяг прямих інвестицій китайських підприємств у зарубіжних країнах досяг 6,92 млрд доларів США, 1067 вітчизняних підприємств створили чи одержали дозвіл на створення за кордоном філій,, що на 28,7% більше порівняно з попереднім роком.